ПІДВОДЯЧИ ПІДСУМКИ...
Хоч все в цьому СВІТІ піде в небуття, Двом справам судилося вічне життя: Лиш подвиг героя й слова мудреця Пройдуть крізь віки, їм не буде кінця.
Фірдоусі
От ми й закінчили останню розповідь.
Час підводити підсумки, як ми це обіцяли зробити на початку книги. Але перед тим, як піде мова про гіпотези, слід було б, на нашу думку, проаналізувати усі наведені в книзі матеріали. Це дозволить детальніше зрозуміти «ступінь дивовижності» стародавніх знань.Отже, усі приклади, що про них ми розповіли, умовно можна було б поділити на п’ять груп і суть кожної з них сформулювати у питан ні-назві. До першої групи увійшли б такі знання древніх, як, скажімо, астрономія, календарі, медицина тощо. Не такі вже вони «дивовижні» самі по собі, немає тут аж надто незрозумілих загадок. А вражає перш за все той факт, що до недавнього часу сучасна цивілізація навіть не здогадувалась про глибину й широту пізнання наших давніх предків у названих галузях. Тому сформулювати назву цієї групи можна було б так: «Невже вони це знали?».
Друга група прикладів містить в собі так звані «техніцизми» — знання, що стосуються головним чином обробки й транспортування різних матеріалів. Найяскравіші приклади: залізна колона в Делі, баальбекська тераса, співаючі колони в індійських храмах, незрозумілі гроти над Саксайуаманом, лубаантунський кришталевий череп і т. д. Цю групу можна було б назвати «Як вони це робили?». її «дивовижність» трохи більша, бо*йдеться усе-таки про незнану технологію, остаточного пояснення якій ще немає. Заради справедливості слід сказати, що межі між першою та другою групами дещо «розмиті», бо у першій групі теж нерідко виникають запитання «Як?», а щодо знань другої групи майже завжди можна спитати «Невже?..».
Характерною ознакою третьої групи є те, що наявність цих знань у ті далекі
часи ніяк не можна пояснити. По-перше, вони (згідно з даними сучасної історичної науки) аж ніяк не відповідали рівневі тодішньої науки, а їхня поява була несподіваною, нічим не обгрунтованою І у багатьох випадках аж надто передчасною.
По-друге, щоб отримати ці знання, треба було мати грунтовну підготовку і володіти не гіршими від сучасних приладами, інструментами, знаряддям, технологією тощо. Це — усе, що стосується вражаючих знань давньогрецьких мислителів, деяких астрономічних знань (наприклад, орбіти планет, радіус Землі, супутники Юпітера, космологія догонів і т. п.), стародавніх географічних карт, згадок про ящерів, уявлень про будову космосу. «Ступінь дивовижності» знань третьої групи набагато вищий-, ніж у перших двох, бо тут питання можна сформулювати так: «Звідки вони про космічної цивілізації. І саме «косміти», вступаючи в контакт з нашими далекими предками, передали їм деякі принципові знання з різних галузей, що й дало перший поштовх розвиткові вже суто земної науки й цивілізації (з якою метою це робилося — це вже інше питання. Ну, скажімо, вони хотіли започаткувати цивілізаційний розвиток і потім, не втручаючись, стежили за ним з чисто науковою метою). Такі «палеоконтакти» могли бути як «цілеспрямованими», так і «побічними», тобто випадковими: люди, допомагаючи у чомусь прибульцям, могли просто підгледіти якісь прийоми, засоби тощо або в процесі спілкування сприйняти якісь знання, а вже потім самостійно осмислили їх та розвинули. Чи випадково, скажімо, у дуже багатьох народів світу існують міфи, легенди й перекази про відвідини прибульців, котрі принесли знання (додамо, що на початку 80-х років найближчий співпрацівник К. Е. Ціолковського, професор Н. А. Ринін написав дев’ятитомну «Міжпланетну енциклопедію», перший том якої був цілком присвячений саме цим легендам і міфам)? Чому догони свої знання про Cipiyc і космологію, які вражають нас, уперто пов’язують з «космітами»? Звідкіль з’явилися блискучі передчасні ідеї грецьких мислителів?Усі ці (і багато інших) факти на перший погляд промовляють на користь гіпотези палеоконтакту, не кажучи вже, що дуже хотілося б вірити в існування «братів по розуму», чи не так?
Значною мірою сприяє поширенню цієї гіпотези дедалі зростаюча цікавість вчених до проблеми існування ПЦ (позаземних цивілізацій).
Проблема ця виникла дуже й дуже давно. Пригадайте, що думку про незліченну кількість населених світів висловили ще Демокріт та Анаксімандр, що за неї наклав життям Джордано Бруно. Цікавилися проблемою існування ПЦ Сірано де Бержерак, Ф. Годвін, Д. Гонзалес, Б. Фонтенель, К. Фламмаріон, І. Кант. А нині, від початку космічної ери, вона вийшла на справді науковий рівень. Різні Ті аспекти (філософські, соціальні, економічні, лінгвістичні, технічні) щорічно обговорюються на ЦІолковських читаннях в Калузі, започаткованих ще років п’ятнадцять тому з ініціативи Інституту космічних досліджень та радянських космонавтів. Наукова Рада при Президії AH CPCP з філософських І соціальних проблем науки й техніки навіть утворила спеціальну робочу групу з проблеми ПЦ, Досить давно постійно діє міжнародна програма SETI — «Пошук позаземного розуму». І саме по темі «Пошук розумного життя у Всесвіті» в грудні 1981 року відбувся в Талліні Всесоюзний симпозіум з участю багатьох зарубіжних учених. А член-кореспондент AH CPCP М. С. Карда- шев навіть розробив докладну теорію про три ступені розвитку космічних цивілізацій залежно від кількості енергії, яку вони споживають.Отже, якщо існують високорозвинені ПЦ, то чому вони й насправді не могли відвідати у сиву давнину наших предків І дечому їх навчити? Але заради справедливості слід сказати, що наука поки що не має у своєму розпорядженні жодних фактів для пояснення яких потрібна була б виключно гіпотеза палеоконтакту (хіба що знання догонів?). Та, як кажуть філософи, відсутність доказів не є доказом відсутності.
Є у цієї гіпотези й немало опонентів. Так, член-кореспондент AH CPCP І. С. Шкловський вважав, що життя на Землі — явище унікальне, отже увесь творчий доробок незалежно від віку — це надбання мешканців нашої планети. Проте підтримку серед деяких вчених він знайшОв лише щодо доробку; що ж до унікальності життя, то її майже не було...
Досить переконливі погляди на питання палеоконтакту сформулювали філософи А. Д. Урсул та В.
В. Рубцов. На їхню думку, оскільки техніка ПЦ, що відвідала Землю, мусить відповідати відомим законам фізики, механіки тощо, а крім того, бути пристосованою до земних умов, то вона має бути в чомусь схожою на земну, але тільки «в чомусь». Адже виконати міжзоряний переліт на Землю здатна лише ПЦ, яка набагато випередила Землю у розвитку техніки. Філософи А. Д. Урсул і А. І. Дронов вважають, що відвідання представниками ПЦ нашої цивілізації на ранньому етапі її розвитку малоімовірне. Вони виходять з того, що високорозвинена космічна цивілізація у контакті з іншими мала б передусім керуватися міркуваннями соціально-економічної ефективності як щодо себе, так і щодо цивілізації, з якою вона вступає у контакт. А тоді, з погляду вис окоро з виненої цивілізації, контакт з мало розвиненою цивілізацією є неефективним, бо витрати на міжзоряні мандрівки будуть величезними, здобута наукова інформація матиме переважно історичне значення і навряд чи може бути використана для розвитку виробничих сил цивілізації, що здійснила цей міжзоряний переліт, котрий дорого коштує. Що ж до недорозвиненої цивілізації, то вона справді може одержати від прибульців дуже цінну інформацію, та чи зможе нею скористатися повного мірою? Можливо навіть, що при Істотній різниці в рівні розвитку використання такої інформації принесе не користь, а відчутну шкоду, загальмує самостійний розвиток.З соціально-економічної тбчки зору — дуже переконливо. А з моральної, психологічної, етичної, врешті, чисто людської? Невже високорозвинена цивілізація завжди керуватиметься тільки й виключно розрахунком користі? Адже зорі й галактики смертні, проте усе живе прагне зберегти себе. Безсумнівно, що найрозвиненіші форми космічного розуму повинні готуватися до майбутніх несприятливих змін, і чим вище цей розум, тим більше його турбує питання віддаленого майбутнього. Цілком можливо, що збереження вищих форм матерії від загибелі — стратегічна мета космічних цивілізацій, яка об’єднує їх. Можна вважати, що такі цивілізації високогуманні й альтруїстичні, бо й у нас необхідною умовою виживання на планеті є саме засвоєння людьми альтруїстичних якостей.
Можна також припустити, що, скажімо, «чужий» корабель або кораблі потрапили на Землю випадково, перебуваючи у «вільному пошуку». Давайте уявимо, що за 100—200 років наші космічні кораблі вийдуть у космос і випадково натраплять на планету, де існує розумне життя на рівні шумерів або вавілонян. Як вони вчинили б? Негайно б покинули цю планету, мовляв, нічого з ними, дикунами, морочитись, чи лишилися і непомітно, протягом тривалого часу спостерігали за аборигенам^ або й навіть наважились (дуже обережно) де в чому їх «підштовхнути»? Як ви гадаєте, дорогі читачі?
Або інакше: через ті ж 100—200 років ми прийняли з космосу чиїсь сигнали і зуміли впевнитись в існуванні на якійсь віддаленій планеті цивілізації приблизно нашого сучасного рівня (бо хто знає, може, зараз десь у Всесвіті хтось якраз прийняв наші сигнали?). Це вже цивілізація, що знаходиться на достатньо високому технічному рівні (хіба ми можемо вважати свою цивілізацію іншою?!). Що тоді — полетимо чи намагатимемося спочатку підрахувати, яку користь від цього отримаємо? Яка ваша думка?
Ми зумисне дозволили собі поставити ці емоційні і, зізнаємося, не дуже коректні, якщо не провокаційні, питання, бажаючи показати, що й у цій гіпотезі далеко ще не все однозначно... Адже ми обмежилися міркуваннями, що ні на чому-фактично не грунтуються, бо ж, як ми вже казали, жодних прикладів, для пояснення яких необхідно було б «притягувати» гіпотезу палеоконтакту, наука поки що не знає...
Оскільки жодну з наведених гіпотез поки що незаперечно не доведено (і разом з тим проти жодної з них наука не має принципових заперечень), то усі вони мають право на існування. Можна навіть на додаток побудувати такий ланцюжок: палеоконтакт — працивілізація — наша цивілізація. А можна й навпаки: прийняти усі, але кожну окремо, тобто джерела одних знань приписати нашій цивілізації, інших працивілізації, ще інших — «космітам»...
Ми лише зібрали факти і не маємо жодного права надавати перевагу якій би то не було з цих гіпотез. Останнє слово завжди було й буде за фахівцями, за науковцями. Але хотілося б, щоб ви, дорогі друзі, відчули романтику наукового пошуку і у майбутньому (може, в недалекому) взяли участь в дослідженні «білих плям» історії знань людства...