Перші землероби й скотарі на території України

Уже зазначалося, що територія України, як і Європи за­галом, не входила до первинних осередків виникнення відтворювального господарства. І причина цього — на­самперед у природних умовах.

Але в соціокультурному плані населення території Ук­раїни за мезоліту близько підійшло до ідеї доместикації та, без сумніву, мало досвід приручення тварин та спосте­реження за рослинами. Саме це виступало сприятливим моментом для постання тут відтворювальної економіки. Адже відомо, що ідеї чи винаходи можуть упроваджувати­ся за умови, що суспільство готове їх сприйняти.

За неоліту поширення відтворювального господарства здійснювалося на нашій території двома способами — в ході міграцій більших чи менших груп населення та шля­хом запозичення ідей та досвіду окультурення рослин і тварин. Такі запозичення мали вибірковий та творчий ха­рактер відповідно до місцевих умов. Отож землеробсько- скотарський комплекс набував специфічних рис, мало схо­жих зі своєю прабатьківщиною. Так виникли вторинні осе­редки відтворювального господарства.

Перші кроки нових економічних форм на нашій те­риторії вивчено ще слабо. Але не викликає сумніву, що проникнення їх сюди йшло двома шляхами. Ця обстави­на та своєрідні природні умови привели до формування на нашій території двох вторинних осередків виникнен­ня відтворювального господарства, що надалі переросли у дві господарсько-культурні системи — лісостепову та степову. Вони різнилися типами господарства, способом життя, соціальною організацією, напрямками зв’язків. Лі­состепове населення було пов’язано зі світом європейсь­ких культур, зокрема балканських, степове — зі світом євразійських народів. Перше було східною околицею єв­ропейських культур, друге — західною околицею євра­зійського степу.

Один із шляхів проникнення відтворювального госпо­дарства пролягав із Передньої Азії через острови Серед­земного моря й далі на материк. У VII тис. до н. е. мігран­ти з Передної Азії заселили о. Кіпр (поселення Хірока- тія), далі — материкову Грецію (поселення Hea Нікомедія в Македонії, що виникло наприкінці VII тис. до н. е.), а на початку VI тис. до н. е. вони з’явилися на Криті.

Поширенню відтворювального господарства сприяло потепління клімату в Європі, що розпочалося з VI тис. до н. е. (атлантичний період). Поступово просуваючись на північ, ареал ранньоземлеробських культур на першу по­ловину VI тис. до н. е. охопив весь Балканський півострів (культура Караново в Болгарії та культура Старчево—Ke- реш—Криш, що охоплює нинішні країни Югославії, Ру­мунію та Угорщину).

Утвердження відтворювального господарства в Балкан- ському регіоні розширило зону контактів землеробського населення з мисливсько-рибальським. Саме завдяки та­ким контактам, а, можливо, й проникненню невеликих груп населення, в середині VI тис. до н. е. або наприкінці його в межиріччі Дністра та Бугу починає впроваджувати­ся відтворювальне господарство. Цей процес фіксується за матеріалами Бузько-Дністровської AK (кінець VI-V тис. до н. е.). Сформувавшись загалом на місцевій основі (Гре- бениківська мезолітична культура), ця AK зазнала впливу не лише з заходу, а й зі сходу — через Кавказ. Усе це наклало своєрідний відбиток на розвиток землеробства й скотарства у цьому регіоні, що дає змогу розглядати його як один із вторинних осередків відтворювального госпо­дарства. Його своєрідність визначається переважанням гек- саплоїдної (плівчастої) пшениці й проса в землеробстві (ячмінь та голозерна пшениця тут невідомі) та великої рогатої худоби у скотарстві. Появу тут дрібної рогатої ху­доби та проса пов’язують з імпульсами, що йшли з Кав­казу.

Не викликає сумніву, що відтворювальне господарство за цього часу давало незначний прибуток, і населення ак­тивно займалось і мисливством, і рибальством. Небагатий досвід та примітивні знаряддя праці обмежували можли­вості землеробства. Воно зводилося до засівання невели­ких ділянок землі в заплавах — зерно висівали після спаду повені у вогкий мул.

Проникнення відтворювального господарства у степо- 1 ву смугу відбувалося іншим шляхом. Провідну роль тут і відіграли, певно, зв’язки з Кавказом. Це та природні умо- 1 ви ввзначили тут провідну роль скотарства. Отож маємо і підстави розглядати цей регіон як другий вторинний осе­] редок виникнення відтворювального господарства в ме- ; жах України. Його репрезентовано матеріалами Сурсько- Дніпровської культури (початок V — середина ΓV тис. до і н. е.), що займала припорогову частину Дніпра та Північ­] не Приазов’я та склалася теж на місцевій основі (Кукрек-

< ська мезолітична спільність).

Таким чином, ще за неоліту в межах території України і намітилися дві господарсько-культурні смути. Хоча зага- j лом господарство мало комплексний характер, в Бузько- J Дністровському регіоні яскравіше проявляється землероб-

< ський напрям, у степовій — скотарський. Територія Ук- 1 раїни з цього огляду не є винятком. Указані дві культури 1 демонструють процес виникнення нових форм господар- ( ства на місцевій основі, в ході запозичення нових ідей та і передового досвіду, хоча не виключено й пересування сю- X ди, особливо в Побужжя, якихось невеликих груп насе- J лення — носіїв цього досвіду.

Розвиток відтворювального господарства в Південно­' Західній та Центральній Європі супроводжувався актив- I ними міграціями, викликаними ростом населення та на- 1 явністю територій, ще не зайнятих землеробами. Ці міг- 1 рації приводять до появи в Україні окремих острівців роз- I виненого відтворювального господарства. На початку V з тис. до н. е. носії культури Старчево—Кереш—Криш з’яв- j ляютася в Закарпатті, яке стало північно-східною межею ї їх розселення. В середині V тис. до н. е. сюди проникає і нова хвиля мігрантів, що залишили Культуру мальованої і кераміки (чорною фарбою).

< ства - вже згадана Культура лінійно-стрічкової кераміки. і Але її носії, проіснувавши тут приблизно півтисячі років, і не справили активного впливу на місцеве бузько-дніст- I ровське та інше населення.

Що ж до північних, північно-східних районів та Кри­му, то там ще цілковито панували традиційні привласню- вальні форми діяльності, суто мезолітичні за своїм харак­тером.

Отже, за неоліту на території України спостерігаємо складну етнокультурну ситуацію, викликану, з одного боку, поширенням ідей та досвіду відтворювального господарст­ва, з другого — появою мігрантів, із третього ж — наявніс­тю населення, що продовжувало вести діяльність, властиву епосі мезоліту.