Періодизація і хронологія. Джерела
Залізний вік — остання доба археологічної періодизації, яка фактично продовжується до сьогодні. Відкритість верхньої межі спричинила поділ цієї доби на два періоди — ранній залізний вік і пізній.
Перший охоплює час від IX ст. до н. е. по ΓV ст. н. е., другий починається з V ст. Фактично поняттям пізній залізний вік в археології не користуються. З падінням Римської імперії завершується епоха стародавньої історії і розпочинається доба середньовіччя. І з цього часу цілковитий пріоритет належить уже історичній періодизації.Визначальна роль певних спільнот в історії великих регіонів спричинила розбіжності у внутрішній періодизації раннього залізного віку. В Центральній та Західній Європі провідними явищами виступають Гальштатська, Латенська та Римська доба. Періоди раннього залізного віку Східної Європи названо за кочовими народами, які змінювали тут один одного: кіммерійський — IX — середина VII ст. до н. е.; скіфський — середина VII — початок III ст. до н. е. і сарматський — кінець III ст. до н. е. — перша половина IV ст. н. е. Назви періодів відбивають не лише гегемонію певних кочівницьких об’єднань (вони належали до кола іраномовних народів), а й зміну матеріального комплексу, поширення якого виходило за межі степової смуги — зони мешкання кочовиків.
Провідними для відтворення стародавньої історії є археологічні джерела. Вони зберігають свою цінність і для цієї доби, оскільки представлені всіма різновидами пам’яток. Активне накопичення цих джерел розпочалося з середини XIX ст. — з розкопок курганів, а з кінця XIX ст. — і грунтових могильників та поселень. На сьогодні досліджено тисячі пам’яток. Вони є основою для розв’язання культурно-хронологічних, етногенетичних проблем та відтворення різних сторін і аспектів життя давніх спільнот.
Слід зауважити, що з добою раннього заліза ми вступаємо у писемний період нашої історії.
Історія попереднього часу постає перед нами ніби в анонімному вигляді, тепер вона набуває персоніфікованого вигляду (з’являються імена народів, правителів, богів), а перебіг подій — певної конкретики. Тому для відтворення минулого відтепер мають залучатися не лише археологічні, а й писемні джерела.Писемні джерела можна поділити на дві групи: 1) античні — грецьких і римських авторів і 2) східні — клинописні джерела для кіммерійців та скіфів, китайські — для сарматів. Своєю чергою, античні джерела включають два різновиди. Це, по-перше, твори грецьких і римських поетів, письменників, учених та хроністів. Першим ученим, який поставив собі за мету оприлюднити всі джерела, що стосуються народів Північного Причорномор’я, був відомий російський дослідник академік В. В. Латишев. Наприкінці XIX — на початку XX ст. він видав два томи llScythica et Caucasica” (SC), до яких увійшли уривки з творів кількох сотень авторів мовою оригіналу та в перекладі, а також так звані схолії — коментарі, складені пізнішими авторами. Вони являють собою пояснення та роздуми з приводу якоїсь інформації і зазвичай є анонімними. Переклад цих текстів, уточнений і дещо доповнений, перевидано в журналі “Вестник древней истории” за 1947—1949 рр. Крім того, багато творів античних авторів видано повністю у вигляді окремих книг. Блискучий аналіз цих джерел здійснено В. В. Латишевим, М. І. Ростовцевим, С. О. Же- бельовим, А. І. Доватуром, Б. М. Траковим та багатьма іншими дослідниками.
Окремо слід виділити писемні джерела, що стосуються ранньої історії слов’ян. Зведення їх мовою оригіналу, з перекладом та коментарями представлено у виданні “Свод древнейших письменных известий о славянах” (Т. 1. M., 1991; Т. 2. M., 1995).
Інший різновид античних джерел становлять епіграфічні пам’ятки, викар- бувані на камені або нанесені на інші речі написи. Це, зокрема, декрети, “видані” з приводу якихось подій, на пошану діячів, як посвяти богам чи звернення до них, а також клейма тощо.
Видання їх також було розпочате В. В. Латишевим зведенням у кількох томах під назвою "Inscriptiones antiques огае Septentrionalis Ponti Euxini graecae et latine” (IOSPE). Надалі нові надходження публікували у різних виданнях. Серед них “Корпус боспорских надписей” (КБН), виданий 1965 р., та ін.Перебування кіммерійців та скіфів у Передній Азії знайшло відображення й у клинописних джерелах. їх поділяють на три групи: 1) так звані “аннали” ассирійських царів — будівельні написи зі зверненнями до божеств (закладалися у фундамент будівель), які містили також інформацію про воєнні подвиги царя; 2) листування правителів із чиновниками та астрологами; 3) запити царя до бога Шамаша стосовно справ, які хвилювали правителя. Такі тексти, складені оракулами, містять не лише запит, а й відповідь, яку додавали після огляду печінки жертовної тварини. Інколи документи “завірено” підписами жерців із зазначенням місця і дати проведення ворожіння. їх наведено у працях І. М. Дьяконова та А. І. Іванчика. Відлуння цих подій знайшло відображення й у “Біблії”.
Особливу групу становлять нумізматичні джерела. каже. саме за доби раннього заліза винайшли справжні грошові знаки — монети, які були в обігу в розвинених суспільствах, проте потрапляли й до варварських. Вони є важливим датуючим матеріалом.
Таким чином, археологія доби раннього заліза збагатилася в порівнянні з попередньою цілим комплексом нових джерел. Завдяки цьому історичний процес набув більшої конкретики.