Кіммерійці та їхні сусіди

Першим народом на території нашої країни, назва якого стала відомою зав­дяки писемним джерелам, були кіммерійці. Вони започатковують історію кочовиків у Північнопричорноморських степах.

Писемні свідчення про кіммерійців

Свідчення про кіммерійців в античних джерелах надзвичайно скупі. Най­давніші згадки про них знаходимо у славнозвісного Гомера (друга половина VIII ст. до н. e.). В “Іліаді” (XIII, 1—7) саме їх, мабуть, охарактеризовано та­кими епітетами, як “дивні гіппемолги” (доярі кобил), “галактофаги” (моло- коїди), “бідні” (абії) і “найсправедливіші”. В “Одіссеї” (XI, 13—19) уже фігу­рує цей етнонім, проте кіммерійці постають як міфічний народ, що мешкає на краю світу — на вході до царства Аїда, вкритого вічним мороком:

Врешті дістались ми течій глибоких ріки Океану. Там розташовані місто й країна людей кіммерійських, Хмарами й млою вповиті. Ніколи промінням ласкавим Не осяває їх сонце в блакиті ясній світлодайне, Чи від землі воно йде у зоряні неба глибини, Чи повертається знов до землі з неосяжного неба, — Ніч лиховісна там вічно нещасних людей окриває.

(переклад Б. Тена)

Грецький історик Геродот (із цією визначною постаттю ми познайомимо­ся пізніше) вважав кіммерійців автохтонним населенням Північного Причор­номор’я або, в усякому разі, таким, що передувало тут скіфам (IV, II, 12). На­вала скіфів змусила їх полишити батьківщину. Переслідувані скіфами кіммерійці опинилися аж у Передній Азії, де воювали з Лідією та грабували іонійські міста (І, 6, 15). А пам’ять про них у Північному Причорномор’ї збе­реглася хіба що в назвах. І тепер ще у Скіфській землі, — писав Геродот, — існують кіммерійські укріплення і кіммерійські переправи, є область під наз­вою Кіммерія і так званий Боспор Кіммерійський (Керченська протока).

Хоча Геродот жив у V ст. до н. е., тобто значно пізніше описуваних ним подій, його версія викликає довіру, оскільки перегукується з давнішою.

До цього додамо, що згадка про Боспор Кіммерійський та якесь кімме­рійське місто є також в одного із попередників Геродота — Гекатея з Muiemy (рубіж VI-V ст. до н. e.). А старший сучасник Геродота, знаменитий трагік Есхіл (525—456 рр. до н. е.), у “Прикутому Прометеї” згадує Кіммерійський перешийок (вірш 755). Та й пізніші автори однозначно пов’язують кіммерійців із Північним Причорномор’ям.

І все ж греки пізнали зухвалість цього народу, щоправда, не тут, а в Малій Азії. Найдавніший з відомих елегічних поетів Kcuuiin (перша половина VII ст. до н. е.) родом з Ефесу, де містилося одне з див стародавнього світу — знаме­нитий храм Артеміди (спалений Геростратом), був сучасником кіммерійського вторгнення у Малу Азію. Кіммерійці захопили м. Сарди (столицю Лідії), а потім зруйнували грецьке місто Магнесію й загрожували іншим. Поет висту­пив із закликом боронити батьківщину від зухвальців. Войовничих кіммерійців у цьому регіоні згадує також тогочасний поет Архілох. Цю інформацію про­дубльовано й пізнішими авторами. Так, за словами глави александрійських по­етів, ученого, що завідував бібліотекою Мусейона, Каллімаха (310—240 рр. до н. е.), ці вояки загрожували Ефесу, куди свавільний Лігдаміс привів величезне військо доярів кобил — кіммерійців, котрим не судилося вернутися до Скіфії (гімн “До Артеміди”). За елліністичною традицією, за це Лігдаміс був покара­ний — він помер від тяжкої хвороби.

Зауважимо, що визначний грецький географ та історик, блискучий знавець античної літератури Страбон (64 р. до н. е. — 24 р. н. е.), автор фундаменталь­ної “Географії” (у 17-ти книгах), згадував про давнє, ще до Гомера чи за часів його життя, вторгнення кіммерійців у Малу Азію (І, 2, 9; ПІ, 2, 12).

Уточнити час перебування кіммерійців у Передній Азії та їхню участь у подіях тогочасної історії дають можливість клинописні джерела. Тексти, в яких згадується народ гіміррі, були виявлені в 1849 р. англійським офіцером Г. Лейярдом під час розкопок останньої столиці Ассирії Ніневії. Більшість із них походить саме із цього міста, де було відкрито, крім того, розкішний палац та бібліотеку Ашшурбаніпала, яка зберігається тепер у Британському музеї і відома як Куюнджицька колекція (Куюнджик — назва пагорба, що прихову­вав руїни Ніневії). Учені незабаром ототожнили цих гіміррі з кіммерійцями античних джерел.

Перша згадка про кіммерійців сягає часів правління Саргона II (722—705), тобто останньої чверті VIII ст. до н. е. Тоді кіммерійці завдали нищівної по­разки цареві Урарту Русі І. Ця подія набула розголосу через тривале суперни­цтво двох країн. Саргон II, скориставшися цією поразкою, у 714 р. до н. е. зав­дав ще одного удару Урарту. Проте невдовзі (705 р. до н. е.) ассирійський цар сам загинув, найімовірніше, у битві з кіммерійцями. Після цього настає якесь затишшя, і за правління сина Саргона II Сінаххеріба (705—681) ніяких згадок про цих степовиків немає.

Свідчення про кіммерійців знову з’являються за правління Асархаддона (689—669). Кіммерійці-гіміррі з’являються на східних околицях Ассирії — в Манні і Мідії, де вступають у боротьбу проти Ассирії в союзі з мідійцями. Одне з таких зіткнень завершилося поразкою кіммерійського царя Теушпа. Уперше згадуються тут і скіфи на чолі з Ішпакаєм. Водночас інше угруповання кіммерійців діяло в Анатолії (Малій Азії), де першою постраждала від них Фрігія.

За правління Ашшурбаніпала, тобто з 660-х років, кіммерійці діють лише в Малій Азії, де на якийсь час вони стали провідною силою. В одному із доку­ментів ватажка кіммерійців названо “царем Всесвіту”. Цар Лідії Гіг (саме за його правління почали карбувати перші у світі монети) доклав чимало зусиль, аби здолати їх, однак у 644 р. кіммерійці таки захопили Сарди, а сам Гіг заги­нув. Однак після смерті в 640 р. їхнього ватажка Дугдамме (Лігдаміс в антич­них джерелах), за правління його сина Сандакшатру, кіммерійці втратили колишню міць і зійшли з історичної арени. Неабияку роль у цьому відіграли також скіфи. Проте грізні кіммерійці закарбувалися у пам’яті тамтешніх народів, згадуються вони й у “Біблії”.