ПЕРЕПЕТОВЕ ПОЛЕ

Мальовничі міста і села розкинулися по Правобережжю Дніпра між річками Стугна і Рось. Свідком багатьох історичних подій була ця земля. Багато пам’яток героїзму нашого народу зберігає вона.

З літописів відомо, що на північ від Стугни був «ліс і бір великий», на південь же, до Росі, - степ, який називався Перепетовим, або Перепетовським, полем. Щоправда, його розміри точно не відомі і в різних авторів визначаються по-різному. Л. Похилевич називає Перепетовим полем «простір, що включає басейн річок Ротка й Узина». М. Андрієвський обмежує його Стугною на півночі, Россю на півдні, Гороховаткою на сході, Унавою та Кам’янкою на заході. Б. Рибаков пише, що на південь від Стугни майже до Росі лежить степовий простір у 5000 кв км - Перепетове поле. Отже, він включає сюди і придніпровську ділянку, хоч не доводить її до Росі.

З XVZ ст. Перепетове поле ототожнюється з Білоцерківським степом, кордони якого були вказані в грамоті Сигізмунда ІІІ, виданій жителям Білої Церкви. Північна його межа співпадає із Змійовим валом, який тягнеться від Трипілля через Барахтянську Ольшанку мимо сіл Кодаки і Митниця і далі - полями Парадовки, Великої Снітинки, Фастова, Півнів до села Білок на правому березі Ірпеня. На півдні ж він виходить на береги Росі. В українських народних піснях та думах цей степ іноді називався Чистим полем. Його родюча земля з лісами та пасовиськами завжди приваблювала хліборобів. Але після татарської навали вона опустіла, хоч до того тут було багато великих міст і сіл. Деякі з них існують дотепер, наприклад, Васильків, Біла Церква, Фастів. Про такі ж, як Мина, Тумаш, Соколів, Михайлів, Германеч, Торчеськ, Райгород та багато інших, довідуємося лише з літописів. Татарська навала повністю зруйнувала їх. Древні греки, захопивши Трою, спалили її, а згарище зорали і засіяли. Тільки поеми Гомера допомогли Шліману відкрити для науки Трою.

Так, місто Шаргород співпадає з селом Шарки. Райгород, укріплене городище якого займає площу в 46 гектарів, - із селом Ольшаницею. На місці села Красне Друге стояв древній Германеч, пізніше Германівка.

Особливо цікава історія сіл Великої Мотовилівки, Червоної Мотовилівки та Мотовилівської Слобідки, які лежать по берегах Стугни. За народними переказами, колись тут стояло велике місто Мина, в якому було чотири церкви, один костьол та більше шестисот грецьких будинків. Через нього пролягав єдиний сухопутний Чорний шлях, що зв’язував Київ із Фастовом, виходив за межі укріплень «Київського трикутника» (Дніпро - Ірпінь - Унава - Снітинка - Стугна).

Половці й татари зруйнували Мину. Це місце довго називалося Пустим городищем. Пізніше тут виникло поселення Гуляники, яке у 1560 р. київський воєвода князь Острозький подарував Івану Мотовиловцю. Саме від нього й пішли назви сіл.

Літописи згадують тюркське плем’я берендеїв, або чорних клобуків. У XI-ХІІІ ст. з дозволу слов’янських князів, берендеї кочували на півдні Перепетового поля, по берегах Росі. Чорні клобуки під захистом слов’ян почували себе привільно. В свою чергу, вони захищали південні кордони Русі, нерідко приймаючи на себе перший удар. Кочові берендеї мали укріплений центр десь на правому березі Росі. За свідченням літописів, столицею чорних клобуків було місто Торчеськ. Недавно археологи знайшли його городище біля села Торчиця.

Багато відомостей вже є про назви міст і сіл, річок і гір Перепетового поля. Але багато що ще залишається невідомим. Зокрема численні городища Поля, які збереглися донині, не залишили ніякої згадки в літописах. Наприклад, які міста були біля Бирюків, Чепелівки, Насташки, Житні Гори, Синяви, Чернина, Бужеве, Ківшувате, Старі Безрадичі? Або на річці Узин, біля села Блощинці, де є два городища, чи біля села Велика Снітинка? Останнє городище відоме тепер як Палієве.

Багато героїчних подій великокнязівської доби знає Перепетове поле, особливо його центральна частина.

В Іпатіївському літописі за 1159 р. є повідомлення, що половці втікали від Білгорода на Гюргев, «и много их изоймаше Берендичи и Гюргевци, а оно их во Роси истопе». У 1172 р., за цим же літописом, брат князя Гліба Юрійовича Михалко розбив половців біля верхів’я річки Роток. У 1311 р. князі Юрій Слуцький і Андрій Немирович в урочищі Роток наголову розгромили татар, які втратили тут тільки вбитими 8000 чоловік. 1840 року поблизу Мотовилівки, у невеликій могилі знайдено кілька людських черепів. Археологи вважали, що в сиву давнину тут жили антропофаги (людоїди), які називались меланхленами (чорносвитниками). Старогрецький історик і географ Страбон (близько 63 р. до н. е.) писав, що меланхлени їли тіла померлих і хоронили з почестями тільки їхні голови.

Зрештою, про назву «Перепетове поле».

Легенда розповідає, що полянський князь Переп’ят, вирушаючи в похід, залишив на престолі свою дружину Переп’ятиху. Три роки ждала його княгиня. Втративши надію дочекатися чоловіка, Переп’ятиха вирішила помститися за нього. Вона зібрала велику дружину і вирушила в похід. У степу Переп’ятиха спіткала невідоме військо. Вона розгромила його, власноручно відсікши голову ватажкові. Пізніше виявилося, що, повертаючись з перемогою, військо Переп’ята переодяглося у ворожий одяг, і княгиня відсікла голову своєму чоловікові. Не витримавши такого горя,

Переп’ятиха покінчила із собою. З тих часів степ, що розкинувся навколо могил Переп’ята і Переп’ятихи, зветься Перепетовим полем.

У 1845 р. могилу Переп’ятихи розкопав професор Київського університету Іванішев. У розкопках брав участь Т.Г.Шевченко. Виявилося, що поховання відноситься до УІ ст. до н. е., тобто задовго до часів формування племені полян.

Журнал «Знання та праця», 1969, № 8, с. 18-19.