Пам’ятки

Городища. Зухвалість кочовиків добре відчули на собі ще хлібороби чор- ноліського часу, які почали зводити укріплені городища. За скіфського часу цей процес набуває безпрецедентних масштабів.

Городища включають цитадель (одну чи декілька), розташовану у найви­щому місці й захищену додатковими укріпленнями, та примикаючі обшири (напільна частина). Заселеною була зазвичай цитадель. Така структура горо­дищ забезпечувала захист населення навколишніх селищ разом із худобою і да­вала можливість за умов облоги певний час підтримувати автономне існування.

Одним із найбільш ранніх у Середній Наддніпрянщині є Трахтемирівське городище, зведене у середині VII ст. до^ н. е. на стрімких кручах Дніпра на­впроти м. Переяслава-Хмельницького. Його загальна площа — 500 га, цита­делі — 14 га. Дослідник Трахтемирова Г. Т. Ковпаненко вважає, що життя тут вирувало майже 150 років, а в VI ст. мешканці зненацька полишили його. Час зведення більшості городищ припадає на кінець VII-VI ст. до н. е. Серед найбільших городищ — Велике Ходосівське (2 тис. га) на Київщині та Мотро- нинське (220 га) у Потясминні. У верхів’ях Південного Бугу ровесником Tpax- темирівського городища, а, можливо, й дещо ранішим, є Немирівське (ПО га), у Посуллі — Басівське (близько 100 га). Та найграндіознішим є Більське горо­дище понад Ворсклою — 4 тис. га (рис. 10). Житлово-господарчі комплекси

концентруються тут переважно в межах трьох внутрішніх укріплень: Східного, Західного і Куземинського городищ.

Є всі підстави стверджувати, що гігантські городища виконували роль своєрідних “столиць” регіонів. їхня міць спиралася на весь людський потен­ціал, розпорошений по менших городищах та селищах.

Могильники. Ще однією прикметною рисою цього часу є виникнення вели­ких могильників, до складу яких входили й монументальні насипи — заввиш­ки майже 10 м, а в Посуллі — близько 20 м. Зазвичай вони об’єднують кілька десятків насипів, проте є й значно більші. Один із найбільших могильників (близько 1 тис. насипів) міститься поблизу Більського городища в урочищі Скоробор, дещо менший — поблизу городища Велика Гомольша на Сіверсько- му Дінці (700 насипів). Великі могильники є в околицях Басівського городи­ща, Люботинського, Караван тощо. Відомі й грунтові могильники.

Поховальний обряд був доволі строкатим. В улаштуванні могил широко застосовували дерево. Найпростішою поховальною спорудою була яма, пере­крита деревом, що спиралося на край могили, а інколи — й на опорні стовпи. Іншим різновидом є склепи — ями із дромосом у вигляді бокового похилого входу-спуску. Ями і склепи нерідко облицьовували деревом або влаштовували у них зруб. Небіжчиків клали у випростаному, рідше скорченому стані на дерев’яний настил, кору, траву, зрідка у гробовища. Переважає західна орієн­тація. Ховали небіжчиків також у дерев’яних склепах, зведених на поверхні. Інколи їх перекривали шатроподібними конструкціями. Після завершення по­хорону їх підпалювали й починали зводити насип. Вогонь відігравав важливу роль у поховальному ритуалі, і сліди його дії часто помітні в могилах. Зрідка трапляються справжні кремації — небіжчиків спалювали, а прах зсипали в могилу чи, рідше, в урну.

Поховальний обряд лісостепового населення постає доволі самобутнім, хо­ча й має деякі спільні риси зі скіфським. Продовжуючи традиції попередньо­го часу, він, на відміну від поховальних традицій кочовиків (поширення підбоїв і катакомб), не зазнав суттєвих змін. Щоправда, з V ст. до н. е. похо­вальний обряд хліборобів спрощується: зменшуються розміри могил та асор­тимент супроводу, переважають могили у вигляді ям, перекритих деревом. Масштабні спалення замінюють розведенням невеличкого вогнища на пере­критті, поміщенням у могилу деревних вуглинок, шматочків крейди та фарби.