Основні категорії пам’яток і матеріальна культура

Античні пам’ятки доби класики представлені різними категоріями. Це, на­самперед, укріплені міста, поселення, грунтові та курганні некрополі, земельні ділянки з розташованими на них житловими та господарськими спорудами, а також оборонні вали, відомі, зокрема, на Боспорі.

Традиційно вважається, що боспорські вали зведено ще до освоєння грека­ми сучасного Керченського півострова “нащадками сліпих”, яких згадує Геро­дот, а за античних часів вони лише були пристосовані для захисту західних рубежів Боспорської держави. Проте якщо наявність системи валів на Kep- ченському півострові попри всі намагання дослідників неможливо пов’язати з будівельною діяльністю носіїв кемі-обинської культури або кіммерійцями, то їх спорудження порівняно легко пояснити, виходячи з матеріалів боспорської історії. Топографія цих земляних оборонних споруд, побудованих, поза всяким сумнівом, для захисту саме від кінноти кочовиків, та деякі їхні конструктивні особливості (наявність у фундаменті кам’яних кладок — крепід) свідчать про те, що їх було споруджено греками. Необхідність цих укріплень зумовлювала­ся поступовим територіальним зростанням Боспорської держави. Про це свідчить, насамперед, розташування сільських поселень під захистом валів, а також топографія поховань кочових скіфів VI-V ст. до н. е., що здебільшого концентруються на захід від боспорських валів. Природно, що розташування таких складних оборонних споруд, будівництво яких потребувало значних зу­силь, не може точно збігатися з кордонами Боспорської держави. Однак, ура­ховуючи тривалий період будівництва цих споруд, що перетинали увесь Кер­ченський півострів й обмежували порівняно великі його території, можна при­пустити, що боспорські оборонні вали не стільки відбивають реальні кордони Боспору, скільки є показником стратегічного підходу до захисту сільськогос­подарських районів держави на заході.

У плануванні та архітектурі фіксуються стандарти і норми містобудування, характерні для міст материкової та острівної Греції.

Рис. 13. Ідеальний містобудівельний план Херсонеса.

Римськими цифрами позначено номери башт, арабськими — куртин (за А. В. Буйських)

застосуванням обох елементів (Ольвія, Фанагорія), і диференціюється за функціональними ознаками. Виділяються портові, торговельні, адміністра­тивні та культові райони. Окрім порівняно великих за площею міст, таких як Ольвія, Пантікапей, Херсонес, існували міста середніх і невеликих розмірів (Тіра, Ніконій, Керкінітіда, Мірмекій та ін.). У деяких містах домінували ак­рополі (підвищені частини міста), що мали додаткову лінію оборонних споруд (Пантікапей). На зміну землянкам і напівземлянкам приходять наземні сирце­во-кам’яні споруди. Вони були багатокамерними, з внутрішніми дворами і типовими будівлями об’ємно-планувальних типів, характерних для Греції. З таких будинків формувалися квартали, що ділилися вулицями та провулками. Як правило, у кварталах їх було від двох до чотирьох. За доби класики навко­ло античних міст розпочалося будівництво оборонних споруд, які складалися зі стін і веж. На сільськогосподарській території ставлять будинки баштового типу й укріплюють садиби.

У містах зводяться громадські та культові споруди (рис. 14). У цей період було перебудовано вівтар Ольвійського теменосу. Набули поширення антові особливості, зумовлені конкретно-історичним розвитком кожного центру. В античних містах поширювалася писемність, про що свідчать епіграфічні пам’ятки, зокрема графіті (написи на кераміці), в яких віддзеркалювалися різні сторони повсякденного життя. Значна увага приділялася фізичній підго­товці молоді, адже кожен громадянин вважався воїном.

храми іонійського та дорійського ордерів, залишки яких відомі на о.

У некрополях переважають грунтові могили. Проте на Боспорі вже з’являють­ся перші підкурганні поховання. Най­більш раннім серед них є Золотий курган із круглою у плані монументальною каме­рою з уступчастим склепінням і дромосом (коридором). Основним способом похо­вання залишалося тілопокладення, але в Пантікапеї дещо збільшується кількість поховань із застосуванням кремації. Дітей дуже часто ховали в амфорах. Загалом по­ховальні споруди стають різноманітніши­ми. При їх спорудженні починають вико­ристовувати камінь, а набір поховального інвентаря стає багатшим. Над могилами з’являються надгробні стели. Переважа­ють надгробки, виготовлені з вапняку, та антропоморфні пам’ятники, пов’язані з грецькими традиціями.

Духовна культура була тісно пов’язана із загальногрецькою, хоча в класичний період починають проявлятися певні її

Рис. 14. Типи кладок житлових

і громадських споруд V-IV ст. до н. е. (за С. Д. Крижицьким)

У релігійному житті, поряд із богами — покровителями землеробства: Де­метрою, Корою-Персефоною, Діонісом, в іонійських центрах особливо шану­вали Аполлона, під егідою якого створювалися оборонна сіммахія та релігійна амфіктіонія на Боспорі. В Ольвії патроном громадянської общини виступав Аполлон Дельфіній. У дорійському Херсонесі головною помічницею і покро­вителькою громадянської общини вважалася багатофункціональна богиня Партенос (Діва), дуже близька суто грецькій Артеміді. Проникали в античні міста й нові для того часу вчення. В Ольвії відомі пам’ятки, що засвідчують наявність серед ольвіополітів прибічників орфічних вірувань, у яких помітне місце займала віра в безсмертя душі.

Матеріальна культура полісів за доби класики мало чим відрізнялася від материкової та острівної Греції. У побуті використовувався такий самий посуд, представлений амфорами (рис. 15), піфосами, столовими (тарілки, миски, блюда, кіліки, скіфоси, ритони, ойнохої, кратери та ін.) та парфумерними по­судинами (бальзамарії, арибали, алабастри, декани, лекіфи), прикрасами, сві-

Puc. 15. Імпортні амфори V-IV от. до н. е.:

1 — Xioc; 2 — Лесбос; 3 — Самос; 4 — Менде; 5 — Фасос; 6 — Гераклея; 7 — Сінопа; 8 — невідомі центри

тильниками, теракотовими статуетками тощо (рис. 16). Серед речових знахідок особливо вирізняються аттичні фігурні лекіфи у вигляді Афродіти, яка народ­жується з раковини, сфінкса та сирени з Фанагорії. Однак загалом переважає простий посуд, а також ліпні посудини, що були в повсякденному користу­ванні переважної більшості греків. У похованнях збільшується кількість прик­рас, представлених намистом, сережками, металевими перснями-печатками, дзеркалами тощо.

Рис. 16. Основні типи грецького посуду (за С. Д. Крижицьким та Н. О. Лейпунською):

1,2 — пеліки; 3 —данное; 4 — гідрія; 5 — ойнохоя; 6 — глечик; 7, 8 — кратери; 9 — амфора;

10, 11 — канфар; 12 — “мегарська” чаша; 13, 14, 15 — кіліки; 16 — скіфос; 17 — лекана; 18, 19 — лекіфи;

20, 21 — флакон; 22, 23, 24 — світильники; 25, 26, 27, 28 — миски; 29 — рибне блюдо; ЗО, 31, 32, 33, 34 — аски; 35 — гутус; 36 — каструля; 37 — кухонний горщик; 38 — сковорода; 39 — лутерій

Отже, у класичний період спостерігається подальший політичний та соціаль­но-економічний розвиток грецьких центрів. Але якщо за попередньої доби істо­ричні долі античних полісів регіону були загалом схожими, то тепер у їхньому житті починає простежуватися певна специфіка. Якщо під тиском войовничих кочовиків у Нижньому Побужжі та Нижньому Подністров ^,i почався колапс хо­ри і політичний режим Ольвії став тиранічним, то в Південно-Західній Тавриці сформувався Херсонеський поліс класичного типу. У Східній Тавриці розпочався процес об’єднання раніше автономних центрів у сіммахію, яку очолили жерці хра­му Аполлона в Пантікапеї. У другій чверті V cm. до н. е. владу в цьому надполісно- му об’єднанні захопив Спартак, який почав приєднувати до своєї держави землі на сучасному Керченському й Таманському півостровах. Це мало наслідком появу в північно-східному районі Північного Причорномор ’я територіальної Боспорської держави з монархічною формою правління.