Ольвія і Нижнє Побужжя

Відродження життя в Ольвії розпочалося після гетської навали у першій чверті І ст. Разом із відбудовою міста відбувалося відтворення громадянської общини. Людність, яка відроджувала життя Ольвії, у своїй переважній біль­шості переселилася сюди із Нижнього Дніпра, де вихідці з території Ольвій- ської держави досить тривалий час жили у пізньоскіфському середовищі.

Сьогодні ми не маємо даних про організацію сільської території міста. Можна лише припустити, що земельний фонд у його околицях був розмежо­ваний на однакові ділянки й поділений між членами відтвореної громадян­ської общини. Населення, яке обробляло свої наділи, мешкало в місті, де воно могло знайти захист під час воєнної загрози. Ситуацію, що склалася навколо Ольвії наприкінці І ст., яскраво змалював у своїй борисфенідській промові Діон Хрисостом.

У цей же час починає відроджуватися життя й на інших городищах Ниж­нього Побужжя. Вони виникають або на нових місцях, або на місцях колишніх поселень. Проте на відміну від елліністичного періоду, пам’ятки сільського населення перших століть нової ери представлені виключно укріпленими по­селеннями. Такі городища розташовувалися на важкодоступних мисах. Із двох- трьох сторін вони були захищені рельєфом місцевості, а з напільної сторони — оборонними спорудами — спочатку захисними стінами з вежами, а пізніше й ровами та валами. Внутрішній простір забудовано сирцево-кам’яними спору­дами із розвинутим плануванням.

Виробничо-господарчі комплекси Ольвії представлені залишками зерно­сховищ, виноробень, гончарних майстерень, а також окремих господарчих будівель. Зернові ями виявлено і на території міських кварталів, де мешкала заможна частина ольвіополітів. Це свідчить, що основним заняттям ольвіо- політів було сільське господарство, і що навіть багаті сім’ї зберігали зерно у міських садибах, де велася переробка сільськогосподарської продукції, чого не було раніше. В Ольвії відкрито порівняно прості за конструкцією виноробні, а також горни для випалу кераміки.

В історії античних городиш Нижнього Побужжя дослідники виділяють два періоди, рубежем між якими стала так звана ольвійсько-тавроскіфська війна середини II ст. З нею пов’язують не лише сліди руйнувань на приольвійських пам’ятках, а й певний етап в історії самої Ольвії. Після цієї війни у третій чверті II ст. в місті фіксується римська залога, до складу якої входили солда­ти спочатку V Македонського, а пізніше XI Клавдієвого і І Італійського легіонів та допоміжних підрозділів Мезійської армії. Римські солдати тут бра­ли участь у будівництві оборонних споруд.

Дислокація римської залоги сприяла стабілізації обстановки й піднесенню виробництва в останній чверті II — на початку III ст. У цей час до Ольвії над­ходила продукція із північнопричорноморських, малоазійських, південно- понтійських, італійських центрів, Аттики, Східного Середземномор’я, Сірії, Александрії та інших міст і регіонів. Однак основними контрагентами залиша­лися античні центри Причорномор’я, балканських та дунайських провінцій імперії.

У сфері виробництва кількісно переважала праця членів сімей — власників земельних ділянок та вільного, але неповноправного населення. Ольвійська держава вважалася верховним власником землі, на якій розташовувалися горо­дища. Звідси надходила рента-податок за користування землею, яка пере­бувала у розпорядженні громадської общини. Остання, в особі магістратів, які обиралися головним чином із середовища заможних громадян, виступала як колективний експлуататор населення регіону.