Ольга Манігда (Київ) АРЕАЛИ ТРАДИЦІЙНОГО РОЗСЕЛЕННЯ У Х ст. н.е. У МІКРОРЕГІОНІ ПРУТО-ДНІСТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Розглядаючи ареали традиційного розселення у давньоруський час на ранньому етапі (Х ст.), особливо передгірські та гірські природно-географічні області, вважаємо, що вони у переважній більшості становлять основу іншого слов'янського соціального організму, а саме пов'язані з традиціями носіїв райковецької культури, і не можуть бути у повному об'ємі залучені як ранні поселення власне давньоруського (феодального) періоду, на відміну від ранніх поселень Волинської землі, де процес одержавлення розпочався раніше.
Однак нами картовані ті пам'ятки, які разом із нашаруваннями райковецької культури містять ознаки подальшого безперервного розвитку і «переросли» у давньоруські пам'ятки на більш пізніх етапах (рубіж Х-ХІ ст.). Виділяємо п'ять ареалів традиційного розселення на етапі Х ст. у басейні Дністра: мікрорегіон гірської зони; мікрорегіон вододілу Західного Бугу, Дністра та Сану - екотон областей; мікрорегіон Західно-Подільської області, мікрорегіон області Прикарпаття та частково Опілля; мікрорегіон у Пруто-Дністровській області.У цьому регіоні розглядаємо зону межиріччя Пруту та Дністра. Пам'ятки сконцентровані у районі «Пониззя» та Хотинської височини, знаходяться у мікрорегіоні, який є одним із найкраще досліджених у плані кількості сільських поселень слов'янського та давньоруського часу, їхньої детальної хронології, визначення площі, характеру розміщення, знахідок. Завдяки вивченню різних аспектів сільських поселень у цьому регіоні ми маємо можливість з високою долею імовірності розглядати ареали традиційного розселення та динаміку розвитку поселень з позицій археологічної карти. Зокрема такий аналіз нами було проведено для мікрорегіону Хотинської височини. Автором детально були розглянуті передумови заселення мікрорегіону, кількість та розташування пам'яток на кожному з етапів Х-ХІІІ ст., проаналізовані вірогідні місця ведення господарської діяльності, для чого були залучені дані про ландшафти, ґрунти, гідросистему, простежено динаміку та тривалість існування давньоруських поселень до ХІІІ ст. включно.
У результаті проведеної роботи з детального вивчення мікрорегіону Хотинської височини автор прийшла до таких висновків. Розглядаючи динаміку розселення в регіоні, зазначено безперервність існування на цій території життя, не дивлячись на істотне збільшення або зменшення кількості населених пунктів у різні періоди. Проведене картування мікрорегіону та сусідніх регіонів - басейну Пруту і Дністра дозволяє з упевненістю стверджувати, що основою для розселення в давньоруський час послужили поселення людності райковецької культури. Звертає на себе увагу також їхнє нерівномірне розміщення у районі височини, більшою мірою в північно-західних, північних і південно-східних районах, і в меншій мірі - на півдні Хотинської височини. Опосередковано, цей факт може служити підтвердженням думки, висловленої Б.О.Тимощуком і С.В.Пивоваровим про етнічні межі спільності райковецької культури, пов'язані з територією тиверців в районі Подністров'я і Прикарпаття. Повертаючись до динаміки виникнення і розвитку поселень, зроблено такий висновок. З усієї кількості населених пунктів, картованих нами в регіоні Хотинської височини (130), у VIII ст. виникло 49 (37 %), ІХ - п'ять (4 %), Х - 10 (8 %), ХІ - шість (5 %), ХІІ - 60 (46 %) поселень і городищ від загальної кількості середньовічних пам'яток, зафіксованих археологічно у мікрорегіоні. З картографованих поселень ХІІ-ХІІІ ст. в мікрорегіоні Хотинської височини 13 % поселень продовжили своє існування в наступних століттях. Розглянутий нами ареал традиційного розселення у Х ст. у подальші періоди увійшов до Теребовлянського князівства, тоді як ареали розселення у області Прикарпаття, Рогатинського та Придністровського Опілля утворили центральні та північні райони Галицького князівства.