Мисливці на мамонтів

Стоянки мисливців на мамонтів поширені в середній лісотундровій смузі прильодовикової Європи, що тяглася від Моравії через Південну Польщу, Волинь, Середнє Подніпров’я, Подесення на Середній Дон, і яку нерідко називають мамонтовою зоною.

Поселення мисливців на мамонтів розташовані здебільшого на відстані 50—70 км одне від одного в долинах великих річок, уздовж яких мігрували тра­воїдні. Ці значні за розміром стійбища складалися з 4—5 жител, у яких протя­гом зими мешкало кілька сімей однієї общини, яка загалом налічувала 30—50 осіб. Розташовані вони в захищених від холодних зимових вітрів долинах, на мисах річкових терас, звернених на південь, що прогрівалися сонцем. Круглі в плані житла діаметром 4—5 м мали каркас із жердин, який вкривався шку­рами північних оленів чи бізонів і зовні обкладався великими кістками ма­монтів: черепами, лопатками, щелепами, кістками кінцівок (рис. 13). Нерідко кістяна обкладка житла утворювала певну орнаментальну композицію. Зимові завірюхи заносили кістяний цоколь житла снігом, який виконував функцію утеплювача помешкання.

Рис. 13. Житло з кісток мамонта зі стоянки Межиріч у Пороссі

Усередині жител та навколо них досліджені рештки вогнищ, місця оброб­ки кременю, кістки, шкур, інших господарчих робіт. Більшість жител оточува­ли круглі ями, які використовували для різних господарчих потреб. У них зберігали м’ясо, а також бивні та кістки мамонтів, які використовувалися для виготовлення знарядь, слугували будівельним матеріалом чи й паливом для вогнищ в умовах безлісого тундро-степу.

На відміну від реалістичних зображень тварин на стінах печер Франції (рис. 12), Іспанії, Німеччини, мистецтво мисливців на мамонтів території Ук­раїни вирізняється схематизмом. Широко відомі витвори палеолітичного мис­тецтва зі стоянки Мізин на Чернігівщині. З бивня мамонта виготовлені 20 схе­матизованих фігурок жінок та два браслети, вкриті різьбленим орнаментом у вигляді меандрів та ялинки. Знайдено щелепи та лопатку мамонта з орнамен­тами у вигляді зигзагів та меандрів, нанесених червоною вохрою (рис. 14). Схе­матизовані жіночі статуетки та геометричні орнаменти й композиції на кістках знайдені в Межирічах, Добранічівці, Гінцях, на Кирилівській стоянці у Києві.

Рис. 14. Мистецькі витвори з бивня та кістки мамонта зі стоянки Мізин на Чернігівщині:

1—5 — стилізовані зображення жінок; 6 — браслет із бивня.мамонта;

7—9 — кістки мамонта, орнаментовані червоною вохрою

Тривалий час вважалося, що на мамонтів полювали, заганяючи їх до заз­далегідь викопаних і замаскованих ловчих ям або на тонку кригу чи в болото. Нині більшість учених схиляється до думки, шо мамонтів били метальними списами із засідок. Наконечники таких мисливських дротиків знайдено не тільки на стоянках, а й у кістках розкопаних скелетів мамонтів. На стоянці Сунгир на Верхній Волзі виявлено поховання дітей з наконечниками і цілими списами завдовжки 2,4 м, виготовленими з випрямлених бивнів мамонтів.

Дорослий мамонт міг дати близько двох тонн м’яса, якого вистачало для харчування общини чисельністю 30—50 осіб протягом місяця. Знахідки кісток бізонів, північних оленів, коней свідчать, що м’ясо цих тварин доповнювало в основному мамонтовий раціон мешканців стоянок.

Навесні люди залишали теплі зимові житла і переселялися подалі від річки, на плато. Саме тут паслися весною та на початку літа травоїдні, в тому числі мамонти. На літніх пасовиськах жили в легких, портативних житлах. Коли наступали осінні холоди, більшість тварин мігрувала на південь, а ті, що ли­шалися, ховалися від холодних вітрів у річкових долинах. Люди також спуска­лися в затишні річкові долини в минулорічні зимові стійбища, де ремонтува­ли стаціонарні зимові житла для чергової зимівлі. Починався новий річний господарський цикл.

Стоянки з великими скупченнями кісток мамонтів в Україні датуються приблизно 20—13 тис. років тому. Остання дата відповідає часові вимирання мамонтів у Європі, що призвело до зникнення мисливських колективів, які спеціалізувалися на мисливському промислі цих тварин.