Микола Бандрівський (Львів) ПРО ЙМОВІРНИЙ ВПЛИВ ГУНСЬКОЇ НАВАЛИ НА ПОЯВУ СКЛОВИРОБНИЧОЇ МАЙСТЕРНІ В КОМАРОВІ НА ПІВНІЧНІЙ БУКОВИНІ
В останній час чим раз більшає праць, присвячених залишкам скловиробничої майстерні в Комарові Кельменецького р-ну Чернівецької обл., яка, незважаючи на десятиліття пошуків подібних осередків, досі залишається єдиною з відомих на сьогодні скловиробничих центрів за межами Імперії.
В проблемі датування та виробничо-функційних аспектів майстерні в Комарові в останні кілька років намітилися суттєві зрушення. Приміром, якщо М.Смішко, а згодом Н.Сорокін та інші широко датували Комарів ІІІ-ІУ ст., то останні дослідження О.Румянцевої (2017) визначають час функціонування цього скловиробничого осередку не раніше другої половини ZV ст. «...а, можливо, й початком гунського часу», що за центральноєвропейською хронологічною шкалою відповідає приблизно 420 рр.
Такі припущення, зроблені на підставі добре датуючих матеріалів з Комарова, по-новому осмислених згаданою дослідницею. По-перше, зі споруди-4 походить стінка кубка з глибоко прошліфованими смугами, який, за аналогіями з Паннонії, датується кінцем ΓV - початком V ст. По-друге, зі скупчення т.зв. печі скловиробників походить фрагмент високого кубка, найближчу аналогію якому, згадана дослідниця, вбачає в скляній посудині зі склепа № 154 Керченського некрополя, який датується кінцем FV - першою чвертю V ст. По-третє, у звіті М.Смішка, на який покликається О.Румянцева, згадується стінка посудини з прозорого скла з декором у вигляді синіх краплинок, який вживався для оздоблення посудинок в Паннонії з кінця PV ст., причому верхня границя поширення таких виробів припадає на першу половину V ст.
З вищенаведеного можна обережно припустити, що верхня хронологічна межа Комарова «впирається» в рубіж LV-V ст. з великою вірогідністю перших десятиліть V ст. А з урахуванням того, що майстерня в Комарові працювала 6-7, щонайбільше 10 років, то питання визначення верхньої дати набуває особливої ваги, оскільки може належати періоду, коли класичні черняхівські комплекси вже не існували.
Один із ключових висновків О.Румянцевої полягає в тому, що Комарівська скловиробнича майстерня працювала на привізному напівфабрикаті - т.зв. склобої, який, на думку дослідниці, привозився (!) з території Імперії або ж, за ще одним її припущенням, його (склобій) могли визбирувати в околиці пам'ятки. Викликає подив алогічність першого з цих припущень, а саме: про можливість транспортування валок зі склобоєм із самої Імперії, адже там працювали десятки куди потужніших осередків, для яких склобій теж був первинною сировиною і які гостро його потребували.
Припускаємо, що Комарівська майстерня на рубежі IV-V ст. не була на тутешніх теренах самотньою, а в даній околиці (або й у дещо віддаленіших районах Північної Буковини й прилеглого Поділля, Опілля чи й Розточчя) функціонували схожі скловиробничі центри, які поновлювали асортимент скляного посуду для місцевої еліти взамін розбитого. Можливо, тут працювали артілі, які спеціалізувалися саме на пошуках, збиранні, складуванні і транспортуванні такого склобою. Інша справа, що ці, поки-що гіпотетичні, склоробні осередки ще не виявлено. Разом з тим, не можемо погодитися з припущенням, що Комарівська скловиробнича майстерня працювала на цьому місці й в більш ранній час. Якщо б це було вірогідним, то тоді б у Комарові знаходили численні уламки від вже непридатних і розбитих старих горнів (з прокаленими і оплавленими з внутрішнього боку стінками), які б засвідчували тяглість місцевої (в межах Комарова) скловиробничої традиції. Однак таких знахідок на цьому поселенні немає! В Комарові взагалі відсутні будь-які натяки на існування тут склоплавильних горнів раніших за, грубо кажучи, останню чверть IV - початок V ст. Разом з тим припускаємо, що перші ознаки місцевого скловиробництва з’являються на Середньому Дністрі не пізніше початку ІІІ ст. і співпадають у часі з появою тут вихідців зі Скандинавії - герулів і, можливо, боранів (яких не зовсім вірно часом ототожнюють з германськими племенами) під владарюванням яких, можливо, як сателітів готів - вказані землі перебували більше століття - до 375/376 рр.
Однак з кінця 70-х рр. IV ст. із гунською експансією та з виходом на історичну сцену аланів й антів ці терени в черговий раз були «вписані» у цивілізаційний контекст тогочасної Європи. Гунська або аланська вершницька аристократія, прибувши на захід Українського Лісостепу (Поділля, Волинська височина), по своєму могла «переформатувати» тутешню етнокультурну карту, запросивши для задоволення своїх вибагливих матеріальних потреб будівничих і ремісників з дунайсько-чорноморських провінцій. Звичайно, питання про перебування в цих західнолісостепових районах якогось регіонального центру гунів і/чи аланів (можливо, навіть, десь неподалік околиць сучасного Комарова, чому б ні?) не виходить поки що за рамки звичайного припущення. Однак мусимо все ж рахуватися з тим фактом, що про гунів знаємо в основному після перенесення їх ставки близько 420 р. в Паннонію. А де вона, ця ставка, знаходилась перед тим (а це майже п'ятдесят років!) в часи владарювання гунських можновладців Баламбера (360378 рр.), Балтазара (378-390 рр.), Улдина (390-409/410 рр.), Доната (до 412 р.), Харатона (згад. під 412 р.), Октара (до 430 р.)? І чи не для цієї гунської чи гуно-аланської верхівки, з якої набирали адміністрації округів, місцеві, навчені в імперських центрах, склороби намагалися відтворити одну з найпрезентативніших ознак провінційно-римського життя - тонкостінний скляний в т.ч. різнокольоровий і нерідко пишно декорований посуд, сама форма якого свідчила про вишуканий смак, високі естетичні вподобання і фінансову спроможність господаря.
На даний момент це лише одна з гіпотез, що ставка попередників Аттіли (до часу її перенесення в Паннонію) могла знаходитися десь в Північно-Західному Причорномор'ї і, гіпотетично, десь неподалік Карпат. Приблизно таку ж локалізацію гунів подають письмові джерела ранішого часу. Наприклад, Птолемей у своєму «Керівництві з географії» (бл. 144 р.) розміщує гунів між роксоланами (Придніпров'я) і бастарнами, які, як припускають, замешкували Східне Прикарпаття, що знову ж таки не виключає локалізацію їх «доаттилівської» ставки в районах заходу Українського Лісостепу.
З урахуванням переміщень племен у середині-другій половині 370-х рр. можемо припустити, що елітні, найбільш боєздатні підрозділи гуно-аланів пройшли тоді з Причорномор'я по Подільському хребту і вийшли на Волинську височину, де в незначному регіоні сконцентрована основна кількість коштовних скарбів кінця IV - початку V ст.: Борочицький, Бранівський, Качинський та ін. і де, ймовірно, могла знаходитися їх ставка до часу перенесення її в Паннонію. В таких важливих транскомунікаційних районах як Північна Буковина та ін. могли знаходитися адміністративно-політичні центри тогочасної гунської держави. Те, що вищезгадані волинські скарби не могли бути приналежними до Вельбарської культури свідчить хоча б те, що найпізніші пам'ятки останньої не виходять за межі кінця ZV ст. (за Д.Козаком, 1999), тим більше, що й у раніший час у вельбарському середовищі Волині подібні речі не були поширені. Зрештою, ще Я.Тейрал припускав, що вищеназвані волинські скарби були заховані у середині 420-х рр., коли гуни переходили на Середній Дунай.
Іншими словами припускаємо, що між феноменом появи скловиробничої майстерні в Комарові (на наш здогад: не раніше рубежу ZV-V - перших десятиліть V ст.) і появою на Волинській височині Борочицького, Бранівського, Качинського та ін. скарбів та знахідок цього типу, може існувати причинно-наслідковий зв'язок.