Міграційні процеси в історії України.
Початок кожної епохи, кожного періоду та етапу епохи супроводжувався значними впливами і міграціями на територію України. Найбільші з них випадали на злами епох, а найменші — на злами етапів епох.
Про характер та наслідки міграцій впевнено можна говорити з протонеоліту. Основні міграції відбувалися у меридіональному напрямку.Серед західних (південно-західних) міграцій найочевиднішими є міграції культури Криш (злам епох протонеоліту та неоліту?), культури лінійно-стрічкової кераміки (злам раннього та середнього періодів епохи неоліту), культур Гумельниця, мальованої кераміки Закарпаття й, можливо, Кукутені (злам середнього та пізнього періодів епохи неоліту), лійчастого посуду (злам епох неоліту та бронзи), кулястих амфор, шнурової кераміки та баденської (злам раннього та середнього періодів епохи бронзи), станівської? Оттомані та Hoa (злам середнього та пізнього періодів епохи бронзи), фракійського гальштату та лужицької (злам епох бронзи та раннього заліза), пшеворської культури (злам середнього та пізнього періодів епохи раннього заліза). Остання значна західна міграція (польська експансія) відбулася на зламі середнього та пізнього періодів сучасної епохи. Жодна західна міграція докорінно не змінила життя України і не досягла її сучасних східних кордонів.
Найбільші — епохальні за значенням — міграції відбувалися із задонського сходу (іноді й північного сходу) на зламах епох. Східні міграції охоплювали найбільшу частину території України (до її західних кордонів) саме з тим населенням, що визначало її культурний прогрес. Ро'зглянемо їх більш докладно.
За В. М. Даниленком, на території від Прикаспію до Подон- ня сформувалося населення докерамічного неоліту (протонеоліту), у тому числі й кукрецького, яке потім просунулося на територію України (злам мезоліту та протонеоліту). Пізніше східний, кукрецько-приазовський імпульс досяг і Подунав’я, відчутно вплинувши на утворення буго-дністровської культури (злам епох протонеоліту та неоліту).
Переселенням з Поволжя часто пояснюють появу на території України частини ранньоямного населення (злам епох неоліту та бронзи). Переселення носіїв зрубної культури з Дону та Сіверського Донця і змішування їх з рештками сабатинівського населення привело до формування частини населення білозерської культури (злам епох бронзи та раннього заліза). Нарешті, не викликає сумніву східне походження гуннської навали, що відбулася на зламі епох раннього заліза та сучасної. Менші за значенням східні міграції відбувалися на зламах періодів та етапів епох.Епохальні міграції були викликані однією й тією ж причиною— жахливою посухою, з якої починалася кожна нова епоха. Ці посухи пов’язані з циклом О. Петтерсона (а, можливо, і з рухом магнітного центру Землі за 1800—1200 років). Оскільки цикл О. Петтерсона відповідає кожній історичній епосі голоцену, а три кліматичні фази циклу — трьом періодам епохи, очевидно, що першою була завжди суха, часто досить тепла, фаза (другою— перехідна, а третьою — волога). Лише за таких умов міг танути льодовик на зламі палеоліту та мезоліту; сухий початок протонеоліту став причиною пониження мезолітичного рівня водойм; з початком неоліту рівень води знову понизився (саме тоді з-під води з’явилися численні острови, на яких виникли неолітичні пам’ятки); посуха стала однією з причин занепаду культур мідного віку, основаних на землеробстві, й переходу до спільностей епохи бронзи з домінуючим тваринницьким напрямом; з посухи почалася епоха раннього, заліза, що супроводжувалася у Степу занепадом землеробства та поширенням кочового скотарства; величезна посуха настала й перед початком сучасної епохи.
Посуха охоплювала насамперед степи, напівпустелі та пустелі Євразії. Міграції відбувалися під тиском задонських чужинців. Не виключено, однак, що першим могло мігрувати населення Степу Правобережжя України: частково до Лісостепу, а найбільше — до багатших Балкан та Близького Сходу. Епохальні міграції з України на захід та південний захід досить відомі: на зламі епох раннього заліза та сучасної — міграції слов'ян, на зламі епохи бронзи та раннього заліза — участь ноа-сабатинівців у походах «народів моря», на зламі епох неоліту та бронзи — степові інвазії до землеробських культур Балкан тощо. Покинуті місцевим населенням землі Правобережжя займало населення Степу Лівобережжя, а на Лівобережжя накочувалися хвилі мігрантів з Поволжя.
(На жаль, і сьогодні відповідно до ситуації закінчення епохи симптоми майбутньої посухи і загальнокультурної — економічної, соціальної, політичної нестабільності на схід та північний схід від Дону до Далекого Сходу стають все очевиднішими. Чи не стоїмо ми на порозі нової міграції?).Всебічний аналіз фактів, пов’язаних з цією проблемою, дозволяє зробити висновок, що частина дослідників значно перебільшує позитивні впливи деяких міграцій (особливо східних). Втрати населення України під час таких міграцій були величезними (культурні надбання — значно меншими), причому руйнівна сила кожної наступної (особливо східної) міграції перевершувала попередню. Населення України виживало лише завдяки тому, що рівень його розвитку ніколи не був нижчим за рівень східних або західних пришельців. Це засвідчує продовження місцевих традицій та дещо пізніше відродження деяких з них. Жодній хвилі чужинців історичний процес в Україні перервати не вдалося. Хоча, як і інші збройні революції, міграції несли в собі «заплановану» руїну, на зламах епох і періодів епох вони були об'єктивно необхідні: в умовах досить міцних внутрішніх традицій та структур міграції стали чи не єдиним реальним засобом ліквідації старих економічних, соціальних та політичних систем й заміни їх новими. Причому це стосувалося як тих, кого винищували мігранти, так і їх самих. На думку Є. М. Черних, під час міграцій, породжених кризами так званих деструктивних періодів (до яких належать, передусім, злами епох та їх періодів), мігруюча культура змінюється настільки, що на новій території стає вже новою.
Однак аналіз історичного розвитку нашої цивілізації свідчить, що всі збройні революції, навіть ті, які відбулися на зламах епох, виправдали себе тільки частково. Сучасне суспільство досягло розуміння негативних наслідків і збройних революцій, і міграцій; воно починає усвідомлювати й наближення кризи людської цивілізації, яка, на думку багатьох дослідників, може відбутися на зламі XX та XXI ст. Можна сподіватися, що нарешті людство докладе всіх зусиль, аби нинішня епохальна криза закінчилася не збройною, а мирною революцією — шляхом реформ та злагоди.
Це стосується й України.♦ * *
Отже, розвиток України визначали, насамперед, внутрішні фактори, реалізовані у сталих циклах — епохах, періодах та етапах епох. Будучи північно-західною половиною причорноморсько-близькосхідного «пупа Землі» і знаходячись на кордоні Європи з Азією (остання, за античними джерелами, починалася за Доном), Україна завжди відігравала значну роль в історії. Величезний вплив на розвиток України справляли міграції сусідів, особливо східних (іноді й північно-східних), що відбувалися в часи екологічних та суспільних катаклізмів на зламах епох. Головні закономірності культурогенезу в Україні та в сусідніх з нею регіонах в умовах наближення зламу сучасної та наступної епох необхідно враховувати у прогнозуванні майбутнього нашої держави та її сусідів.
Рекомендована література
Даниленко В. Н. Неолит Украины. K., 1969.
Даниленко В. Н. Энеолит Украины. K., 1974.
Древний Восток: этнокультурные связи. M., 1988.
История Древнего Востока. Зарождение древнейших классовых обществ и первые очаги рабовладельческой цивилизации: В 2 ч. M., 1988. Ч. 2.
Титов В. С. К изучению миграций бронзового века//Археология Старого и Нового Света. M., 1982.
Черных Е. Н. Металл и древние культурьсуУзловьіе проблемы исследования // Естественнонаучные методы в архзол$г$і/МГ, 1989,