Глава 6 КУЛЬТУРА І РЕЛІГІЯ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ІІІ — ПЕРШІЙ ПОЛОВИШ V ст.
Спустошливі вторгнення готів та інших варварів призвели до занепаду культурного життя античних держав Північного Причорномор'я. У містах, які більш-менш вціліли, простежуються майже однакові кризові процеси, що й в усіх регіонах античного світу.
Загалом збільшується натуралізація господарства і скорочуються, а то й зовсім зникають торговельні відносини, які завжди відігравали значну роль і в розвитку культури, наповненні її новими елементами і запозиченнями. Повсюдно відбувалась рустифікація міст[1216]. Складається враження, що на останньому етапі своєї історії пів- нічнопонтійські міста і не прагнули до повного відродження своєї культури, причиною чого був, певно, психологічний стан безнадії через постійний натиск варварів та економічний занепад.У жодному з причорноморських міст не будували вже такі значні споруди, як у минулі часи. З одного напису 335 р. відомо, що на Боспорі працював архітектор Євтихій, який наглядав за будівництвом оборонної стіни [КБН, 1112]; при цареві Дуптуні пантикапейці спорудили башту [КБН, 67]. Постійні набіги варварів зі Степу і піратських загонів боранів, остготів, герулів, які намагалися пограбувати останнє, що залишилося в боспорських містах, примушувало передусім оборонятися. Можливо, що при співправлінні царів Радамсадія і Рескупорида IV у другому десятиріччі IV ст. у Панти- капеї було поставлено невеликий храм [КБН, 66]. Якийсь час у деяких містах могли функціонувати старі храми, портики, вівтарі, інші громадські споруди, однак ніяких конкретних свідчень щодо такого припущення немає.
У міських кварталах Тіри, Ольвії, Кітею, які вже не дотримувалися регулярного планування, розміщували виробничі комплекси і зерносховища. Відкриті залишки жител свідчать, що в більшості випадків їх будували з необробленого або грубо обробленого каміння, двори і вулиці не замощувались, не було інших елементів благоустрою.
Таким чином, у період загального занепаду античної культури поступово зникали віковічні еллінські традиції в містобудівництві, архітектурі, побуті.І все ж таки населення міст, хоч і незрівнянно менших і бідніших, продовжувало ще зберігати саме еллінські традиції, звичаї, обряди, навички. Слід думати, що і в цей час тут превалювала грецька мова. В Ольвії і Tipi епіграфічні пам'ятки невідомі, але в Херсонесі і особливо на Bocnopi вони безперечно свідчать про збереження чистоти літературної мови [IOSPE, І2, 450; КБН, 36, 58—60, 66, 1112 тощо]. Побутова мова, зрозуміло, увібрала в себе чимало слів, імен і термінів, запозичених у різних етносів. Грамотність населення порівняно з І—II ст. н. е. набагато зменшилася. Не збереглося ніяких свідчень про літературну й музичну творчість, не говорячи вже про філософські та наукові вчення. Згідно з наведеними вище лапідарними пам'ятками, в Пантикапеї працювали різьбярі почесних, будівельних-та надгробних написів, які використовували загальноприйняті на той час шрифти. Жителі міст продовжували користуватися попередніми лінійно-ваговими і грошовими системами [КБН, 816][1217]. Однак випуск монет на Боспорі припинився в ЗО—40-х роках IV ст., у Херсонесі — ще раніше: у другій третині III ст. До того ж слід відзначити значну деградацію художнього стилю та схематизм портретних та міфологічних зображень на монетах останнього етапу.
У Пантикапеї деякий час зберігалася традиція статуї царям та політичним діячам з почесними написами ставити на мармурових постаментах [КБН, 58—60]. Так, Рескупориду V було встановлено три статуї, від яких збереглися фрагментовані постаменти. Написи на них відбивають прийняту раніше титулатуру боспорського царя. Пам’ятники в Пантикапеї встановили гераклеоти і, певно, їх було виготовлено в Гераклеї Понтійській. Разом з цим на Боспорі знайдено фрагменти місцевих вапнякових стел із зображенням загробної трапези та вершника в короткому хітоні, що стримує коня перед нападом ведмедя [КБН, 846, 1056].
Обидві пам’ятки датовані: відповідно часом царювання Хедосбія і 307 р. Архітектурний декор і орнаментація стел теж мають еллінські риси (фронтон, стилізована лаврова гілка). Більшість написів другої половини III — першої чверті IV ст. зберігають загальноприйняту формулу, яка була введена ще в класичний час: AΓAΘHITYXHI — «У добрий час».Якщо згадані вище пам'ятки можуть свідчити про те, що на Боспорі в цей час працювали скульптори, архітектори, різьбярі лапідарних написів, то стосовно художників, коропластів, першокласних ювелірних майстрів, твори яких користувались широким попитом у різних верств населення до готських походів, нічого конкретно сказати неможливо.
У III—IV ст. в Херсонесі та Пантикапеї існувало кілька майстерень по виготовленню керамічних, скляних і металевих виробів, проте останні не відзначалися особливими художніми якостями. Посуд і прикраси із скла характеризуються меншою різноманітністю форм. Значна їх частина привозилася з центрів Східного Середземномор'я, зокрема Єгипту й Сирії, а також із районів Рейну.
Червонолаковий посуд декоровано найпростішими орнаментами (хвиляста лінія, насічки, штамповані клейма у вигляді пальмет, півнів, зайців, дельфінів, хрестів тощо). Особливого розмаху набуває виробництво ліпного посуду з різноманітною орнаментацією, в деяких випадках навіть відродженням чи новим винайденням архаїчних мотивів. Проте кераміка втрачає характерні для еллінського посуду елементи, передусім у Tipi. Тут поширюються провінційно-римські, черняхівські, гетські типи.
У боспорських похованнях знаті ПІ—IV ст. трапляються імпортні та місцеві ювелірні вироби поліхромного стилю, на яких золото поєднувалося з різнокольоровими камінцями, емалями, скельцями[1218]. Велику роль у нівелюванні прикладного мистецтва в цей час відігравали придунайські провінції, де виготовлялося багато речей (фібул, підвісок, браслетів, посуду тощо) на імпорт.
При етнічній строкатості в містах і збіднілості більшості населення почався поступовий занепад політеїзму — основи основ релігії еллінів протягом тисячоліття.
Цей процес відбувався внаслідок посилення синкретизації багатьох культів через зростання ролі божеств східного походження та нових релігійно-містичних течій, що в свою чергу сприяло виникненню різних сакральних організацій типу боспорських фіасів, які поклонялися Богу Всевишньому. Розширення зв'язків з малоазійськими та придунайськими римськими провінціями теж привнесло свій колорит в духовне життя боспорців і херсонеситів. При цьому, звичайно, слід підкреслити, що населення міст, особливо з найбільш консервативних і малограмотних верств, шанувало старі божества. Так, у Херсонесі в III—IV ст. відправлялися домашні культи Партенос, Геракла, Діоніса-Сабазія, Зевса, Гери та, певно, багатьох інших олімпійських божеств[1219]. В офіційному пантеоні, судячи з останніх античних монет, як і раніше, популярністю користувалися Партенос і божество Херсонас. Вони, особливо Херсонас, уособлювали давні полісні традиції, свободу херсонеської громади, яка повсякчас намагалася будь-що залишатися вільною від влади Римської імперії. Тривалість давньоел- лінських релігійних вірувань і звичаїв пояснюється порівняно більшою однорідністю етнічного складу населення, в якому переважали греки за походженням, збереженням полісного укладу життя*, загальним консерватизмом релігійного світогляду в кризовий період.У IV—VI ст. продовжувало функціонувати панеллінське святилище Ахілла на Левці. Різноманітні вотиви і монети (останні — часів Юстиніана) свідчать, що навіть у період вже значного розвитку християнства в Причорноморському регіоні сюди все ще заїжджали поодинокі шанувальники цього героя-бога і за еллінським звичаєм залишали йому свої скромні дари — посуд, персні, монети.
У Tipi й Ольвії, як уже відзначалося, в І—II ст. значно посилився синкретизм окремих культів і вірувань, простежується прагнення до монотеїзму, однак християнство тут не знайшло підтримки. Зовсім інша ситуація склалася на Боспорі, а дещо пізніше й у Херсонесі. Саме в боспорських містах вже в І—III ст.
особливого поширення набули-«універсальні» за своїми функціями синкретичні божества східного походження: Cepanic та Ісіда, Мітра, Зевс-Се- рапіс тощо. Значну роль в ідеології міст відігравали релігійні фіаси, які утверджували культи Бога Всевишнього, та іудеї зі своєю релігією і синагогальною організацією. Хоч в офіційному пантеоні ще залишалися грецькі божества, але й вони почали витіснятись під натиском християнських впливів.У найпізніших боспорських написах першої чверті IV ст. трапляються ще присвяти Богу Всевишньому [КБН, 64], але зовсім немає згадок про грецьких божеств. Певно, в другій половині III ст. їх поступово витісняють інші божества, хоч не можна виключати, що в середовищі окремих грецьких сімейств ще довго панівними були традиційні обряди та вірування. Зокрема, поховальний культ і в найпізніші часи зберігав еллінські елементи, хоч все більше з'являлося поховань із сарматським обрядом[1220]. Поховальний обряд яскраво підтверджує факт поширення віри в потойбічне життя, магію, вогонь як очисну силу.
Загалом прагнення до монотеїзму простежується в IV ст. Оскільки Боспор мав тісніші зв'язки з Малою Азією, звідки поширювалися різні релігійні течії, в тому числі християнство, його населення виявилось більш сприйнятливим до нової віри. Звичайно, сприяло цьому процесові і сильне етносоціальне розшарування. Цілком можливо, що значні сили прихильників монотеїстичного культу Бога Всевишнього стали провідниками раннього християнства. В усякому разі лише на Боспорі зафіксовані найраніші в Північному Причорномор'ї пам’ятки з християнською символікою: розпис склепу в Кітеї і перстень з сердоліком (кінець III ст.). До 304 р. відносять надгробок з датованою епітафією одного з перших пантикапейських християн — Євтропія [КБН, Add. 3]. В середній частині плити висічено великий хрест, а трохи збоку біля напису — мініатюрний. У IV ст. тут з'являються й інші надгробні написи та амулети[1221]. В Пан- тикапеї, Кітеї, Ілураті відкрито християнські некрополі, характерною ознакою яких стає покладення покійника головою на захід та встановлення надгробків з хрестами.
325 р. боспорський єпископ Кадм поставив свій підпис під документами І Вселенського собору в Нікеї, що, безсумнівно, вказує на організацію тут єпархії. Якийсь єпарх Ісгудія згадується в почесному написі за царя Дуптуна [КБН, 67]. Однак характер його обов'язків залишається нез'ясованим. Між візантійськими і боспорськими царями були встановлені певні відносини. Так, 362 р. імператор Юліан, один з ревних захисників християнства, приймав у Константинополі послів з Bocnopy [Amm. Marcel., XXII, 7, 10], які, певно, вже були християнами. Дослідники припускають, що перші адепти Христа на Bocnopi використовували поховальний комплекс Царського кургану як молільню. На його стінах виявлено безліч хрестів. Проте тільки в V—VI ст. християнство стає тут панівним і охоплює різні соціальні групи населення.
Дещо інакше проходив процес християнізації населення в Херсонесі[1222]. Дослідники релігійних вірувань херсонеситів цього часу віддають перевагу наявності перехідного періоду від політеїзму до християнського монотеїзму на підставі поховань зі змішаною символікою. Згідно з епіграфічними даними, тут простежується гоніння на християн в пізньоантичний період. Щодо дати запровадження офіційного християнства в Херсонесі, а тим паче поширення його серед широких мас населення, висловлені різні версії. За однією з них проникнення християнства почалось ще в І—II ст.; за другою — право на легальне існування разом з еллінською релігією херсонеська християнська громада отримала у другій чверті IV ст., а організаційне оформлення єпархії відбулось ще пізніше, процес навернення в нову віру розтягнувся на кілька століть; за третьою — наприкінці IV — на початку V ст. у місті, згідно з археологічними джерелами, вже існувала християнська громада, яка кількісно була невеликою. Тільки на межі V—VI ст. у Херсонесі з'являється християнський некрополь.
До нашого часу залишаються дуже мало дослідженими агіографічні пам'ятки з питань християнства в Херсонесі, а саме «Жития святых епископов херсонских», які, ймовірно, були написані якимось візантійцем близько середини VII або IX ст. і, звичайно, не можуть у всій повноті відтворити історико-релігійні реалії в цьому місті у період становлення монотеїзму[1223]. Однак свідчення про хер- сонеського єпископа Еферія, його безперечна присутність на'II Вселенському соборі (381 р.) все-таки вказують, що в останній чверті IV ст. в Херсонесі вже було створено єпархію, а разом з нею існувала значна кількість християн. Найвірогідніша інформація про Еферія збереглася в грецьких і слов'янських рукописах[1224]. В одному, з них розповідається, що Еферія було вибрано єпископом в Херсонес у Єрусалимі (за іншими даними — в Константинополі). Але через вітри в Чорному морі він не досяг свого міста, захворів і помер. Його поховали на Кінбурнському п-ві, який довго носив його ім'я. Отже, в IV ст. він так і не управляв херсонеською єпархією. Щодо багатьох інших посланців сюди для утвердження нової релігії найдійних джерел дуже мало. Можна впевнено говорити лише про те, що «Жития...» відбивають якоюсь мірою реалії проникнення християнства в Херсонес у першій половині IV ст., головним чином у середовище знаті, про значні соціально-релігійні конфлікти, які супроводжувались навіть вбивствами, вигнаннями, конфіскацією майна християн з вищих верств населення тощо. Це тим більш вірогідно, що на початку IV ст. християнство було офіційно визнано і в Римській імперії, з якою Херсонес підтримував тісні стосунки і де жили проримськи налаштовані громадяни.
Проте найбільшою мірою християнізації Північного Причорномор'я сприяла політика Візантії, починаючи з часу правління Константина. Вже при ньому Константинополь намагався закріпити своє панування на Понті і з цією метою насаджував церковну організацію цієї релігії, підтримуючи місіонерську діяльність своїх послів. Насильницька християнізація особливо простежується в Херсонесі, який порівняно з боспорськими містами залишався найбільш проеллінським містом в Криму й у пізньоантичний період, що не могло не призвести до драматичних подій.
Хоч у своїй основі християнство було не тільки синкретичним релігійним вченням, а й синтетичною філософсько-релігійною системою, важливий компонент якої складали античні філософські вчення, проводирі монотеїзму запекло боролися з усіма виявами античної культури, особливо політеїстичних культів. З укріпленням християнства в Херсонесі, з перетворенням його на значний культурно-християнський центр завдяки значному впливу Візантії тут почали зникати полісні традиції як у духовному житті, так і в інших сферах культури та побуту херсонеситів. Церква не могла не сприяти організації соціально-політичних і культурних відносин, властивих середньовіччю. Цілком можливо, що херсонеські й бос- порські греки, як і багато інших язичників, що охрестилися, продовжували водночас шанувати свої давні божества, відзначати календарні свята, пов'язані з сівбою і збором врожаю, дотримувалися деяких звичаїв у поховальному обряді, приділяючи увагу й іншим віруванням — магії, знахарству, чаклунству, що збереглися до наших днів.