Комплекс скіфської культури
Якщо орієнтуватися на писемні джерела, а саме час появи кіммерійців, а згодом і скіфів у Передній Азії, то початок історії скіфів губиться щонайменше десь у VIII ст. Проте лише з середини VIl ст.
до н. е. (можливо, й дещо раніше — нині намітилася тенденція до подавнення скіфських архаїчних пам’яток) на території сучасної України та в Передкавказзі з’являються поховання, яким притаманний новий речовий комплекс. Це й визначає початок скіфського періоду, який збігається з появою у Північному Причорномор’ї перших грецьких колоністів, а завершується на рубежі IV-III ст. до н. е. У скіфській культурі виділяють два основних періоди: архаїчний (VII—V ст.) і класичний (IV — початок III ст.). Водночас V ст. до н. е. розглядають і як перехідну ланку між ними.Культура скіфів постає як явище нове і яскраве. Її новаторський характер визначається, по-перше, появою принципово нових речей, як, скажімо, захисний металевий обладунок воїна (шоломи, панцири, поножі, бойові паски, щити) і коня (налобники, нагрудники), бойові сокири та клевці, бронзові люстерка, навершя, литі бронзові казани, кам’яні блюда-вівтарики, ритони (посудини у вигляді рогу для питва), довгі бронзові ножі тощо.
По-друге, це новий стиль оздоблення й оформлення речей — так званий звіриний стиль, який став візитною карткою цієї культури. Втілений у предметному світі зооморфний код надає речам тієї витонченості, що переводить їх у розряд високого мистецтва. Як зазначав К. Леві-Строс, предмет, його функція і символіка утворюють єдину систему. Образи тварин заполонили скіфську культуру, стали її єством, блиску якому надавало й золото. Культура еліти матеріалізується у блиску золота, яке затьмарює попередні й наступні віки історії.
Врешті, й відомі раніше речі набувають іншого вигляду. Удосконалюються також лук і стріли. У навколишньому світі скіфи славилися як найвправніші стрільці, і їм навіть приписували винайдення лука (Пліній Старший).
Великого поширення набувають списи та дротики, а також мечі й кинджали. Руків’я та піхви парадних мечів виблискували золотом. Зазнали змін і посуд, кам’яні статуї тощо.Більшість указаних речей, зокрема новацій, не має прототипів у причорноморських старожитностях, а їхня несподівана поява немов ілюструє одну з оповідей Геродота — про прихід скіфів із Азії. Особливо ревно обстоював цю ідею О. І. Тереножкін. Однак були й скептики, які заперечували таку можливість, вважаючи скіфів автохтонами, як, скажімо, Б. М. Граков. Тому XX ст. пройшло в палких дебатах з приводу походження скіфів.
Спочатку увагу дослідників привернула Передня Азія (що видавалося цілком логічним). З’явилася приваблива ідея, що скіфська культура (зокрема звіриний стиль) сформувалася під час перебування скіфів у даному регіоні. Цьому сприяли сумісні знахідки передньоазійських речей та речей, виконаних у скіфському стилі, виявлених на території Скіфії (Мельгуновський курган, Келермеські пам’ятки тощо), а також знахідки в Зівіє (Саккизький скарб) в Іранському Курдистані. Скарб поєднує речі урартські, ассирійські, скіфського типу (псалії, бутеролі), а також східні речі, оформлені у близькому до скіфського стилі. Однак цей факт дослідники оцінювали по-різному. Для одних Саккизький скарб став свідченням перших кроків формування скіфського звіриного стилю (А. Годар, М. І. Артамонов, Д. С. Раєвський та ін.). Б. М. Граков, який дотримувався думки, що передньоазійській традиції такий стиль не притаманний, вважав скарб свідченням перебування скіфів у Передній Азії. Р. Гіршман навіть припускав, що це могла бути могила скіфського царя Мадія, хоча обставини знахідки остаточно не з’ясовані.
Водночас пошуки велися й у інших напрямах — далі на схід, де фігуратив- не мистецтво мало глибокі корені і знайшло вираз в оленних каменях, поши-
Puc. 7. Поховання вельможної скіф’янки. Мелітопольський курган
(за О.
І. Тереножкіним і Б. М. Мозолевським)рених у Центральній Азії та Південному Сибіру. Тут принципове значення мало відкриття М. П. Грязновим грандіозного царського кургану Аржан у Туві. У комплексі знахідок дощенту пограбованої усипальниці архаїчні речі чорно- горівського зразка (вудила, псалії) поєднувалися з речами, виконаними у скіфському звіриному стилі. Це, зокрема, чудова велика бронзова бляха від щита у вигляді хижака, що згорнувся калачиком, навершя з фігурками гірського барана та ін. Дата спорудження кургану — рубіж IX-VIII ст. до н. е. (за Л. С. Марсадоловим) — визначила пріоритет цього регіону у розв’язанні проблеми походження скіфського звіриного стилю, зокрема деяких його образів. Приблизно цим же часом датують і зразки скіфського звіриного стилю, виявлені у кочівницьких похованнях Північного Китаю (А. А. Ковальов). Там же знаходять прототипи й інших речей, зокрема шоломів (А. Ю. Алексеев). З Центральною Азією пов’язують походження кам’яних стел, мечів, люстерок з ручкою-вушком на звороті, навершів, казанів, деяких рис поховального обряду. Це не виключає того, що в формуванні скіфської культури певну роль могли відігравати й передньоазійські походи. Авторитетний скіфолог і знавець військової справи Є. В. Черненко обстоює передньоазійське походження скіфського захисного обладунку. Слід вказати також на вплив кавказьких народів, що здавна славилися майстрами-металургами. Так, деякі дослідники схильні пов’язувати скіфський акінак з мечами кабардино-п’ятигорського типу кіммерійського часу.
Таким чином, автохтонна гіпотеза походження скіфів утрачає прихильників, а їхню появу у Північному Причорномор’ї пов’язують із новою хвилею азійських кочовиків. Скіфську культуру оцінюють як сплав різних компонентів — привнесених, головним чином, з глибин Азії та частково місцевих, злиття яких відбувалося за умов передньоазійських походів, що були каталізатором цього процесу.
Поховальні пам’ятки. Усе розмаїття скіфської культури наочно постало завдяки розкопкам курганів.
Поховання розподіляються у часі нерівномірно. На архаїчний час припадає 200—300 поховань, на IV ст. — тисячі. Вони демонструють значне соціальне та майнове розшарування скіфського суспільства.Більшість поховань рядових общинників архаїчної пори впущено в давні кургани і здійснено у невеликих ямах, перекритих деревом (рис. 6). Інвентар їх доволі скромний — стріли, деталі сагайдака та кінської вуздечки, зрідка — ліпний горщик, точило, люстерко тощо, а також — жертовна їжа (кістки худоби, поруч залізний ножик). Водночас скіфи розпочинають і власне курганне будівництво. Насипами відмічено поховання верхівки. Такі могили вирізняються розмірами та облаштуванням і нерідко відмічені кам’яною стелою: просторі ями, перекриті чи облицьовані деревом або камінням, зведені на поверхні дерев’яні гробниці. Високий соціальний ранг похованих засвідчує й супровід, зокрема золоті та імпортні речі. Одне з найбагатших поховань першої половини VII ст. до н. е. виявлено в 1763 р. у Мельгуновському (або Литому) кургані на Кіровоградщині.
Зміна поховального обряду простежується з V ст., коли набувають поширення підбої та катакомби. Абсолютну більшість поховань IV ст. до н. е. здійснено саме в них. Така могила складається із двох частин: вхідної ями та поховальної камери, влаштованої збоку. Невеличку нішу, вириту у поздовжній стінці вхідної ями й розташовану паралельно їй, називають підбоєм. Камери катакомб розміщені під землею і з’єднані з вхідною ямою вузьким лазом або коридором-дромосом. Обрядженого небіжчика клали випростано, головою у більшості випадків на захід, поруч клали їжу та різні речі: у чоловічі поховання — переважно зброю, у жіночі — прикраси, прясельця, люстерка. Вхід до камери закривали заслоном із дерева чи каменів.
Розквіт курганного будівництва припадає на IV ст. до н. е., коли було зведено тисячі курганів. Нерідко вони утворюють великі могильники. Насипи різняться розміром — від ледь помітних сьогодні до колосальних споруд, що сягають 20 м заввишки. Будівництво їх провадилося за певними канонами й
було спрямоване на збереження цих святинь.
У той час були споруджені найграндіозніші за всю історію курганного будівництва у степу кургани — над похованнями скіфських царів та аристократії. Сконцентровані вони в пониззі Дніпра. Поховання здійснено у глибоких (до 15 м) просторих покоях складної конструкції — з нішами для поховання основних осіб та супроводу, розміщення поховальних дарів (рис. 7). Небіжчика клали у пишному вбранні, розшитому золотими платівками, та в
Рис. 8. Чаша з Гайманової Могили (за В. І. Бідзілею)
дорогих прикрасах, поруч, а також у спеціальних приміщеннях, клали різні речі, ховали слуг і коней. Попри нещадне пограбування могил, у них виявлено чимало шедеврів. Це, насамперед, срібна з позолотою амфора з кургану Чортомлик; золотий гребінець, увінчаний скульптурною сценою битви скіфів, з кургану Солоха; витончені речі, зокрема прекрасні золоті й срібні вуздечні набори, з кургану Огуз; пектораль із Товстої Могили; чаша і кубок із зображенням скіфів із Гайманової могили (рис. 8) та Куль-Оби; чудові речі з Братолюбівського кургану та ін.