В історії України доба бронзи посідає чітко окреслене, яскраве та вагоме місце.

За хроноло­гією бронзовий вік на теренах нашої держави тривав понад тисячу років — від XX—XVIII до X—IX ст. до н. е. Та головне його значення не в абсолютних датах, які можуть ще уточнюватися, а в тих важливих культурно-економічних змі­нах, що відбулися в цю пору.

Добою бронзи традиційно називають час, ко­ли основні знаряддя виробництва, зброю та при­краси виготовляли не з міді, як у попередній пе­ріод, і не з заліза, як у наступному, залізному віці, а із сплаву — бронзи. Окреслений вище від­тинок часу досить умовний, позаяк процесе замі­ни бронзових виробів на залізні розтягнувся на значно довший термін.

Винахід бронзи та виготовлення з неї різно­манітних знарядь і прикрас не слід уважати єди­ним чи навіть головним досягненням доби. З нею в історії України пов’язані суттєві зміни у господарчому та культурному житті населення. Слід відзначити, що здатність оцінити нову ме­талеву сполуку та витягти з неї усю можливу користь могла проявитися лише на досить висо­кому щаблі суспільного поступу. Поза сумнівом, опанування людиною знарядь праці з бронзи сприяло розвитку продуктивних сил, що яскраво виявилося і в землеробстві, і в будівництві, і особливо в деревообробній справі. Доба бронзи позначена також суттєвими зрушеннями у со­ціальному житті суспільства. Оскільки литво та кування потребували спеціальних навичок, утво­рюються групи професійних металургів, засвідчуючи своєю появою зародження металообробного ремесла. Із винаходом бронзи акти­візувався міжплемінний обмін високоцінними виробами з неї. Останні стали також престижними речами, знаком соціального статусу, були задіяні у культових церемоніях.

Бронза, яка є сплавом міді з оловом, рідше із свинцем чи миш’яком, характеризується більшою від міді твердістю при знач­но нижчій температурі плавління.

Інший французький археолог К. Шеффер уважав, що винахід бронзи належав народам Передньої Азії. Розповсюдження ж її пов’язане з грандіозним землетрусом у східній частині Малої Азії та Вірменії. Стихія зруйнувала велику кількість міст і буцімто змусила багатьох металургів — знавців секретів плавлення бронзи покинути батьківщину і розселитися на величезних теренах, несу­чи з собою технологію бронзоливарного виробництва.

Новітні археологічні дослідження підтверджують припущення щодо виникнення бронзоливарного виробництва у Європі під впли­вом цивілізації Переднього Сходу. Швидше за все на певному етапі, коли ресурси мідної руди у країнах Переднього Сходу вже не могли задовольнити зрослі тут потреби у цій сировині, почалися далекі мандри рудознавців у пошуках нових її джерел. Вони й по­клали кінець близькосхідній монополії на виготовлення бронзи. Цінний метал швидко поширювався і невдовзі став відомий на те­ренах Індії, Китаю, Японії і тієї частини Європи, де були значні поклади мідної або цинкової руди. Порівняно з іншими державами Європи Україна рано увійшла до бронзової доби, значно раніше за своїх північних сусідів, де вона настала лише із середини II тис. до н. е. Такому ранньому знайомству з металом, насамперед міддю, Україна зобов’язана носіям трипільської культури, пов’язаним з одним із найдавніших у Європі Балкано-Карпатським металургій­ним центром. Це переконливо засвідчують результати металогра­фічних ^[203] та спектральних аналізів ^[204] металевих речей.

Рівень розвитку бронзоливарного виробництва у степовій та лі­состеповій смугах України був неоднаковий. Лісостеп, розташова­ний далеко від великих металургійних центрів і позбавлений сиро­вини, упродовж тривалого часу не мав місцевого виробництва брон­зи. Та й імпортовані бронзові вироби були тут рідкими, і представ­лені здебільшого прикрасами, ймовірно, через збитковість. До того ж на Поділлі та Волині існували величезні легкодоступні поклади високосортного кременю, з якого виготовляли знаряддя, що не по­ступалося за своїми технологічними якостями виробам з бронзи. Інша ситуація склалася у степовій смузі. У правобережних регіо­нах, здавна і міцно пов’язаних із Балкано-Карпатським металур­гійним центром, відносно рано виникає місцевий осередок бронзо­ливарного виробництва, який працював на довізній сировині. Про­дукція цього осередку поширювалася на всі терени України ^[205]. Десь із середини II тис. до н. е. у Донбасі фіксуються поява та активна діяльність місцевого центру видобутку мідної руди та виготовлення бронзових речей ^[206].

Доба бронзи в Україні досить умовно може бути поділена на три періоди: ранній (2000—1600 рр. до н. е.), середній (1600— 1200 рр. до н. е.) та пізній (1200—800 рр. до н. е.), відображаючи головні історичні події доби та зміни у розвитку металургійного виробництва.

Єдиної хронологічної системи для датування пам’яток бронзо­вої доби на території Східної Європи не існує.

Нині в українській та зарубіжній археології найефективнішим методом вивчення давньої історії є виділення археологічних куль­тур. Використовується він певною мірою і для характеристики бронзової доби. Одним із першочергових завдань при дослідженні конкретної епохи вважається виявлення головних груп населення, які існували тоді й були головними дійовими особами історичних подій. В етнічних процесах, притаманних добі бронзи на теренах України, найсуттєвішими, вірогідно, були тенденції до об’єднання та асиміляції. Північна Україна, заселена протягом II тис. до н. е. спорідненими племенами, постійно перебувала під загрозою вторг­нення степовиків. Охорона своїх земель потребувала спільних зу­силь та відповідної організації. Тому окремі племінні групи об’єд­нувалися у союзи, які відігравали помітну роль в етногенетичних процесах. Не менше значення мали й обмінні зв’язки, що активізу­валися з появою бронзи. Природно, що все це сприяло асиміляцій­ним культурним, мовним та етнічним процесам. Як їх результат на середину II тис. до н. е. на теренах України простежується існу­вання трьох великих етнічних утворень. Це протослов’яни, що ло­калізувалися у лісостеповій Правобережній Україні та на Поліссі, фіно-угри, які займали переважну частину лісостепової Лівобереж­ної України, та індоіранці, котрі заселяли всю степову Україну. Поза ними, у межиріччі Десни та Дніпра простежується група пра- балтських племен. А за доби пізньої бронзи із заходу на терени України просуваються значні групи фракійського та іллірійського населення.