Глава 1 ІОНІЯ НАПЕРЕДОДНІ ТА В ПЕРІОД ПІВНІЧНОПОНТІИСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ
Загальновідомо, що в колонізації Північного Причорномор'я у другій половині VII—VI ст. до н. е. найактивнішу участь брали іонійські греки, очолювані ойкістами з Мілета. Задовго до понтійської міграції їх давні предки з материкової Греції у XI—VIII ст.
до н. е. поступово заселили центральну частину малоазійського узбережжя та розташовані поблизу острови в Егейсько- му морі. Напередодні колонізації Північного Причорномор'я деякі з їхніх поселень уже стали високорозвинутими полісами, володіли родючими землями, славились економічним і культурним розвитком[456]. За свідченням Геродота, іонійці «заснували свої міста в країні під чудовим небом і з найблагодатнішим кліматом на світі» [1,142].Для захиту й безпечного існування 12 іонійських полісів (Доде- каполіс) близько 700 р. до н. е. об'єдналися в одну федерацію — Паніоніон, заснувавши єдиний культовий центр її верховного покровителя Посейдона Геліконського. З цього часу вони започаткували певні традиції в політичному і культурному житті, що набули свого подальшого розвитку і в північнопонтійських колоніях.
Згодом Паніонійський союз розширює свої полісні округи шляхом захоплення земель карійців, а також міст еолійських греків на північно-східному узбережжі Егейського моря. Вже в першій чверті VII ст. було засновано чимало міст, в основному Мілетом, завдяки чому уможливлювався контроль над вузькими перешийками, що вели в Понт[457]. Деякі іонійські міста заволоділи великими сільськогосподарськими територіями, що значною мірою сприяло економічному самозабезпеченню, налагодженню тісніших контактів з місцевим населенням Анатолії, інтенсивному збагаченню і перебудові міст[458].
Багатогранний і різнобічний характер мала взаємодія двох світів — еллінського, який набагато обігнав у своєму розвитку всі етнополітичні об'єднання, і східного — варварського, що теж перебував на досить високому рівні.
їх відносини в різних регіонах зазнавали постійних змін. Іонія прагнула налагодити мирні контакти з усіма сусідніми державами, щоб зберегти незалежність за допомогою союзів і своєї лояльності[459]. Але оточуючі країну правителі жадали розширити свої землі і збагатитися за рахунок грецьких міст. Таку ж політику провадили й скіфські та сарматські царі щодо греків на Понті.Водночас з економічним піднесенням іонійських полісів у VIII ст. до н. е. простежується стрімке зростання Фрігії, з початку VII — Лідійського царства, а з другої половини VI ст. до н. е.— Персії.
Поступово ці держави відвоювали у греків значні території, змусили їх платити данину [Herod., І, 27]. Але якщо лідійці не втручалися в державне життя полісів[460], то зовсім іншою була поведінка персів. Вони вели спустошуючі війни протягом багатьох років, що спричинилося до масового переселення грецького населення у віддалені регіони ойкумени. Перси прагнули зміцнення влади й збагачення, жадали слави та великих подвигів, що слугувало б зміцненню їхнього панування та задоволенню амбіцій володарів[461].
Розгромивши Лідійське царство 546 р., Ахеменіди встановили постійний протекторат над Іонією [Herod., І, 153—168]. Лише Mi- лет, одразу ж уклавши мирний договір з Кіром, не піддався нападу, але, певно, номінально був залежний від персів. Мілетський тиран Гістіей з усім флотом брав участь у перському поході Дарія проти скіфів.
Перські сатрапи постійно втручалися в політичне життя грецьких полісів, збираючи данину і керуючи процесом створення в них тиранічних режимів. Здебільшого вибір одноосібного володаря відбувався під впливом перських царів, які прагнули квазімонархічної влади, що найбільше відповідала ахеменідським структурам панування.
Перське нашестя спричинилося до масової еміграції греків з Малої Азії. Населення деяких міст (Фокея, Teoc) майже повністю перебралося на нові місця [Herod., І, 164—168]. Іонійці та еолійці, яких перські царі вважали своїми підданими, змушені були брати участь у військових походах проти Єгипту і Скіфії.
Проте агресивна зовнішня політика персів не влаштовувала еллінів.499 р. до н. е. паніонійський союз розпочав визвольну боротьбу під керівництвом мілетського тирана Арістагора [Herod., V, ЗО— 38]. Піднявши повстання, іонійські поліси зуміли вигнати пропер- ських тиранів і запровадити демократичну форму правління. З допомогою Афін вони захопили й спалили Сарди — центр перської сатрапії. Але сили були надто нерівні. До того ж, як і в боротьбі з лідійцями, іонійці й цього разу показали свою неспроможність об'єднатися для протистояння сильнішому ворогові. Основну причину їх слабкості Геродот вбачав у роз'єднаності та схильності до захисту лише своїх власних міст [Herod., І, 167—169; V, 6, 7]. Най- значніші сили перси сконцентрували проти Мілета, якому завдали нищівного удару 494 р. до н. е., спаливши і вщент зруйнувавши не лише місто, а й багато храмів в окрузі, в тому числі знамениті Дідіми. Мешканці міста, які не встигли втекти, стали рабами, а всі скарби храмів завойовники перевезли в Екбатани. Перське завоювання призвело до занепаду іонійської культури.
Проте, незважаючи на постійні війни, саме в архаїчний час, після «темного» періоду своєї історії, греки досягли такого високого розквіту в усіх сферах життя, що його прийнято називати культурним переворотом або грецьким дивом[462]. Найвиразніше пробудження духовних сил греків і їх творчої активності на території Іонії простежується у VHI—VI ст. до н. е. Саме іонійці звели величні храми в Ефесі, Мілеті, Дідімах, на Самосі, поклавши початок розвитку іонійського ордеру в античній архітектурі. Монументальна скульптура з мармуру й бронзи прикрашала святилища та площі міст. Епос «Іліада» Гомера, який за висловом Платона, «виховав Елладу», вперше зазвучав на іонійській землі. Батьківщиною грецької лірики теж вважається Іонія. Перші грецькі філософи (Фалес, Анаксимандр, Анаксимен) жили в Мілеті, Геракліт в Ефесі. Вони започаткували теоретично-раціоналістичний підхід до осмислення проблем походження космосу і першооснови всіх речей.
Історичні та географічні записи про країни і море, відомі на той час грекам, теж уперше з'явилися в Іонії (Кадм, Гекатей, Діонісій, Арістагор та ін.).За часів колонізації Північного Причорномор'я іонійська Греція, як і материкова, в цілому досягла високих успіхів у всіх сферах політичного, соціально-економічного і культурного життя. Відбулося остаточне оформлення станової стратифікації, зросла соціальна активність мас. Поліс — основна форма політичної організації грецького суспільства — найкраще проявився в Мілеті. Тут, незважаючи на соціально-політичні чвари між олігархами і демосом, було, зрештою, на деякий час скинуто тиранію. Протягом VI ст. до н. е. поступово відбулося утвердження громадянських прав і деяких полісних магістратур. Найвищого розвитку досягла індивідуальна творчість в архітектурі й образотворчому мистецтві, літературі, історії і філософії. Саме Мілет, який славився високорозвинутим ремісничим виробництвом і сільським господарством, активною міжнародною торгівлею і добрим адміністративно-політичним устроєм, став організатором цілеспрямованої і тривалої колонізації Причорномор'я. Як і в інших полісах Іонії періоду архаїки, тут до воєн з персами був відносно високий рівень життя населення[463]. З другої половини VI ст. у Мілеті відбувалася різка диференціація багатих і бідних, що стало однією з причин міграції греків у далекі країни. «Місто відоме багато чим, а головним чином великою кількістю колоній, бо весь Евксінський Понт, Пропонтида і деякі інші місця заселені мілетцями»,— зазначав Страбон, а Пліній Старший навіть знав кількість заснованих Мілетом колоній — понад 90 [Strabo., XIV, 1, 6; Plin., NH. V, 112]. Окрім Мілета в колонізації брали участь теосці, родосці, еолійці та ін.
Отже, незважаючи на постійну політичну нестабільність, зокрема війни з лідійцями, кіммерійцями і персами, іонійці досягли високого економічного і культурного розвитку. Експансія сусідніх держав, внаслідок якої греки втратили можливість мати свої сільськогосподарські території, змусила їх перепланувати економічне життя і зовнішню політику. Брак землі й постійні війни спричинилися до того, що малоазійські греки почали шукати вільні землі за межами своєї країни. Небувалого розмаху сягає кораблебудівниц- тво, а разом з ним колонізація і морська торгівля, що мало забезпечити греків метрополії хлібом і різними продуктами, які вивозилися з новостворених полісів. Але і в далеких краях греки знову зіткнулися з войовничими народами. Однак набутий на батьківщині досвід і прагнення до добросусідських контактів з іноетніч- ними об'єднаннями дали свої позитивні результати саме в Північному Причорномор'ї, де вперше на історичну арену вийшли такі різноманітні за своїм політичним, економічним та культурним розвитком етноси, як елліни, фракійці, сіндо-меоти, скіфи, таври і землеробські племена Лісостепу.