Глава 4 ХЕРСОНЕС ТАВРІЙСЬКИЙ НАПРИКІНЦІ V — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ І ст. до н. е.

Херсонес Таврійський наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е.

Головною причиною заснування Херсонеса — єдиного в Північному Причорномор'ї дорійського центру — були соціальні конфлікти у його метрополії — Гераклеї Понтійській, які й призвели до виселення частини її мешканців^[681].

Наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. територію Херсонеса (східна частина сучасного городища) було оточено сті­ною, в межах якої поряд з житлами зведено перші храми. Процес становлення поліса як певного економічного й соціально-політич­ного утворення завершився в Херсонесі близько 390—380 рр. до н. е., коли місто почало карбувати власну монету^[683]. Є всі підстави стверджувати, що до середини IV ст. до н. е. у Херсонесі існували демократичні інститути міського самоврядування^[684].

Основою економічного розвитку ранньогоХерсонеса було сіль­ське господарство, що базувалося на античній формі власності на землю. Наприкінці V — у першій половині IV ст. до й. е. головним районом сільськогосподарського виробництва поліса був Маячний півострів. Внутрішнє межування, а також невеликі розміри його території свідчать, що в Херсонесі на початковому етапі існування кількісно переважали земельні ділянки малої площі. Вони склада- дали фундамент сіль­ськогосподарського ви­робництва^[685]. На цій економічній основі й завершився процес становлення Херсоне­са як поліса.

Поряд із сільським господарством уже на етапі класики почало розвиватися й реміс­ниче виробництво, яке, втім, ще міцно пов'язувалося з пот­ребами сільського гос­подарства.

Рис. 56. Міські ворота Херсонеса. III—II ст. до н. е.

варного виробниц­

тва¹³⁷. На ранніх етапах історії поліса ремесло орієнтувалося не на зовнішній ринок, а на задоволення потреб населення¹³⁸. Тільки на початку IV ст. до н. е. обмін продукцією сільського господарства та ремесла почав здійснюватися за допомогою грошей (до цього він здебільшого мав натуральний характер). Беручи до уваги рівень розвитку ремесла, слід зазначити, що наприкінці V — у першій

половині IV ст. до н. е. місцеві ремісники не могли повністю задо­вольнити потреби населення товарами місцевого виробництва. To-

Очевидно, вже в IV ст. до н. е. у зв'язку з освоєнням прямого морського шляху через Чорне море в економіці міста певну роль починає відігравати транзитна торгівля. Проте зовнішньополітичне становище міста і відсутність на його околицях вигідних контр­агентів серед варварського населення не дає змоги вбачати у Хер­сонесі важливий центр посередницької торгівлі на початковому етапі розвитку.

У зв'язку з карбуванням перших херсонеських монет на почат­ку IV ст. до н. е. й використанням для потреб внутрішньої торгівлі власних грошей можна говорити про досягнення певного рівня роз­витку товарного виробництва. Але дуже обмежена кількість пер­ших монетних емісій вказує на незначну питому вагу грошового обміну в економіці міста. Отже, у своїй основі господарство ранньо­го Херсонеса було натуральним, а товарне виробництво обмежува­лося вузькими рамками, що визначалися необхідністю отримання тих продуктів чи товарів, які не можна було виготовити у госпо­дарствах мешканців міста^[686].

Незважаючи в цілому на досить високий рівень товарного ви­робництва в античному світі наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е., в конкретно-історичних умовах Херсонеса мала місце деяка архаїзація економічних відносин. Природно, що процес роз­витку товарного виробництва у ранньому Херсонесі був не таким болючим і довготривалим, як свого часу в Греції. Але для налаго­дження й успішного функціонування конкретної економічної сис­теми потрібен був певний період часу^[687].

Соціальна структура населення залишалась порівняно простою. Основну частину жителів Херсонеса складали громадяни і члени їх сімей, що володіли невеликими оселями в місті й земельними ділянками на Маячному півострові, а можливо, й на околицях міс­та. Це були дрібні товаровиробники.

Поряд із громадянами й членами їх сімей, у Херсонесі, як і в усякому грецькому полісі, мешкали раби, метеки і ксени. Однак дві останні категорії населення кількісно були невеликі, бо характер землеволодіння, рівень розвитку ремесла й торгівлі не дає можли­вості припускати, що праця метеків і ксенів за умов у цілому на­турального гоподарства знаходила досить широке застосування у виробничих відносинах. У сфері виробництва і головній його галу­зі — сільському господарстві — безумовно, в цей період кількісно переважала праця членів громадянської общини і членів їх сі­мей^[688]. Це пояснюється тим, що на той час ще не склалися об’єктив­ні умови для приватновласницької експлуатації у широких мас­штабах, головною умовою якої була наявність порівняно великої приватної власності на засоби виробництва, а також певний рівень його товарності.

Однак це не означає, що праця соціально залежного й рабського населення взагалі не використовувалася у сфері виробництва. При­сутність у некрополі Херсонеса IV ст. до н. е. скорчених поховань у гіпотетичному плані дає підстави вважати, що в сім’ях порівняно заможних херсонеситів жила якась кількість рабів, тобто в місті існувало домашнє рабство, яке не відігравало значної ролі у мате­ріальному виробництві.

Таким чином, Херсонес наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. слід розглядати як поліс класичного типу, де основу економіки становило сільське господарство, а ремесло й торгівля, як і в більшості аналогічних соціальних структур, ще не набули значного розвитку^[689]. Приватновласницька експлуатація у цей час теж не була значно розвинута. У сфері матеріального виробництва переважала праця громадян і членів їх сімей. Але поряд з цим уже на початковому етапі історичного розвитку поліса використовува­лася праця рабів, хоча рабство переважно було домашнім^[690]. Зро­зуміло, що у виробничих відносинах могли використовуватися якісь інші форми експлуатації, але через обмеженість джерел щось певне про них говорити зараз не можна. Це був етап зародження і формування протиріч між потенційними експлуататорами та екс­плуатованими, в основі яких лежало нерівне правове становище, відношення до умов і засобів виробництва, а також до організації суспільної праці і тієї частки прибутку, що одержували різні вер­стви населення.

Херсонес таврійський у другій половині

IV — першій половині І ст. до н. е.

V середині — другій чверті IV СТ. ДО H_f е. в Хер­сонесі спостерігаються зміни у політичному й економічному роз­витку, що пояснюється зростанням його сільськогосподарської те­риторії й припливом значної групи переселенців з Гераклеї Понтій- ської^[691]. Освоєння Гераклейського півострова, який став ближньою хорою, активно провадилося протягом другої половини IV ст. до н. е., причому це хронологічно збіглося з певними змінами у державному устрої. Як свідчить нумізматичний матеріал, близько середини IV ст. до н. е. у Херсонесі було встановлено олігархічне правління, яке тривало протягом 18 років, приблизно з 350 до 330 р. до н. е.^[692]. Кардинальні зміни у державному ладі, які хроно­логічно збіглися з новим припливом колоністів, пояснюються ба­жанням нащадків першопоселенців утримати свої виняткові права на володіння землею, бо, враховуючи скромний достаток перших мешканців поліса і їхніх безпосередніх нащадків, земля на той час була головною матеріальною цінністю громадян.

Приплив нових груп переселенців сприяв прискореному освоєн­ню Гераклейського півострова протягом другої половини IV ст. до н. е., який супроводжувався збройною боротьбою і витісненням таврських аборигенів. До останньої третини IV ст. до н. е. цей про­цес було завершено і всю територію Гераклейського півострова роз­межовано на понад 400 майже однакових земельних ділянок. Розмежування земель мало на меті урівняння у правах нащадків першопоселенців і колоністів нової хвилі. Сам факт нового розпо­ділу сільськогосподарських угідь був демократичним актом, бо передбачав отримання усіма громадянами однакових наділів, що зумовлювало повноправне членство у громадянській общині. Отже, можна припустити, що близько 330 р. до н. е. в Херсонесі було відновлено демократичні інститути самоврядування, а найнепри- миренніших супротивників реформ вигнано з міста шляхом остракізму^[694].

Основою економіки Херсонеса протягом елліністичного часу за­лишалося сільське господарство, яке базувалося на дрібному зем­леволодінні античного типу. Поряд з цим, на зламі IV—III ст. до н. е. вже здійснювався певний перерозподіл земельної власності на Гераклейському півострові шляхом оренди громадських і храмових земель, а також купівлі-продажу. Але, певно, цей процес не призвів до значної концентрації землі й обезземелювання основної маси громадян, бо через специфічні особливості розвитку античної гро­мадянської общини^[695], тут не могло скластися для цього необхідних передумов. Як і в більш ранній період, на Гераклейському півост­рові у III—II ст. до н. е. кількісно переважали земельні наділи неве­ликих розмірів і тільки близько чверті господарств можуть бути віднесені до розряду середніх і великих.

Значною подією в історії Херсонеса було освоєння земель у Пів­нічно-Західному й Західному Криму. Початковий етап проникнен­ня сюди слід відносити до часу, близького до заснування міста. Піз­ніше, протягом усього IV ст. до н. е. цей процес йшов невпинно. Жвавий інтерес до Північно-Західного Криму був викликаний не стільки торговельними інтересами, скільки наявністю в околицях Керкінітиди родючих земель, які могли бути освоєні переселенця­ми, що мігрували в останній третині IV ст. до н. е. переважно з грецьких міст Західного Причорномор'я. Ця, третя, хвиля пересе­ленців не була зрівняна в юридичних правах з членами херсонесь- кої громадянської общини і їх слід розглядати як вільне, але не повноправне населення^[696].

Заключний етап політичного входження Північно-Західного Криму до складу Херсонеської держави датується межею IV—III ст. до н. е. або початком III ст. до н. е., коли найбільше грецьке місто у цьому районі — Керкінітида — шляхом примусового синойкізму чи симполітії остаточно перейшло під владу Херсонеса. У цей час за­вершився процес перетворення автономного поліса класичного типу на порівняно велике територіальне державне об'єднання, очолюва­не громадянською общиною Херсонеса. До складу цього об'єднання увійшли землі Західного і Північно-Західного Криму з містами, поселеннями й укріпленнями, де жили різні соціальні групи насе­лення^[697]. Очевидно, до цього часу слід відносити початок розвитку інтегративно-центристських тенденцій, які особливо яскраво відби­лися у певній єдності духовної і матеріальної культури на території Херсонеської держави, що добре простежується на археологічному матеріалі^[698].

Одна з найцікавіших пам'яток епіграфіки — Херсонеська при­сяга — засвідчує, що землями у Північно-Західному Кривду воло­діла херсонеська громадянська община. Тобто, принаймні частину наділів тут можна розглядати як землі, що не були передані у без­коштовне володіння. їх господарі мали сплачувати відповідний фо- рос, а можливо, й захищати державу від ворога. При межуванні земель на Гераклейському півострові й у Північно-Західному Кри­му використовувався єдиний стандарт лінійних мір. Отже, освоєн­ня нових сільськогосподарських угідь було цілеспрямованим і в

Рис. 57. Будинок з андроном в Керкінітиді. III ст. до н. е.

ньому активну участь брала херсонеська громадянська община^[699]. В елліністичний період у Північно-Західному Криму існували грома­дянські общини. Добре відомо, що вони, розміщуючись на землях більших полісів або царів, сплачували певні податки за користу­вання сільськогосподарськими угіддями. У зв’язку з цим особливий інтерес викликає факт існування у Північно-Західному Криму різ­них типів поселень, що дає змогу припускати наявність різних форм землекористування і землеволодіння. Тому можна говорити про існування у Північно-Західному Криму якихось груп населен­ня, що відрізнялися за своїм юридичним статусом від громадян Херсонеса^[700].

Політичне підкорення Північно-Західного Криму призвело до певної трансформації структури сільського господарства Херсонеса, що слід пов'язувати з тими змінами, які сталися в межах Xepco- неської держави. Так, якщо у сільському господарстві на Герак- лейському півострові переважало виноградарство і виноробство, то у Північно-Західному Криму — зернове господарство^[701]. Це дає під-

Рис. 58. Херсонеська грома­дянська присяга III ст. до н. е.

стави стверджувати, що після включен­ня Північно-Західного Криму до складу Херсонеської держави в економіці ос­танньої починає простежуватися певна спеціалізація, яка призводила не тільки до змін у структурі виробництва, а й до збільшення питомої ваги товарної про­дукції. Однак, роблячи такий висновок, слід пам'ятати, що в античному світі господарства в основному були нату­ральними і тільки одна якась їхня галузь спрямовувалась до ринку^[702]. На Гераклейському півострові це були ви­ноградарство й виноробство, а у Північ­но-Західному Криму товарну спрямова­ність мало виробництво зерна. Наяв­ність на Гераклейському півострові й у Північно-Західному Криму певної кіль­кості порівняно великих землеволодінь свідчить, що саме такі господарства, тісно пов'язані з ринком, були головни­ми центрами товарного виробництва^[703].

Зараз важко оцінити економічний потенціал Херсонеської держави в ціло­му, однак деякі висновки можна зроби­ти, орієнтуючись на розміри земель, що оброблялися, і з яких одержували сіль­ськогосподарську продукцію. На Маяч­ному півострові, що був основною сіль­ськогосподарською базою наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е., було розмежовано близько 380 га. Після освоєння усього Гераклейського півос­трова розміри земельного фонду міста зросли майже у 26 разів і складали 10 тис. га. За підрахунками О. М. Щег­лова, в Північно-Західному Криму об­роблялося ЗО—32 тис. га^[704]. Отже, на­віть такі приблизні підрахунки свід­чать, що після включення нових земель

до складу Херсонеської держави виробництво сільськогосподар­ської продукції повинно було зрости більш як у три рази порівняно з другою половиною IV ст. до н. е. і більш ніж у сто разів порівняно з кінцем V — першою половиною IV ст. до н. е. Якщо врахувати і те, що певні сільськогосподарські угіддя використовувалися гре­ками також у Західному Криму, в гирлі р. Альми, то ці пропорції будуть ще більшими^[705].

Розширення сільськогосподарських територій, що перебували під контролем Херсонеса, хронологічно збігається з піднесенням ре­месла. Його продукція у значній кількості починає надходити не тільки до господарств Гераклейського півострова, але й у Північно- Західний Крим. Стандартизація ремісничої продукції, і передусім керамічного виробництва, свідчить не тільки про її масовість, а й про товарну спрямованість. Певно, ці зміни в ремеслі слід поясню­вати створенням на «ближній» та «дальній» хорі Херсонеса якоїсь кількості порівняно великих господарств, які й були в основному центрами товарного виробництва сільськогосподарської продукції. Ці господарства стимулювали значне зростання кількості вироб­ництва ремісничої продукції. Причому номенклатура херсонесько- го ремесла за археологічними даними свідчить про його тісний зв'я­зок з потребами сільськогосподарського виробництва.

Поряд з сільським господарством і ремеслом, з другої половини IV ст. до н. е. у Херсонесі починається активізація торговельної діяльності, основою якої був прогрес у галузі сільськогосподарсько­го виробництва. Збільшення кількості продукції, що вироблялася у головній галузі економіки, створювало сприятливі умови для над­ходження у місто ремісничої продукції і продуктів з інших регіонів античного світу, насамперед з центрів Південного Понту. Еконо­мічні зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я, а також з Нижнім Подніпров'ям і Нижнім Подонням, куди вивози­лися великі партії херсонеського вина, здійснювалися через Ольвію та Боспор. При цьому використання посередників у торговельних операціях повинно було стимулювати подальший розвиток товарно- грошових відносин і товарну діяльність певної кількості херс®- неських господарств, які у даному разі були спрямовані на вироб­ництво вина.

Однак, відзначаючи розвиток зовнішньої торгівлі у другій поло­вині IV ст. до н. е., не слід перебільшувати значення посередницької діяльності херсонеських купців і особливо торгівлі з глибинними районами Північного Причорномор'я. Основними регіонами, з яки­ми місто підтримувало стійкі економічні зв'язки, були Північно- Західний і Західний Крим, де фіксується значна кількість херсо-

Рис. 59. Поселення Панське—1. Башта Ольвійського укріплення, IV ст. до н. е.

неської амфорної тари. Ймовірно, в обмін на зерно через Херсонес до населення цього регіону надходили товари, що привозилися з інших регіонів античного світу. Саме така посередницька торгівля давала змогу не тільки одержувати товари, які не вироблялися у місті, а й гарантувати громадянській общині певний зиск від мит­них операцій [πop.: Xen. De vect., III, 5].

Певна спеціалізація господарської діяльності, добре простежена на археологічному матеріалі, мабуть, була результатом дії інтегра- тивно-централізуючих тенденцій, які зумовлювалися об'єднанням цих районів у межах Херсонеської держави. Гераклейський півост­рів і Північно-Західний Крим певним чином доповнювали один од­ного і складали економічне ціле, що базувалося на натуральному в своїй основі господарстві. Водночас спеціалізація двох основних економічних районів спричинилася до поступового формування у межах Херсонеської держави єдиного внутрішнього ринку.

Таким чином, розширення земельного фонду, що перебував під контролем херсонеської громадянської общини у другій половині IV ст. до н. е. і з рубежу IV—III ст. до н. е. в Північно-Західному та Західному Криму, зумовило економічний розквіт Херсонеса. Новий етап його соціально-економічного розвитку, пов'язаний з перетво­ренням поліса на центр порівняно великої територіальної держави, характеризується зростанням товарної спрямованості виробництва і певним розвитком товарних відносин. Однак, це ще не дає підстав

Рис. 60. Поселення Панське—1. Садиби V—VI. Загальний вигляд (за О. М. !Цегловим).

говорити про якісні зміни в його розвитку, а свідчить лише про деякі особливості останнього порівняно з попереднім періодом.

З першої половини III ст. до н. е. внаслідок скіфської експансії Херсонес поступово втрачає свої володіння у Північно-Західному Криму. У зв'язку з цим вже з рубежу III—II ст. до н. е. у своїй зовнішній політиці місто орієнтується на Понтійське царство, що насамперед зумовлювалося воєнною активністю скіфів. Погіршен­ня зовнішньо- і внутрішньополітичного стану спонукало приєднан­ня Херсонеса до договору Фарнака з Римом (179 р. до н. е.) [Polyb., 25, 2]. На основі цього договору місто здобувало можливість одер­жати реальну військову допомогу. Крім цього, з понтійським царём було укладено й окремий договір, згідно з яким Понтійська держа­ва зобов'язувалася надати допомогу Херсонесу у військових діях проти сусідніх варварів [IOSPE, І², № 402].

На початку II ст. до н. е. скіфи знов активізувалися і в середині цього століття захопили майже весь Північно-Західний Крим, а на місцях херсонеських поселень спорудили свої фортеці. У другій по­ловині II ст. до н. е. скіфська експансія тривала. Тепер загроза нависла над самим Херсонесом і його околицями. Саме у цей час гине низка садиб на Гераклейському півострові і поспіхом укріплю­ються оборонні споруди міста^[706].

За таких умов місто не змогло організувати надійну відсіч вар­варам і звернулося по допомогу до царя Понту Мітридата VI Єв- патора. У Херсонес було направлено війська під командуванням Діофанта, які близько 113 р. до н. е. розбили скіфів і їхніх союзни­ків роксоланів та заволоділи декількома пізньоскіфськими форте­цями [Strabo., VII, 3, 17; IOSPE, 12, № 352]. Загрозу Херсонесу було ліквідовано, а Скіфське царство, мабуть, стало васальним щодо Понтійського царства і на його території було розміщено понтійськї військові загони¹^.

Надання воєнної допомоги супроводжувалося певними змінами у політичному статусі громадянської общини. Херсонес проголосив Мітридата VI своїм простатом [Strabo., VII, 4, 3] і, зберігши само­врядування й автономію, увійшов до складу Понтійської держа­ви^{[707] [708]. У місті було розміщено понтійську залогу, яка, з одного боку, мала забезпечувати безпеку місту, а, з другого — сплату певної данини, яку, як і на інші грецькі центри, було накладено на херсо- неську громадянську общину [Strabo., VII, 4, 6].}

Згодом воєнно-політичні події призвели до економічного зане­паду міста наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. Причому це передусім відбилося на провідній галузі економіки — сільському господарстві та аграрних відносинах — саме там, де вироблявся той додатковий продукт, що був запорукою успішного розвитку міста протягом елліністичного часу. Про масштаби кризи можна судити за розмірами сільськогосподарських угідь, що контролювалися гро­мадянською общиною. Якщо у Північно-Західному Криму оброб­лялося понад ЗО—32 тис. га землі, то після втрати цих районів сільськогосподарська територія Херсонеса скоротилася до меж Ге- раклейського півострова. Отже, можна припустити, що наприкінці

II ст. до н. е. виробництво сільськогосподарської продукції, що над­ходила до Херсонеса, порівняно з IV—III ст. до н. е. мало скоро­титися приблизно на 75%.

Це явище не слід розглядати як щось суто херсонеське, бо у давньому світі однією з основних причин скорочення сільськогоспо­дарського виробництва, поряд з засухою були війни, які призводили до розорення хори античних міст [πop.: Xen. De vect., V; Polyb., ΓV, 73, 3]. У зв'язку з цим слід підкреслити, що трохи раніше аналогічний процес фіксується в Ольвії, де з середини Ш ст. до н. е., після розгрому її хори, почався занепад економіки^[709]. У Tipi, де наприкінці

III ст. до н. е. гине значна кількість сільських поселень в околицях міста, теж спостерігаються негативні явища в економіці^[710].

Скорочення сільськогосподарських територій, де вирощувався головним чином хліб, призвело до зростання на Гераклейському півострові кількості ділянок, на яких замість винограду тепер виро­щували зернові. Таким чином, разом із скороченням виробництва змінилася структура сільського господарства, що зумовлювалося зовнішніми чинниками, зокрема, втратою земель у Північно-Захід­ному і Західному Криму. Адже саме з цих районів надходила основ­на маса хліба, що стимулювало розвиток не тільки ремесла, а й торгівлі. Деяка інтенсифікація господарської діяльності, про яку можна говорити на підставі археологічного матеріалу, не була здат­на помітно оздоровити економіку. Нове піднесення могло бути до­сягнуте лише завдяки значному розширенню сільськогосподар­ських угідь або за умови зростання обсягу надходження сільсько­господарської продукції у місто іззовні.

Стан сільського господарства наприкінці II ст. до н. е. зумовив спад ремісничого виробництва, відродження якого у порівняно значних масштабах фіксується тільки у перші століття нової ери. Скорочення території Херсонеської держави й розорення населення призвело до зменшення попиту на продукцію ремесла.

Кризовими явищами у матеріальному виробництві зумовлюва­лося скорочення обсягу торгівлі,' про що свідчить зменшення при­пливу продукції ремесла з інших центрів античного світу. Це також певною мірою пояснюється зовнішньоекономічною обстановкою у басейні Чорного моря. Складне економічне становище Херсонеса ускладнювалося і тим, що місто повинно було сплачувати форос Мітридату VI Євпатору.

Як наслідок кризи у сільському господарстві, мабуть, саме з цього часу в Херсонесі активізується рибальство та соляний проми­сел — ті галузі виробництва, розвиток яких меншою мірою залежав від зовнішньополітичних факторів.

Падіння обсягу сільськогосподарського виробництва наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. призвело до скорочення питомої ваги товарообігу в суспільному виробництві. Наслідком цього стало посилення натуралізації господарства, а також розрив зв'язків з ринком. Тільки таким чином більшість херсонеських громадян мог­ла забезпечити собі сталий економічний стан. Якоюсь мірою, мож­ливо, це полегшувалось тим, що основа більшості господарств була натуральною, а на ринку продавалися тільки лишки^[711].

Разом з цим певна орієнтація на ринок значної кількості госпо­дарств, їх виноробна спрямованість, яка виразно простежується на археологічному матеріалі кінця IV — першої половини II ст. до н. е., унеможливлює висновок про безболісність цього процесу в Херсонесі. Коливання ринку мало торкнутися передусім порівняно великих господарств, що були основними центрами товарного ви- робнитцва. У цих господарствах, очевидно, йшло розбирання план- тажів виноградників, за рахунок чого збільшувалися площі під сівбу зернових. З одного боку, це свідчить про зміни у структурі сільськогосподарського виробництва, а з другого — йро скорочення на певний час обсягу товарної продукції і виробництва в цілому.

Висновок про скорочення товарного виробництва і зростання питомої ваги натурального господарства в економіці Херсонеса кін­ця II — першої половини І ст. до н. е. добре узгоджується з рівнем грошового обігу, який є одним з найвірніших показників розвитку економіки. Перші кризові явища, що були пов'язані зі скіфо-херсо- неськими війнами, спостерігаються вже на межі III—II ст. до н. е. У цей час мало місце значне зменшення ваги срібних монет Херсонеса та якості самого металу, з якого вони виготовлялися^[712]. Наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. в період залежності від Понтій- ського царства, а потім і Боспору, карбування монет стає все рід­шим і кількісно невеликим^[713]. Це призвело до заповнення місцевого ринку іногородньою монетою. Причому п'ять шостих із загальної кількості знахідок припадає на долю монет Понту та Пафлагонії^[714]. Лише наприкінці І ст. до н. е. відновився інтенсивний випуск херсонеських монет, які поступово замінили боспорські та понтійські^[715].

Таким чином, першопричиною зниження темпів розвитку і кри­зові явища в економіці Херсонеса наприкінці II — у першій полови­ні І ст. до н. е. були зовнішньополітичні чинники. Вони спричини­лися до втрати сільськогосподарських угідь у Північно-Західному та Західному Криму, експлуатація яких тією чи іншою мірою була запорукою піднесення у всіх без винятку галузях економіки, а також розквіту міста протягом IV—III ст. до н. е. Разом з цим немає ніяких підстав стверджувати, що наприкінці II — у першій поло­вині І ст. до н. е. мали місце якісні зміни в економіці Херсонеса, бо внутрішні можливості розвитку виробництва ще не були вичерпані. Отже, криза кінця II—І ст. до н. е. не призвела до кардинальних змін у розвитку базових галузей економіки, а лише затримала на певний час їх розвиток.

Соціальна структура населення Херсонеса протягом елліністич­ного часу не була сталою. Певні зміни, що відбулися порівняно з попереднім етапом, призвели до трансформації соціальних відносин і ускладнення станово-класової структури населення. Новий при­плив значних людських ресурсів, у тому числі із Західного При­чорномор'я, який стає особливо помітним наприкінці IV ст. до н. е., створив сприятливі умови для освоєння значних сільськогосподар­ських територій у Західному й Північно-Західному Криму. Поряд із збільшенням земельного фонду деяких господарств, а також пито­мої ваги товарного виробництва в економіці, це мало призвести до кількісного зростання у сільському господарстві праці залежного населення.

Однак однією із специфічних особливостей розвитку Херсонеса було те, що приплив рабів із середовища варварського населення тут був дуже обмежений. Тому є підстави стверджувати, що у Хер­сонесі в основному використовувалася праця привозних рабів, чи­сельність яких унаслідок їх високої вартості не могла бути значною. Тобто, їх питома вага у суспільному виробництві не була вирішаль­ною. Це в свою чергу дає можливість припустити, що у сільському господарстві в основному використовувалася праця різних юридич­но вільних, але неповноправних груп населення, які разом з рабами складали шар експлуатованих.

Не була значною питома вага рабської праці й у сфері ремесла. Відносно великі керамічні майстерні, які відкрито біля оборонних стін Херсонеса, очевидно, належали полісу, а переважну більшість ремісників, як і дрібних торговців, складали метеки. Саме для них економічна кон'юнктура кінця IV—III ст. до н. е. відкривала дуже сприятливі умови.

Шар експлуататорів теж не був чимось єдиним. До його складу входили великі й середні землевласники, які були повноправними громадянами, а також багаті ксени і метеки. Завдяки можливос­тям, що були створені торгівлею і грошовим обігом, вони мали мож­ливість експлуатувати широкі верстви населення міста. Саме ці категорії — заможні громадяни і ксени, які володіли порівняно великими коштами,— займалися крупною морською торгівлею.

Разом з тим, характер землеволодіння свідчить, що значну кіль­кість населення складали люди, яких можна віднести до категорії дрібних товаровиробників. Тут, очевидно, треба вирізняти повно­правних громадян, які володіли невеликими наділами, а також вільних, але неповноправних жителів, зайнятих у ремеслі та торгів­лі і які систематично не використовували працю неповноправних верств суспільства. ¹

Скіфська експансія неминуче повинна була призвести до певних змін у соціальному складі населення. Є підстави вважати, що у II—І ст. до н. е. відбувалося кількісне зменшення шару експлуа­таторів і дрібних виробників і збільшення населення, яке повністю чи частково було позбавлене засобів до існування.

Таким чином, наприкінці IV—III ст. до н. е., порівняно з попе­реднім періодом структура населення Херсонеської держави ускладнилася, а на межі II—І ст. до н. е. мав місце зворотний про­цес — процес загострення соціальних протиріч, що зумовлювався насамперед зовнішньополітичними подіями, які й призвели до еко­номічної кризи й розорення значної кількості громадян.

З часу заснування у Херсонесі існували демократичні інститути міського самоврядування, які було поновлено у третій чверті IV ст. до н. е. після короткочасного правління олігархів. Однак після цих подій державний устрій міста зазнав певних змін. У другій поло­вині III — на початку II ст. до н. е. почалася аристократизація державного устрою Херсонеса^[716], але до перших століть нової ери для політичного ладу було характерне поєднання демократичних (Народні збори, Рада) і аристократичних (номофілаки, діойкет) ін­ститутів. Зростання впливу міських магістратів і залучення їх до протобулевтичної діяльності зумовлювалося тим станом, що склав­ся на III ст. до н. е. у галузі матеріального виробництва і торгівлі. Включення до складу Херсонеса значних сільськогосподарських те­риторій, а також процес перерозподілу землі та економічний підйом у місті призвели до концентрації порівняно великих прибутків у певної частини громадян. Усе це в свою чергу не могло не відбитися на політичному житті міста. Незважаючи на витрати грошей, знач­на частина херсонеситів, яка брала активну участь у міському само­врядуванні, крім слави і пошани, мала доступ до міських фінансів і формування політики держави, що, безперечно, відбилося на її по­літичному стані у суспільстві та державному устрої^[717].

Зовнішньополітичні події другої половини II — першої поло­вини І ст. до н. е. теж позначилися на функціях державних інсти­туцій Херсонеса. Загострення воєнно-політичного стану об'єктивно призвело до концентрації влади у руках тих, хто міг дати відсіч ворогові й вжити заходів щодо економічної і політичної, стабіліза­ції. Епіграфічні джерела це підтверджують. З них випливає, що саме наприкінці II — на початку І ст. до н. е. в час залежності від Понтійського царства, а потім від Боспору в Херсонесі мала місце реформа Ради, внаслідок чого зросла її роль у вирішенні державних справ, а також зменшилося значення Народних зборів^[718]. Тобто права громадянської общини було значно обмежено.

Етнічний склад населення Херсонеса в елліністичний час був досить однорідний. Основну масу мешканців тут складали нащадки дорійців, що заснували місто. Поряд з ними жили вихідці з інших античних центрів. У місті не було значного прошарку таврського або скіфського населення, хоча тут, і особливо на хорі, мешкали вихідці з варварського оточення. Окремі з них належали до соціаль­но залежних верств населення, але вони значною мірою були аси­мільовані. Це призвело до втрати ними певних етнографічних рис, і тому питому вагу їх у складі населення визначити не можна. Мала кількість іноетнічних мешканців у місті, як видно, може пояснюва­тися ворожим ставленням греків-херсонеситів до варварського ото­чення упродовж IV — кінця II ст. до н. е., що утруднювало про­никнення у місто негрецького населення.

Таким чином, протягом елліністичного часу Херсонес з поліса класичного типу перетворився на центр порівняно великого терито­ріального державного утворення, яке відігравало помітну роль у політичному й економічному житті Північного Причорномор'я і Таврики зокрема. Скіфська навала призвела до втрати Херсонесом земель у Західному і Північно-Західному Криму, а також до певних змін в економіці, соціальній структурі населення і державному уст­рої. Потрібен був час і сприятливі зовнішньополітичні умови, щоб відродити економіку та звільнитися від сплати данини Понтій- ському царству. Саме такі умови були запорукою нового піднесення міста, яке спостерігається у перших століттях нашої ери.