Херсонес та Південно-Західна Таврика

На території Таврики сліди пересування варварських загонів зафіксовані писемними джерелами та археологічно. Руйнування та пожежі на пізньо- скіфських пам’ятках пов’язують з навалою варварів, які наприкінці 60-х — на початку 70-х років III ст.

У другій половині III — на початку VI ст. основним економічним партне­ром Херсонеса виступає населення гірських долин Таврики. У дослідників немає даних, що свідчили б про глибоку кризу економіки міста в цей період, хоча у зв’язку зі згаданими подіями змінилася структура сільськогосподарсько­го виробництва, де основну роль почали відігравати виробництво зернових та напрями торговельних зв’язків, що залишалися важливим чинником еконо­мічного розвитку.

Стосунки громадянської общини з владою Східно-Римської держави регу­лювалися імператорськими рескриптами. Проте в цей час місто контролюва­лося не намісником провінції Нижня Мезія, а префектурою Сходу, префект якої керував усіма громадянськими справами. Що ж до питань, пов’язаних із обороною Херсонеса, то вони після поділу за часів імператора Константина Великого громадянської і військової влади вирішувалися військовим команду­ванням деоцезу Фракія, який своєю чергою підпорядковувався префектурі Сходу. Пряму воєнну підтримку було замінено грошовими субсидіями, за ра­хунок яких утримувалися гарнізон міста та формування готів-союзників, роз­селених поблизу міста, а також у Південній Тавриці на мисі Ай-Тодор. Окрім фінансових коштів місту виділялися й матеріали, необхідні для виробництва баліст. До складу гарнізону набиралися місцеві жителі, але за своєю органі­зацією він нагадував легіон пізньоримської армії. Юридично Херсонес не вхо­див до складу імперії, і його стосунки із римською адміністрацією будувалися, як і раніше, на союзницькій основі.

До останнього часу вважалося, що завершення античної історії Херсонеса пов’язане з навалою гунів. Однак тепер встановлено, що гуни, розгромивши близько 375 р. яванський союз племен, пішли далі на захід, а Херсонес не постраждав.

Основна маса гунів з’явилася в Північному Причорномор’ї значно пізніше, не раніше початку — середини V ст., коли гунське ранньодержавне об’єднан­ня у Подунав’ї розпалося. Не раніше середини V ст. датуються фундаменти круглих у плані наземних споруд на Гераклейському півострові, які можуть бути атрибутовані як фундаменти юрт-зимників гунів. Як відомо, Прокопій Кесарійський у VI ст. писав, що простір між Боспором і Херсонесом опинив­ся під владою гунів. З появою юрт-зимників в околицях Херсонеса припи­няється функціонування переважної більшості сільських садиб на земельних ділянках херсонеситів.