ГОТИ В КРИМУ

Готи в Криму в II ст. проводили політику, направ­лену на морські загарбницькі походи на прибе­режні території імперії. На південному заході вони впритул підійшли до кордонів Риму на Дунаї і впер­ше зіткнулись з римлянами.

На Боспорі германці з явилися ще наприкінці II ст., а в середині III ст. вони вже активно розселилися й асимілювалися з місцевим населенням. Цікавим є питання проживання на одній території готів і ко- човиків-сарматів. Можливо, таке мирне співіснуван­ня сформувалося завдяки тому, що з приходом гер­манців на територію південного Криму, Боспорське царство було політично й економічно ослаблене цією експансією. Сарматські племена, особливо алани, скористалися цим у своїх інтересах і могли вільно пересуватися по території регіону, не зазнаючи пере­шкод з боку боспорської влади.

У III ст. північний опорний пункт Боспора Танаїс був зруйнований, а сам Боспор потрапив під владу готів. Нові мешканці одразу ж розпочали свої роз­бійницькі морські походи на Рим, використовую­чи боспорські кораблі. Захоплення готами влади на Боспорі очевидно доводить певну нестабільність у середовищі місцевої верхівки, ідеологічну кризу в суспільстві тощо. Військова міць готів стала лише незначним чинником, який довершив руйнацію тієї системи управління, яка вже була у стадії занепаду.

Поступовий занепад Боспору розпочався з 20- 30-х років III ст. Це видається досить дивним, адже ще на початку століття він переживав період свого найбільшого розвитку з початку нової ери. Основна причина ослаблення царства криється, очевидно,

у своєрідному зовнішньополітичному статусі дер­жави, зумовленому стратегічним розташуванням і неминучим впливом двох різних світів. По-перше, Римська імперія мала тут свої інтереси і тримала боспорян у залежності, яка, втім, була взаємови­гідною.

Початок варварських набігів на імперію в 30-х ро­ках III ст. спричинив різке погіршення внутрішнього життя боспорян, а також негативно позначився й на зовнішньополітичному стані держави. Боспор опи­нився в непростій ситуації між двома ворогуючими територіями, будучи не в змозі стати на той чи інший бік у конфлікті.

Отже, Боспорське царство поступово втрачало ринки збуту своєї продукції, зменшувався попит на деякі товари, що вироблялися на Боспорі. Еконо­міка занепадала, зростало невдоволення місцевого

84

населення. Не вистачало коштів на підтримку обо­роноздатності держави. А варвари вбачали у боспор- ських територіях чудовий плацдарм для здійснення своїх нападів на Рим через Чорне море.

Під загрозою нападів з півночі укріплення в містах царства зміцнювались. Однак це все виявилося мар­ним, адже сама система управління державою була фактично варваризованою. Із часів правління царя Рескупорида II правителів стає двоє: один у європей­ській частині, а другий в азіатській. Другий співпра­витель був варваром за походженням. Загроза напа­дів ставала дедалі реальнішою, і захоплення Боспору готами відбулося напрочуд легко і швидко.

Наприкінці 30-х — на початку 40-х років III ст. (найімовірніше, близько 239 р.) було зруйноване одне з великих міст Боспорського царства, розташоване в азіатській частині, — Горгіппія. Напад був рапто­вий, неочікуваний для його мешканців.

В історіографії переважає думка про те, що напад­никами були азіатські кочовики, мабуть алани, які мали свої інтереси, пов’язані з контролем над Вели­ким шовковим шляхом. Адже якраз у цей період (по­чинаючи з кінця II і в першій половині III ст.) племена аланів активно переміщалися на Боспор.

Є й інша версія щодо племен, які напали на Гор- гіппію: ймовірно, це були східні германці.

Контроль готів і сарматів над містами Боспор­ського царства враховував інтереси обох сторін. Аб­солютно різні за етносоціальними й культурними традиціями народи могли володарювати на відносно рівних позиціях. Однак готи все ж таки мали більшу владу у питаннях, які стосувалися організації вій­ськових кампаній на території Римської імперії.

Під час нападів на дунайські провінції Риму в 40-х ро­ках III ст. готи й сарматські племена аланів діяли спіль­но. Деякі дослідники свого часу навіть припускали іс­нування якогось військово-політичного об’єднання цих народів на території Північного Причорномор’я.

У 50-ті роки III ст. на Боспорі відбуваються складні політичні й економічні процеси. З 253 р. тут карбують

монету одразу два правителі — Рескупорид V і Фар- санз. Найімовірніше, це двовладдя було незаконним, адже очевидно, що Фарсанз узурпував владу лише у певній частині держави:

85

«...Поки у них були царі, які отримували вла­ду у спадок... вони постійно стримували скіфів... Коли ж на чолі правління стали недостойні лю­ди, то, боячись за себе, вони надали скіфам прохід через Боспор в Азію і дали їм для переправи свої кораблі» (Zos. 1, 32, 2).

Після захоплення Боспорського царства і оста­точного утвердження свого панування на північ­ному березі Чорного моря, готи активно викорис­товували боспорські кораблі для грабіжницьких нападів на території Прикавказзя і землі Малої Азії. По західному узбережжю Чорного моря вони підхо­дили до Дунаю, через Босфор, Геллеспонт і Пропон­тиду просувалися на архіпелаг, по дорозі грабуючи Візантій, Хрісополь, Нікомедію тощо. Потім вони нападали на Ефес, Солінь. Дійшли до Греції, роз­оривши там міста Аргос, Коринф і навіть Афіни. На щастя, головні пам’ятки античного мистецтва, роз­ташовані в Афінах, вціліли.

Піддалися нападам германців також грецькі ост­рови — Родос, Крит і Кіпр. Усі ці морські походи готів у III ст. мали на меті виключно пограбування і розо­рення територій. Однак самі учасники таких заходів часто страждали від своїх необережних вчинків: ба­гато піратських бригад були знищені або захоплені в полон римлянами під час висадки на берег.

Перший морський похід з території Боспора від­бувся 255 або 256 р., другий — 257 р. (Zos. І. 34-35). Ці походи, як майже всі походи з території Боспору, мали лише одну мету — грабунок територій імперії, за винятком описаного вище походу 269 р., коли готи намірялися переселитися на терени провінцій Риму.

Своїми першими морськими походами готи спус­тошили чорноморське узбережжя, вдерлися у Про­понтиду. Сухопутні війська рухалися тоді вздовж чорноморського узбережжя на південь. Вони зустрі­лися з флотом на території Малої Азії, звідки й поча­ли свою спустошливу грабіжницьку кампанію.

Походи германців на Рим із території Боспору мали для Боспорської держави значні негативні на­слідки. Вдершись зі своїми цілями і стратегіями на

86

територію царства і проводячи політику, вигідну тільки їм, готи порушили цілісний гармонійний роз­виток Боспору. Насамперед їхні дії вдарили по еко­номіці держави. Іншим доленосним значенням гот­ської присутності стало започаткування транзитних пересувань племен. Фактично, якраз у той час були закладені основи для майбутнього Великого пересе­лення народів.

Протягом 50-60-х років III ст. європейська частина Боспорського царства значно постраждала. Занепа­ли й повністю зникли кілька поселень поблизу Азова, фортеця Ілурат, місто Німфей. Причини занепаду та­ких великих територій криються передусім у внутріш­ньополітичних чварах, а також в активному русі різ­номанітних племен через землі Боспорського царства.

У 70-ті роки III ст. готи розгромили майже всі міста на Таманському півострові, знищили всі скіфські по­селення степової частини півострова разом з Неапо­лем Скіфським, захопили майже весь Крим.

Імператорів Візантії приваблювало зручне стра­тегічне розташування Херсонеса, адже місто фак­тично виконувало функції пункту спостереження у Північному Причорномор’ї. Саме тому херсонеси- ти отримували від Константинополя політичну та економічну підтримку, а також повністю утримували тисячний військовий гарнізон, розташований на те­риторії міста. Гарнізон формувався з місцевих жите­лів, в організаційному плані він був дуже схожий на малий пізньоримський легіон.

Про кримських готів у ранньому Середньовіччі ми дізнаємося від візантійських авторів:

«...Області на імення Дорі, де з давніх часів живуть готи... що були союзниками римлян; во­ни разом з ними ходять на війну проти їхніх во­рогів, завжди, коли імператор цього побажає... Вони [готи] досягають чисельністю населення до трьох тисяч чоловік бійців, у військовій спра­ві вони чудові, і у землеробстві, яким вони за­ймаються власними руками. Вони достатньо вправні. Вони гостинні більше всіх людей. Сама область Дорі лежить на підвищенні, але вона не

87

Готський вояк

V ст.н.е., реконструкція

з використанням знахідок

із Криму та зображень

з флорентійського рельєфу

V ст.н.е. Автор Шаменков С. І.

кам'яниста і не суха, навпаки, земля дуже добра і приносить найкращі плоди.

В цій країні Василеве не збудував ніде ні міста, ні фортеці, так як ці люди не терплять бути

88

Готський вояк V-Vl ст. н.е., реконструкція за зображеннями на візантійських рельєфах, шолом — з Іллічівсього городища, Крим.

Автор Шаменков С. І.

ув'язненими в будь-яких стінах, а більше всього полюбляють вони жити у полях. Так як здава­лося, що їх місцевість легко доступна для нападу ворогів, то Василеве укріпив всі місця, де можна

було пройти ворогам, довгими стінами і таким чином зберіг готів від побоювання за вторгнення в їх країну ворогів» (Procop_t De aedif., III, 7,13-17)_t

89

Допомога візантійської влади у зміцненні готських поселень була дуже своєчасною і необхідною.

У VIII ст. на Кримську Готію націлилися хозари, які хотіли завоювати весь південний Крим, зокрема й го­ловний осередок готів — фортецю Дорос. Під прово­дом готського єпископа Іоанна готи вигнали хозарів. Однак наприкінці століття (у 791 р.) ті придушили повстання і встановили свою владу в регіоні.

Візантійці не очікували такого повороту подій і вже на початку IX ст. прогнали загарбників і повніс­тю підпорядкували своїй владі готські землі. На місце хозарів прийшли печеніги, а згодом і половці, які так чи інакше змішувалися з готським населенням Криму.

У XII ст. кримські готи разом з іншими народами, які тут мешкали, створили князівство Феодоро зі столицею у Мангупі. Його володіння розповсюджу­вались на території чорноморського узбережжя від Балаклави до Алушти.

Ось як описує історію життя готів автор «Трактату про дві Сарматії»:

«Коли югри або угри пішли з Азіатської Сарматії в Панонію, ті готи, які залишалися на місці, дуже роз­множились, але татари, що прийшли зі сходу, повніс­тю знищили їх, а міста і замки їхні зруйнували, так що тільки на Таврійському острові дещо вціліло. Ге- нуезці з Італії отримали від них знамените місто Фе­одосію або Кафу на Таврійському острові і облашту- вали там свою колонію. Згодом татари з роду Уланів, вступивши на острів через північний прохід, захопи­ли його з містами, селами і полями, князі Мангупу (за походженням і мовою готи) втримали тільки за­мок Мангуп. Врешті-решт, Магомет, восьмий імпе­ратор турецький... захопив Таврійський острів, взяв приступом Кафу, зробив своїми данниками пере- копських татар або уланів зі всім Херсонесом, а по­за межами острова, на північ, на березі Танаїсу збу­дували фортецю Азов... Двох братів, князів Мангуп, єдиних вцілілих представників готського племені

90 і носіїв мови (і надію на продовження), він зарубав

мечем і оволодів замком Мангуп. Так щезли готи в Сарматіях... В історії вони більше не з’являються» (Матвей Меховский. Трактат о двух Сарматиях. — М.-Л.: 1936. — С. 71).

Протягом XII-XIII ст. місто Мангуп стало потуж­ним політичним і економічним центром князівства. Але ситуація дуже швидко змінилася з приходом у Крим венеціанських і генуезьких купців. У XIV ст. вони контролювали значну частину регіону, що, зви­чайно, було вкрай невигідним для Феодоро, економі­ка якого дуже страждала від такого сусідства.

У 1358 р. генуезці створили «Капітанство Готії» з центром у Кафі. Значну частину населення цього утворення становили етнічні готи і вірмени. Влада князівства Феодоро всіляко намагалася зміцнити свої позиції в регіоні, незважаючи на таке сусідство. Вони шукали підтримку в київського і московського князів, шукали і знаходили компроміси з ординськи­ми володарями Криму, але все виявилося марним.

У 1475 р. потужна армія Османської імперії, озбро­єна гарною вогнепальною зброєю, напала на князів­ство Феодоро і захопила Мангуп та інші міста. Фе­одоро було ліквідоване. Значна частина населення, зокрема й готи, була знищена.