Глава З ГОСПОДАРСТВО. ПОБУТ

У процесі первісного розселення й фізичного ро­звитку людини вдосконалювалися й ускладнювалися її знаряддя праці та прийоми їх виготовлення.

Не всі знаряддя палеолітичної людини збереглися до наших днів: надто тривалим був проміжок часу, що відділяє нас від неї, великих змін зазнала відтоді земна поверхня.

тоді різноманітні вироби з дерева — дрючки, копальні палиці, рогатини, древки списів, руків’я ножів та ско­белів. Знаряддя ці на ранньопалеолі­тичних стоянках України не зберег­лися і про побутування їх тут можна судити лише опосередковано, на під­ставі поодиноких знахідок на одно­часних пам’ятках в Західній та Цент­ральній Європі.

Рис. 1. Чопер з Рокосового (ашель).

Усі знаряддя ранньопалеолітич­ної людини в Україні, що дійшли до нас, виготовлені з каменю. Найпри- датнішим матеріалом був кремінь з його здатністю легко розколюватися й давати пласкі міцні уламки з го- ся певна спеціалізація у використанні тієї чи іншої сировини в різних областях України, що була викликана специфікою їхнього природного середовища. Так, у Закарпатті в ранньому палеоліті переважали вироби з андезиту та обсидіану, на півночі Донецького кряжа — кварцитові, в інших районах — крем’яні.

стрими краями — так звані відщепи

й пластини. Поряд з кременем широко використовувалися інші осадочні та вулканічні породи: кварцит, андезит, обсидіан, рого­вик, яшма, халцедон, кремнистий вапняк, діабаз тощо. Відмічаєть­

Олдувайські знаряддя праці були ще дуже примітивні.

За ангельського часу знаряддя набувають менш грубого вигля­

ду, стають більш різноманітними. Найхарактернішими знаряддями ангельської епохи були чопери, ручні рубила, колуни та різні ви­роби на відщепах.

Ангельські чопери мало чим відрізнялися від олдувайських і застосовувалися також для рубання й обтесування твердих (дерево, кістка) та розчленування м’яких і в’язких матеріалів (м’ясо). В Україні чопери представлені великою серією в Закарпатті (Короле­ве, Рокосове, Малий Раковець).

Ручні рубила (рис. 2) — це масивні крем’яні жовна, уламки каменя або масивні відщепи, суцільно оббиті з обох боків з метою надання їм певної форми в плані і профілі. Обрис рубил, їхні роз­міри, характер оббивки, а також, мабуть, і функція не залишалися незмінними протягом ангельського часу. Ранньоашельські рубила були ще досить недосконалі. Звичайно вони мали грубоминдале- подібну форму і відзначалися масивністю і великими розмірами.

Поширений також інший термін — “біфаси”.

Рис. 2. Ручне рубило з Житомирської стоянки (ашель).

їхньою характерною особливістю була наявність на тильному кінці знаряддя так званої п’ятки — ділянки з незнятою жовняною кір­кою або навмисне притупленою відколами. П’ятка служила для більшої зручності тримання рубила у руці в процесі роботи і запо­бігала пораненню долоні. Велика сила й недостатня точність ударів оббивки зумовили ламані, зигзагоподібні в плані й профілі обриси ранньоашельських рубил.

За виробничим призначенням ранньоашельське рубило було, ймовірно, знаряддям універсальним і об’єднувало декілька функцій: передусім — ударно-рублячі, меншою мірою — скоблячі й ріжучі. Очевидно, воно застосовувалося для виконання різних робіт: на по­люванні — для добивання тварин і розчленування туш; під час по­шуків рослинної їжі — для викопування їстівного коріння; у ви­робництві — для виготовлення знарядь з дерева; у побуті — для розрізання м’яса, розбивання кісток тварин з метою видобування кісткового мозку.

Для території України, на відміну від Західної та суміжних районів Центральної Європи, рубила не дуже характерні. Втім, їх знайдено в ашельських комплексах Королевого, на Житомирській стоянці, в кількох пунктах на р. Бодрак у Криму, поблизу Ізюма на Сіверському Дінці та біля Амвросієвки на Донеччині.

До ашельського часу сходить ще один тип ранньоашельського інвентарю — так звані колуни. Свою назву вони отримали через певну схожість з відповідним типом сокир більш пізніх епох. Схожість ця, однак, була суто зовнішньою й не поширювалася на функцію.

На відміну від сокир, колуни, як і рубила й чопери, застосову­вались у роботі без руків’їв (топорищ): їх просто захоплювали ру­кою. Водночас колуни рідко оброблялися відколами суцільно. Як правило, оббивці, або відсіканню, для -зручності захоплювання до­лонею були піддані лише поздовжні краї заготовки великого відщепу. Лезом при цьому служив один з поперечних країв — при­родно загострений або оформлений одним-двома відколами. Засто­совувалися колуни як ударно-рублячі інструменти, головним чи­ном для обробки дерева — рубання стовбурів та гілок, зняття кори, затесування.

В Україні колуни представлені виразною серією в Королевому; кілька виробів походять із Житомирської стоянки.

Макрознаряддя — чопери, рубила, колуни — доповнювалися в ангельському виробничому інвентарі знаряддями на невеликих відщепах. Останні в певній кількості постачала вже оббивка з гальок й уламків каменя при виготовленні чоперів, рубил та ко­лунів.

Олдувайські нуклеуси здебільшого аморфні. Від гальки або уламка каменя відбивалися один-два відщепи, й нуклеус викидав­ся. В тих випадках, коли поверхня вихідної заготовки оброблялася відколами більш-менш суцільно, нуклеус набував Кубо- або куле­подібних обрисів. Удари обробки при цьому були різнонаправле- ними й наносились не по спеціально підготовлених площадках, як у більш пізніх нуклеусів, а по ділянках (“негативах”) попередніх відколів.

Відщепи, відколоті з таких нуклеусів, мали укорочені про­порції і відзначались масивністю та нестабільністю форми.

Розвиток й удосконалення техніки розщеплення каменя при­звели до появи в ашельську епоху нових типів нуклеусів. Значним кроком уперед було винайдення дископодібного, або радіального, нуклеуса (рис. 3). На відміну від кубо- і кулеподібних ядрищ з їхніми безсистемними різнонаправленими відколами оббивки, зняття відщепів з дископодібних нуклеусів здійснювалось більш цілеспрямовано: від країв за радіусом до центру, внаслідок чого нуклеус набував здебільшого округлих, дископодібних обрисів. Но­ва форма нуклеуса давала можливість економніше і з більшим успіхом використовувати сировину. Все ж таки відщепи, відколоті

Рис. 3. Дископодібний нуклеус з поселення Рис. 4. Протопризматичний нукле- Королеве (ашель). ус з поселення Королеве (ашель).

від дископодібних ядрищ, значною мірою зберегли масивність й укорочені пропорції, форма їх лишилася випадковою, а обриси — неправильними, ламаними.

Тому справжнім переворотом у первісній техніці обробки каме­ня була поява в ашелі так званих протопризматичних (паралель­них) та левалуазьких нуклеусів.

Протопризматичні нуклеуси (рис. 4) використовувалися для відщеплення відколів у паралельному напрямку й були провісни­ками більш досконалої призматичної техніки пізнього палеоліту. Відколи з них мали відносно правильні прямокутні або трикутні обриси й відзначалися видовженими пропорціями. В тих випадках, коли довжина таких відколів вдвічі й більше перевищувала шири­ну, їх називали пластинами. В багатьох випадках ранньопа­леолітичні пластини не можна відрізнити від пізньопалеолітичних.

Третій різновид ранньопалеолітичної техніки обробки каме­ня — левалуазька — ґрунтується на застосуванні нуклеусів зі спе­ціальним чином оформленою робочою поверхнею, з якої за один робочий цикл знімався лише один відщеп із заздалегідь запланова­ною первісним майстром формою: округлою, овальною, трикутною, прямокутною (рис. 5).

Усі три різновиди ранньопалеолітичної техніки розщеплення каменя — примітивна (безсистемно-радіальна), протопризматична (паралельна) та левалуазька — представлені на українських ангель­ських пам’ятках. їхня еволюція від ще досить недосконалих до все більш розвинутих зразків протягом тривалого часу в межах ангель­ської та мустьєрської епох добре простежується на багатошаровому поселенні Королеве.

Від палеолітичного місцезнаходження Левалуа-Пере у передмісті Парижа, де було вперше знайдено характерні для цього різновиду техніки обробки каменя вироби.

Зняті з ранньопалеолітичних нуклеусів відколи-заготовки ши­роко застосовувалися для виготовлення різноманітних знарядь пра­ці. Олдувайські й ранньоашельські відщепи використовувалися в роботі ще додатково необробленими, в тому вигляді, в якому були відокремлені від нуклеуса або ж отримані в процесі виготовлення чоперів та рубил. Але вже в цей час робляться спроби підправити краї відколів-заготовок, зробити їх менш зигзагоподібними, міцні­шими, а отже, придатнішими для роботи.

Певне місце в ангельському виробничому інвентарі посідали так звані виїмчасті знаряддя, або скобелі, з однією або кількома виїм­ками, ретушованими або ні, на робочих краях. Застосовувалися вони для обробки дерева, насамперед для загострення кінцівок ро­гатин, списів та дротиків. В ангельський час з’являються і кам’яні наконечники дротиків та списів. Мали вони листоподібну форму й були оброблені ретушшю з одного або ж обох боків. Виразні зразки

Рис. 5. Левалуазький нуклеус (праворуч) та знятий з нього відщеп (ліворуч). Королеве (мустьє).

9

таких наконечників знайдено в пізньоашельських горизонтах посе­лення Королеве (рис. 8).

Удосконалення прийомів первинного розщеплення каменя й вторинної обробки знарядь праці продовжувалось у мустьєрську епоху й засвідчено в Україні масовими матеріалами сотень па­м’яток — печерних і просто неба.

Протягом мустьєрського часу в кам’яному інвентарі окремих груп населення утримувалися знаряддя, виготовлені в техніці двобічної обробки, але тепер вони вироблялись переважно з відще­пів і дуже рідко були представлені типовими ручними рубилами.

Розвиток техніки розщеплення каменя в мустьєрську епоху відбувався по тих самих головних лініях, які вималювалися ще в попередній ангельський час. Радіальні, протипризматичні та лева- луазькі ядрища стають більш досконалими, розміри їх зменшують­ся, робочі поверхні й відбивні площадки обробляються старанніше. Відповідно більш розвинений вигляд мають і відколи з цих нукле­усів. Витонченішою й різноманітнішою стає вторинна обробка від­щепів та пластин при виготовленні знарядь праці.

Прогрес у техніці розколювання каменя та вторинної обробки відколів дозволив диференціювати набір інструментів, зробити йогнижніх щелеп. Розміри внутрішньої частини кільця 8 х 5 м, загальна площа — близько 40 кв. м. Житло являло собою різновид чуму або яранги північних народів й було прообразом житлових будівель пізнього палеоліту. Каркас був побудований з дерев’яних жердин. Покриттям слугували шкури тварин, які придавлювалися черепами мамонта по колу внизу й іншими кістками зверху. Останні впали при зруйнуванні житла всередину кільцевої обкладки.

На площі будівлі було простежено залишки 15 вогнищ, пред­ставлених лінзами попелу з дрібними шматочками деревного ву­гілля й перепалених кісток. Кілька подібних золистих плям вияв­лено за межами житла поруч з ним.

У будівлі і навкруг неї концентрувалася основна маса побуто­вих залишків — кісток тварин і виробів з кременю.

Залишки подібного, але гіршої збереженості житла відкрито на розташованому поблизу стоянки Молодове І поселенні Молодове V.

Навряд чи доводиться сумніватися в тому, що подібні житла споруджувалися й на інших, більш зруйнованих природними про­цесами мустьєрських стоянках просто неба в Україні. Штучно до­обладнувались різноманітними огорожами й заслонами печерні стоянки. Сліди такого штучного заслону простужено на мустьєрсь­кій стоянці в гроті Кіїк-Коба в Криму.

Безперечною є, хоча це й не підтверджується прямими речови­ми залишками, наявність у ранньопалеолітичних людей шкіряного й хутряного одягу типу накидок-плащів, а можливо, й більш складного, на зразок комбінезона, що, як у народностей Півночі й їхніх пізньопалеолітичних предків, складався з штанів і куртки. Без штучно виготовленого одягу важко уявити собі побутування первісних мисливців у холодних гірських ущелинах й на відкри­тих морозним вітрам степових просторах при льодовикової зони.