Господарські знаряддя

Ножі. У колекції матеріалів із поселення нараховується більше 30 за­лізних ножів. Це було індивідуальне зна­ряддя, яке використовували у господарс­тві, на полюванні та як зброю (рис.

Більшість ножів сильно сточено. Це свідчить про те, що їх виготовляли з м'якої сталі. Дані, отримані Г.О. Вознесенською, підтверджують, що ножі черняхівської культури лише в окремих випадках ви­готовляли з високоякісної цементованої сталі і лише 20 % — з пакетного металу [Вознесенская, 1972, с. 16—17].

Ножі мають різну ступінь збереження й спрацьованості. Більшість — з облама­ним лезом, кінцем леза чи фрагментова- ним черенком. Довжина ножів від 4 до

Рис. 49. Залізні ножі: 1—4, 7, 13 — житло 114; 5, 24 — житло 90; 6, 8, 11, 12, 15—19, 23, 25—27 — культур­ний шар; 9 — житло 85; 10, 14 — споруда 34; 20, 22 — житло 109; 21 — житло 86

12 см. Один ніж із житла 114 мав довжи­ну 16 см. Всі ножі мають клиноподібне у розрізі звужене на кінці лезо. У частини ножів лезо від черенка відділено уступом зі сторони леза, у іншої частини — усту­пом зі сторони спинки. У більшості ножів лезо відділене від черенка двома чіткими уступами — зі сторони леза й зі сторони спинки. На думку фахівців, ножі такої форми почали переважати з другої поло­вини І тис. н. е. [Магомедов, 2001, с. 83].

У колекції виділяється ніж-кинджал

13 потовщеною спинкою, виділеною плос­ким ребром, з культурного шару (рис. 49, 11). Лезо від черенка відділене уступами з двох сторін. Ніж виготовлено з міцної сталі. Він добре збережений. Можливо, цей ніж був імпортом.

Ще один ніж із житла 119 мав горбату спинку, що властиво для виробів пізньо- латенського часу.

Ллячки. Ці знаряддя дуже рідко трапляються на поселеннях. Вони свід­чать, як правило, про наявність в общині ювелірів.

В даному випадку ллячки виявлені біля житлової споруди 109 у вигляді скар­бу, який знаходився в невеликій ямі.

Рис. 50. Глиняні ллячки. Скарб виявлений біля житлової споруди 109

Фото 60. Світильник, випадкова знахідка. Вигляд з чотирьох сторін

жені повністю, ще 3 у розколеному виг­ляді й 4 в окремих фрагментах (рис. 50).

Ллячки виготовлені з вогнетривкої гли­ни, дуже сильно випалені, з потрісканою поверхнею. Мають форму черпака з від­тягнутим вушком. Ручка для утримуван­ня ллячки на вогні щипцями видовжена у вигляді відростка довжиною 1 см. Розміри збережених ллячок: висота — 5,5 см, ши­рина — 4,5 см, товщина стінок — 0,5 см. Внутрішні розміри: висота Ї 4,5 см, шири­на Ї 1,5 см, ширина отвору Ї 0,5 см.

Світильник. Дуже цікавою знахідкою на поселенні є глиняний світильник, ви­явлений у відслоненні берега (фото 60).

Світильник виліплено вручну, сильно випалено. У глині значна домішка ор­ганічних речовин. Колір темно-бурий, по­верхня шерехата.

Форма світильника — яйцеподібна, дно пласке. Світильник має петлеподібну ручку, округлу в розрізі. З протилежного боку розміщений ріжок округлої форми діаметром 2 см. Отвір для олії розбитий, тому визначити його діаметр не можна. Довжина світильника 9 см, довжина руч­ки 2,5 см (фото 60).

Аналогічний виріб знайдено на посе­ленні вельбарської культури біля с. Бора- тин [Козак, 1991 (1992), с. 96, рис. 37, 50].

Очевидно, такі пристрої для освітлен­ня побутували у вельбарській культурі. За зразок слугували реберчасті світиль­ники провінційно-римського типу, роз­повсюджені у пізньоантичний час [Соро- чан, 1982, с. 38].

Жорнові камені. Два жорнові камені, що лежали один на одному, виявлені над спорудою 34. Камені складали, очевидно, основу ротаційних жорен, виготовлених з черепашника (фото 49; рис. 34).

Камінь-лежак мав округлу у плані форму, був сильно спрацьований. Його нижня частина опукла, рихла, верхня частина стерта.

Камінь-бігунець мав діаметр 0,43 м і товщину 9 см. Низ сильно стертий, верх опуклий, пошкоджений, з виїмками. По­середині каменя знаходився отвір коніч­ної у профілі форми, обернений донизу. Зверху діаметр отвору складав 9 см, вни­зу 7 см. Боки каменя-бігунця сильно ви­терті, очевидно, від торкання долонями.

Жорнові камені належать до групи І за класифікацією В.С. Мінасяна [Минасян, 1978]. Характерними рисами цього типу є наявність округлих отворів у нижньо­му й верхньому каменях. Маховий шток (руків'я) кріпився нижнім кінцем до бі­гунця з боку за допомогою джгута. Вер­хній кінець мав бути напіврухомо при­кріплений до стелі або бруса на стелі. У нашому випадку руків'я було ще, мабуть, коротким, а необхідні зусилля для обер­тання додавали рукою. Цим можна пояс­нити наявність стертості боків бігунця.

Наше жорно, судячи зі стертості ка­менів, ще не мало «цапфи» — рухомого веретена, яке регулювало простір між ле­жаком і бігунцем. Тому камені терлися між собою і швидко виходили з ужитку. Зрозуміло, що продукт помелу на таких жорнах був невисокої якості і мав значну домішку перетертого каменя. Очевидно, цим можна пояснити сильну стертість зубів у вельбарського населення, що під­тверджується антропологічними даними [Козак Д., Козак А., 2004].

Знаряддя для виготовлення та пошит­тя одягу. До цієї групи речей належать лощила, кістяні проколки, глиняні пряс­ла й тягарці від ткацьких верстатів.

Глиняні прясла мали різноманітну форму, але найбільш вживаною була бі- конічна, яка, очевидно, забезпечувала найменший опір при обертанні. Широ­ко вживаними були також прясла при- плюснутої, округлої форми. Всі прясла добре випалені, часто лощені, розміра­ми 3—3,5 ? 4,5 см, діаметр отвору 0,6 см (рис. 51).

Рис.

Прясла нерідко орнаментовані різни­ми значками, геометричними мотивами, які не піддаються систематизації (рис. 51, 1, 26, 28, 29), котрі, напевно, мали якийсь міфологічний, обереговий зміст.

Тягарці для ткацького верстату знай­дені у великій кількості у житлах 99, 100, 110 та в ямах поблизу жител. Вони виготовлені з погано відмуленої глини і, як правило, розсипаються при розчистці. Вони мають округлу, овальну, бублико- подібну форму. Посередині, як і у прясел, розташований отвір для підв’язування нитки. Існує думка, що ці вироби також використовували як грузила до рибальсь­ких снастей.

Такими ж поширеними були лощила та кістяні проколки, які використовува­ли для обробки шкіри, пошиття взуття та одягу (рис. 44, 21).

Лощила виготовлені, як правило, з ре­бер тварин. Їхня довжина від 10 до 20 см. Одна випукла сторона сильно залощена.

Проколки виготовлені, здебільшого, з уламків трубчастих кісток з епіфізами невеликих тварин, зрідка — з ребра чи рогу. Один кінець — робочий — завжди заполірований від використання. Довжи­на виробів 6—12 см.

Такі інструменти були простими й лег­кими для виготовлення, з доступного ма­теріалу, і тому цінувались мало. Мабуть, тому вони, як і глиняні прясла, належать до категорії масових знахідок (рис. 44, 1— 3, 14—19, 24—27).

Одиничні металеві предмети. Серед інших предметів виготовлених із металу треба зазначити ножиці, гарпун, рибаль­ський гачок, шила тощо.

Ножиці належать до типу пружинних. Збереглися практично повністю. Довжи­на ножиць 22 см, ширина робочих плас­тин (леза) 1,52 см (рис. 52, 7). Це знаряд-

Рис. 51 (закінчення). Прясла з поселення

Рис. 52. Металеві предмети: 1 — житло 100; 2, 4, 7, 8, 10, 12—16 — культурний шар; 3, 5 — житло 90; 9, 11 — житло 109; 17 — житло 114

дя використовували для господарських та побутових потреб (стрижка людей, овець), для обрядових і магічних дій пов’язаних з ініціацією, як предмети туалету.

У пшеворській культурі на території Польщі відомо більше 60 екземплярів та­ких виробів, але різних розмірів. Усі но­жиці виявлені виключно у похованнях. У більшості випадків вони були у так зва­них «княжих» похованнях (чоловічих і жі­ночих). Траплялися ножиці виготовлені з бронзи й навіть срібла [GodOwski, 1981, s. 57—135].

Відомі ножиці також у похованнях чер- няхівської культури, у тому числі й брон­зові [Магомедов, 2001, с. 83].

Гарпун із житла 100 виготовлений із залізного стержня товщиною 1 см. Вусик відкований лише з однієї сторони. Проти­лежний край загострений і загнутий під прямим кутом. Довжина гарпуна 11 см (рис. 52, 1).

До рибальських знарядь належить також гачок із житла 114. Це досить ма­сивний виріб, виготовлений із залізного стержня діаметром 0,5 см. Висота гачка 3 см, ширина дуги 3,5 см, діаметр отвору для шнурка 0,3 см (рис. 52, 5).

Рибальські знаряддя у вельбарській культурі трапилися поки що лише на поселенні у Хрінниках, що пояснюється його розташуванням на березі р. Стир. Форма гачка, як і гарпуна, є сталою з ранньозалізного часу. Змінювався лише матеріал, з якого їх виготовляли (кістка, залізо).

Поширеним побутовим інструментом на поселенні було шило. Їх знайдено в уламках, або в цілому вигляді біля десят­ка. Деякі шила мають виділений черенок для дерев’яної ручки, деякі загострені з обох сторін (рис. 52, 6).

У житлі 90 натрапили на мініатюрну бронзову ложку з довгим тонким стерж­нем (рис. 52, 2). Цей виріб був, очевидно, імпортований і використовувався для кос­метичних потреб.

Кількома уламками представлені леза від серпів, теслярські свердла, бронзові й залізні окуття. У житлі 107 знайдено цікаву бронзову скобу. Виріб має листо­подібну форму довжиною 8 см (рис. 52, 4). Один кінець звужений і загнутий у кіль­це, другий — гострий загнутий. Призна­чення предмету не з’ясоване. Можливо це була скоба від скриньки.