Доба заліза: нова ситуація

Здавалося б, скотарство мало в Степу давню традицію, чому ж кочівництво виникає лише на рубежі II-I тис. до н. е.? Щоб відповісти на це запитання, пояснимо, що та­ке кочівництво.

тя та господарювання, необхідні певні передумови техно­логічного й соціально-економічного характеру. Вони фор­мувалися в середовищі степового населення поступово про­тягом усієї доби бронзи.

Технологічних передумов існувало декілька. Це, по-пер­ше, використання коня для їзди верхи та для запрягання у віз. Воно розпочалося разом з доместикацією цієї твари­ни. Одомашнення коней у значних кількостях обов’язко­во передбачало верхову їзду — без цього неможливо було встежити за великими табунами. Попервах через недос­коналість вуздечки (м’яка шкіряна) їзда верхи обмежува­лася такими суто господарськими потребами. Винайден­ня твердої вуздечки (спочатку дерев’яної та кістяної, а потім металевої) надало можливість досконалого управ­ління конем, використання його з військовою метою; ра­зом з цим з’явились і кінні вершники. Формування цього комплексу проходило за доби бронзи (культури Бага- топружкової кераміки, Зрубна), як і розвиток колісного транспорту. Десь із другої чверті — середини II тис. до н. е. у степах, окрім незграбних возів з важкими дерев’яними суцільними колесами, які могли тягти лише воли, з’явля­ються легкі кінні вози.

Другою технологічною передумовою виникнення KO- чівництва було винайдення ефективної зброї, адже життя в дорозі, як правило, супроводжувала небезпека. І тут не­абияку роль відіграло залізо. Кінь та залізна зброя стали запорукою існування кочового способу життя. Загалом ко­човий побут сформував своєрідний комплекс матеріаль­ної культури, де переважали легкі, міцні та зручні речі, що не ламалися в дорозі (металеві казани, дерев’яні чаші й таці, шкіряні бурдюки, повстяні намети), а також своє­рідний комплекс духовної культури та етикету, де цінува­лися солідарність, витримка, хоробрість, спритність.

Третьою технологічною передумовою виникнення KO- чівництва було формування певного складу стада, а саме з

найвитриваліших за своєю природою тварин, здатних дола­ти великі відстані та цілорічно годуватися підніжним кор­мом. Такими тваринами для кочовиків євразійських сте­пів стали коні, вівці та кози, південніше, в пустелях та напівпустелях,— верблюди, вівці, кози. Коні — це єдині тварини, здатні добувати траву з-під зледенілого снігу чи просто з-під снігу, розбиваючи та розгрібаючи його копи­тами. Так вони забезпечували кормом не лише себе, а й овець та кіз, які йшли слідом. За такої ситуації важко було тримати корів та зовсім неможливо — свиней.

До соціально-економічних передумов виникнення ко- чівництва слід віднести, по-перше, значне накопичення ху­доби — в такій кількості, яка б не лише задовольняла пот­реби в молоці, м ’ясі, вовні, шкурах, їздових тваринах, а й була достатньою для обміну на хліб та ремісничі вироби. Але мати багато худоби не досить: треба, щоб було з ким мінятися. Якщо довколишнє землеробське населення не має надлишкового продукту, то й кочовики як такі не можуть існувати.

І останнє. Для утвердження кочівництва в наших сте­пах неабияке значення мала поява греків у Північному При- чорномор Ч. Не дарма А. Тойнбі назвав кочовиків супутни­ками цивілізацій. Загалом колонізація була притаманна багатьом давнім державам та стимулювалася пошуками ринків збуту своїх товарів в обмін на необхідну сировину, а інколи й продукти харчування. Крім того, швидкий при­ріст населення та обмеженість територій перших цивілі­зацій требували пошуків нових земель. Із розвитком суд­ноплавства розпочалось активне освоєння узбережжя Се­редземного моря, а з формуванням грецьких полісів — і Чорного моря. Це було викликане нестачею родючих зе­мель у Греції, гострою боротьбою за владу, коли ті, що зазнали поразки, мали покинути країну, і знову ж таки пошуками обміну власних товарів на хліб. Слід зазначи­ти, що Грецька цивілізація зросла значною мірою на спе­ціалізованому виробництві високоякісних ремісничих то­варів, оливкової олії, вина тощо та обміні їх на хліб.

У середині VII ст. до н. е. греки заснували перший апойкій (буквально — висілок) на північному узбережжі

Чорного моря — Борисфен на острові Березань поблизу сучасного Очакова, а з початку VI ст. до н. е. виникає ціла низка грецьких міст: Ольвія в гирлі Південного Бугу, Tipa в гирлі Дністра, на Керченському півострові — Пантіка- пей, Німфей, Мірмекій, Феодосія та інші міста, що пізні­ше об’єдналися в Боспорське царство. Згодом на півден­ному узбережжі Криму постає Херсонес тощо.

Заснування грецьких міст у Північному Причорномор’ї наблизило цивілізаційні центри до первісного населення, яке мешкало на нашій території. З віддаленої периферії во­на перетворюється на ближню. Разом з упровадженням за­ліза це надало новий імпульс розвиткові місцевої люднос­ті, оскільки з’явилися не лише нові можливості для отри­мання додаткового продукту, а й стимули для цього — сильні партнери для обміну, зокрема для отримання прес­тижних речей. Греки мали велику потребу в хлібі та худо­бі та закуповували їх не лише для себе, а й для своїх мет­рополій — тих грецьких міст, звідки вони вийшли. У вза­ємовідносинах грецьких міст з лісостеповим землеробсь­ким населенням особливу роль відіграли й степові кочо­вики, але про це нижче.