Черняхівська культура.

В другій половині III ст. н. е. на~ Нижньому і Середньому Дніпрі, Південному Бузі, Дністрі і да­лі — на Південний Захід до нижньої течії Дунаю, на Південний Схід — до Польщі розповсюджується нова культура — черняхів­ська.

Черняхівська культура — одне з найбільш яскравих істори- ко-культурних явищ в археології України і всієї Південно-Схід­ної Європи. Розповсюдження на величезному просторі Лісосте­пової і Причорноморської зон однорідної культури, близької до культури римських провінцій, піднесення в усіх сферах виробни­цтва, розповсюдження передових методів ведення сільського господарства, нова ідеологія і вірування — все це виділяє її з ряду традиційних східноєвропейських культур і привертає особ­ливу увагу дослідників.

Перші пам’ятки черняхівської культури були виявлені і дос­ліджені в 1900—1901 рр. у Середньому Подніпров’ї (с. Черняхів на Київщині) В. В. Хвойкою, а в Подністров’ї — К. Гадачеком (поселення в Неслухові та ін.).

Слід зазначити, що джерельна база вивчення черняхівської культури в останні десятиріччя зросла. Нині вже відомо понад

Археологічні культури першої половини І тис. н. е. на території України та Молдови:

/ — межі черняхівської культури; 2 — сармати !—початку III ст.; З — пізньоскіф- ська культура І—II ст.; 4 — вельбарська культура II — початку III ст.; 5 — пам’ят« ки типу Грині та ранньокиївські сіарожитності II-III ст.; 6 — волино-подільські пам’ятки кінця ! — середини III ст.; 7 — липицька культура I-II ст.; 8 — пізньо- зарубинецькі пам’ятки типу Рахни І — першої половини II ст.; 9 — кордони Рим­ської держави (117—275 рр.); /0 — античні центри й фортеці

5000 черняхівських пам’яток, розкопки проведено на 150—200 по­селеннях та могильниках.

У процесі вивчення черняхівської культури виник ряд специ­фічних та загальних проблем.

В етнічній інтерпретації черняхівської культури з самого по­чатку існували кардинальні розбіжності між прибічниками сло­в’янської (антської) та германської (готської) концепцій. Ці роз­біжності були зумовлені обмеженістю джерел. В ЗО—50-х ро­ках у вітчизняній історіографії ця проблема набула надто ідео- логізованих форм. Можливість етнічної присутності готів чи інших неслов’янських угруповань відкидалась. Але ще в 30-ті роки з’являються уявлення про черняхівську культуру як по- ліетнічну. Серед українських учених цю думку поділяли В. Да­нилевич та Я. Пастернак. У подальшому вивченні цього питання особливе значення мало виділення і вивчення локальних варіан­тів черняхівської культури та її регіональних проявів, вивчення генетичних зв'язків з культурами попередньої доби.

І досі е прихильники «готської» та «антської» належності чер­няхівської культури. Однак найбільш впливовою є концепція по- ліетнічного характеру черняхівської культури, як з точки зору її походження, так і складу її носіїв. Більш докладно з позиціями прихильників тієї чи іншої теорії можна ознайомитись у моно­графії В. Д. Барана «Черняхівська культура» (К., 1982).

Дискусійними також є питання про соціальний та політич­ний устрій суспільства, його походження і зв’язки з наступними культурами. Без відповіді на ці питання неможливо визначити роль даної культури в слов’янському етногенезі.

Черняхівська культура датується більшістю дослідників II— V ст. (II—III ст.— період генезису культури черняхівського ти- пу, друга половина III—IV ст.— її розквіт; нарешті, кінець IV— перша половина V ст.— занепад). Період формування черняхів­ської культури збігається з часом політичного панування сарма- тів, їхньої інфільтрації у північні міста та пізньоантичні центри Північного Причорномор’я і Подунав’я, перших зіткнень з про­вінційно-римським оточенням. Другий етап генезису збігається з періодом довгих ворожих стосунків східноєвропейських племен з Римом (воєнні зіткнення, перемоги, поразки; служба окремих вождів у римських імператорів і т.

У цей час спостерігається певна інтеграція місцевого східно­європейського населення, серед якого на два століття закріплю­ються провінційно-римські стереотипи в побуті, виробництві ке­раміки і поховальному обряді. Йдеться, звичайно, лише про де­які норми, бо загалом черняхівська культура — це своєрідний місцевий варіант провінційно-римської культури, субстратом якої були пізньоскіфська культура Нижнього Подніпров'я, пізньоза- рубинецька, пшеворська, гето-дакійська культури. Щодо сармат­ської, вельбарської і київської культур, то слід зазначити, що вони також інтегрували в черняхівську, хоча й на інших засадах.

Черняхівські поселення відрізняються від поселень поперед­ньої доби як топографією, так і розмірами, характером плануван­ня. Серед них трапляються досить великі поселення, довжиною 1,5—2 км. Як правило, вони розташовувалися вдалині від берего­вих терас, у глибині плато, на схилах ярів, поблизу чорноземів і луків. На поселеннях відкривають рештки різнотипних жи­тел — наземних, однокамерних і двокамерних, з глинобитними стінами; заглиблених. Поблизу розміщувалися господарчі спо­руди (повітки, ями, погреби), виробничі комплекси (гончарні горни,, залізоплавильні печі, майстерні по виготовленню жорен, кістяних виробів, ювелірних прикрас тощо).

Планіграфія черняхівських поселень свідчить, що це були ба­гатофункціональні комплекси з різноманітними житловими, гос­подарчими і виробничими спорудами, культовими та громадсь­кими будівлями.

Опишемо, як приклад, поселення Обухів І (Київ, обл.), на якому було розкопано центральну садибу з кількома спорудами і господарчим комплек­сом. На певній відстані від неї розміщувались майстерні: металургійна, гон­чарна, деревообробна, язичеське капище і, нарешті, «великий дім» — споруда громадського призначення. Поселення оточували невеликі одночасні йому поселення київської культури.

Крім «великих», відомі й «малі» поселення черняхівської культури, планіграфія яких ближча до київських та зарубинець- ких. Це свідчить про складну соціальну структуру черняхівсько- го великого поселення. Як правило, вони не мали ніяких укріп­лень (крім декількох відомих на сьогодні поселень на півдні — Башмачка та ін.). Безперечно, це було проявом певної внутріш­ньої організації суспільства, а також відсутності безпосередньої небезпеки з боку найближчих сусідів.

Могильники, як правило, великі, біритуальні — з обрядами інгумації і кремації. Характерною ознакою перших є поховання з північною і західною орієнтацією, наявністю ритуально зруйно­ваних кістяків тощо. Других — ямні та урнові трупоспалення, є й інші відмінності.

Типологія черняхівських поховань свідчить про наявність різ­них типів обряду: трупоспалення і трупопокладення мають про­тотипи в різних культурах попереднього часу. Різниться і кіль­кісно-якісний склад поховального інвентаря, дослідження яко­го свідчать про наявність невеликої (в кожному могильнику) групи «престижних» комплексів, що належали найбагатшій со­ціальній верхівці черняхівської общини, і, крім того, ще двох- трьох груп, у тому числі значної (до ЗО ⁰∕₀) групи нерівноправних членів общини, можливо, рабів. Виділяються і поховання реміс­ників.

Структура черняхівських могильників характеризується наяв­ністю декількох (трьох і більше) груп поховань, що мали влас­ні «центри» — поховання з багатим набором поховального інвен­таря. Як правило, до цих груп входили поховання з різними нор­мами інвентаря і з різними обрядами. Такі групи належали до­сить складному соціальному організмові типу патронімії — ве­ликої патріархальної родини. Про роль общини свідчить наяв-

ність ритуальних залишків у вигляді «культового шару» на пло­щі могильників.

Відмінності в типах поховальних обрядів свідчать про над­звичайно різноманітні етнокультурні коріння цих обрядів. У них відбились і багатоетнічні корені походження носіїв черняхівської культури. Прототипи різних видів трупоспалень, що зустрічають­ся в черняхівських могильниках, відомі в пізньозарубинецьких, гето-дакійських, пшеворських некрополях. Трупопокладення з північною орієнтацією і поховальними «дарами» за своїм типом близькі до пізньоскіфського обряду, а з західною орієнтацією більше нагадують сарматські. Звичайно, повної тотожності між ними немає, однак саме в поховальному обряді різноетнічні ко­ріння черняхівської культури проявилися найбільш виразно. Мо­гильники — одне з найбагатіиих джерел для всебічного дослід­ження соціальної та етнічної структури черняхівської спільності.

Черняхівська культура свідчить про суттєві зміни, що відбу­валися у виробництві та економіці. Більшість знахідок, які скла­дають матеріальний комплекс черняхівської культури,— вироби ремісників.

Як показали спеціальні дослідження (В. Д. Гопак), провід­ною галуззю виробництва було залізоробне ремесло. Відомо по­над 57 найменувань різних виробів із заліза. Окремі речі виго­товлялись за допомогою термічної обробки, зварювання та інших прийомів. Половина виробів виготовлена із сталі. Як сировина для залізоробного виробництва використовувались місцеві бо­лотні руди. Залишки горнів від залізоробного виробництва знай­дені на 40 поселеннях. Насправді їх було значно більше. Однак конструкція залізоплавильних горнів передбачала їхнє руйну­вання після закінчення процесу варки заліза, тому ці залишки не завжди добре фіксуються. Залізні шлаки відомі практично на всіх поселеннях.

Широко використовувались вироби з кольорових металів. На поселеннях зустрічаються рештки виробництва — заготовки, тиг­лі і т. ін. Більшість предметів з бронзи — це прикраси і деталі одягу: фібули, пряжки, підвіски, шпильки тощо. Бронзу викорис­товували також для виготовлення проколок, голок, пінцетів, спе­ціальних, зокрема хірургічних, ножів; відомі й знахідки ливар­них форм.

Про високий рівень розвитку гончарства свідчить велика кіль­кість керамічних виробів (горщиків, мисок, глечиків, ваз, кух­лів, піфосів), виготовлених на гончарному крузі. Характерною ознакою столової кераміки є сірий колір і лискована поверхня. Для виготовлення кухонного посуду використовувалась спеціаль­на глиняна маса з домішками.

Гончарний посуд черняхівської культури

На багатьох черняхівських поселеннях зустрічаються залишки місцевого гончарного виробництва, іноді у вигляді майстерень (Журівка, Глеваха, Обухів І). Найкраще збереглися залишки гончарних горнів. Так, у Завадівці горн зберігся майже повністю, мав двоярусну конструкцію. Верхня камера призначалася для випалювання посуду, нижня використовувалась як топка, глиняна перегородка мала спеціальні продуви — люфти. Про масштаби ви­робництва свідчать такі дані: в одному горні одночасно можна було ви­палити 100—150 посудин середнього розміру. Майстер за день міг виготови­ти на крузі від ЗО до 80 посудин. Така майстерня (одну з них відкрив Е. О. Симонович у Журавці) могла забезпечити посудом не тільки свою общину, але й сусідні.

З домашніх виробництв виділяються й інші ремесла: косто­різне (виготовлення гребенів), каменерізне.

Вміння черняхівців обробляти камінь, місцеві види граніту, пісковику та ін. перш за все було пов’язане з новою галуззю ви­робництва — виготовленням ротаційних жорен. З твердих порід каменю робили точильні бруски. Відомі сакральні скульптури малих і великих форм. До останніх відносяться антропоморфні стели, ідоли. Деякі види виробництва носили домашній харак­тер. Це — прядіння, ткацтво, деревообробка та ін._ч

Головною галуззю економіки було сільське господарство. Се­ред злаків (вони відомі завдяки відбиткам на кераміці і обгорі­лим зернам) пшениця різних видів, ячмінь, просо, овес, жито, бобові — горох, чечевиця, технічні культури — коноплі, чина. На території Середнього Подніпров’я переважає ячмінь, але в пів­нічних районах зустрічається й жито. Переважала, очевидно, двопільна система землеробства.

Про розвиток скотарства свідчать знахідки кісток домашніх тварин, серед яких переважають кістки великої рогатої худоби. Однак черняхівці розводили й свиней, кіз, овець, а також коней. Знахідки калатал на черняхівських поселеннях — пряме свідчен­ня існування власності на худобу. Кісток диких тварин виявлено зовсім мало, що свідчить про незначну роль полювання в гос­подарстві.

У сучасній літературі існують різні точки зору на деякі важ­ливі проблеми в розумінні черняхівського суспільства. Однак більшість дослідників дотримуються думки, що основою його економічного розквіту слід вважати значні зміни в економіці і сільському господарстві, застосування більш досконалих зна­рядь праці, впровадження на широких площах орного землероб­ства. Продуктивне землеробство разом із розвинутим скотарст­вом створило передумови і для розвитку ремесел. З’являються нові види ремесла. Певну роль у розвитку деяких виробництв відіграли провінційно-римські майстри. Прикладом може слу­жити поселення склоробів у Комарові, на якому черняхівський тип культури включає античні елементи в домобудівництві тощо. Але, безумовно, основна частина ремісників — це вихідці з місцевого населення.

Масове розповсюдження гончарного виробництва на черня­хівських поселеннях дозволяє відкинути будь-які припущення щодо штучної його природи, залежності від провінційно-римсь­ких ремісників. Гончарне ремесло було результатом розвитку певного типу ранньокласових економічних відносин у черняхів- ському суспільстві, зародження ранніх форм експлуатації. Час­тина продукції вироблялась у самих общинах, частина, очевидно, в окремих ремісничих центрах, що мали більш широкий «радіус» економічних стосунків і впливу. До першої групи, наприклад, можуть бути віднесені кухонні горщики, до другої — деякі види столового посуду (глечики, кухлі, вази).

Високий рівень розвитку ремесел сприяв піднесенню обміну й торгівлі. В основному рівень організації ремесла у черняхів- ському суспільстві свідчить, що ремісники працювали на замов­лення для своєї общини чи групи сусідніх общин. Але чи існу­вав розвинутий внутрішній обмін, конкретно сказати ще важко. Про зовнішню торгівлю черняхівських племен з провінційно- римським світом свідчать привозні речі, знахідки римських мо­нет. Крім того, кольорові сплави, бурштин місцеві племена одер­жували з Прибалтики.

Окрему категорію знахідок складають амфори провінційно- римського типу. Кількість цих знахідок свідчить про досить ши­рокі економічні зв'язки лісостепових племен з містами Північно­го Причорномор'я, зокрема — Тірою, Боспором, Ольвією, міста­ми Західного Причорномор’я.

Особливий інтерес дослідників викликають знахідки римсь­ких монет. На території України до цього часу відомо чимало скарбів римських монет II—III ст. Географія скарбів збігається з ареалом черняхівської культури. Хоча найбільш ранні монети можуть бути пов’язані і з пізньозарубинецьким комплексом. Скарби і окремі монети дозволяють визначити принаймні два шляхи їхнього надходження. Перший з них — це, безперечно, зовнішня торгівля сільськогосподарською продукцією. Другий—, накопичення князівської і старшинської племінної верхівки, яка входила в безпосередні стосунки (воєнні й дипломатичні) з адмі­ністрацією римських провінцій. Чи вживалися римські монети для внутрішнього обігу? Це проблематично. Хоча деякі дослід­ники вважають, що вони могли використовуватися й у внутріш­ній торгівлі.

З римських провінцій надходили також деякі види продук­ції: червонолаковий посуд, скляні кубки і прикраси. Такого роду знахідки розповсюджені по всій території України. Можна, про­те, виділити кілька районів їхньої концентрації. Вони, очевидно, збігаються з племінними центрами черняхівських племен.

Слід відзначити й таку категорію знахідок, як предмети спорядження вершника-воїна, що зустрічаються не дуже часто (взагалі поховань з озна­ками причетності до військової категорії населення небагато). Досить пов­ний комплекс споряження вершника-воїна (дружинника), що походить з могильника Компанійці, включає довгий меч (ритуально зігнутий), наконеч­ник списа, довгий клинок, сокиру, умбон від щита, залізні деталі від дере­в’яного відерця. Під час розкопок знайдено й інші види зброї: однолезовий ніж скрамасакс, наконечники дротиків і стріл (втульчаті і черенкові). До спорядження вершника відносяться також залізні пряжки і кільця від збруї. На Косанівському могильнику знайдено псалій провінційно-римського типу, аналоги якому зустрічаються на Балканах. Це пряме свідчення участі міс­цевого населення в подіях на Балканах у IlI ст.

Соціальна структура черняхівських племен вивчена ще недо­статньо. Можна вважати, що це було ранньокласове суспільство, зі складною ієрархічною структурою влади, племінних стосун­ків, Мав місце складний етнополітичний конгломерат: великі союзи племен часів Сарматії Птоломея, окремі племена і нові політичні об’єднання типу «держави Германариха». Соціальне розшарування було значним.

Локальні варіанти черняхівської культури в основному виді­ляються за субстратними культурними проявами, притаманними історико-культурним групам східноєвропейського населення по­передньої доби. Строкатим в етнічному плані населення черня­хівської культури залишається протягом усієї другої чверті І тис. н. е. Однак у межах окремих угруповань відбувалася інтен­сивна консолідація й інтеграція. Це проявляється в першу чергу в поховальних пам’ятках, обрядах. Структура черняхівських мо­гильників за складом основних поховальних обрядів в усьому -ареалі майже однакова. Відмінності у співвідношенні Tpynocna- лень (та їх видів) і трупопокладень (та їх варіантів) зв’язані переважно з хронологічною позицією тієї чи іншої пам’ятки.

Саме період розквіту культури відзначається найбільшою одноманітністю. Подібна інтеграція була характерною не для всього населення, а лише окремих соціальних чи етносоціальних верств. Так, лише 3—7 % найбільш «престижних» поховань від­значалися схожістю обрядів та складом інвентаря (велика кіль­кість посудин — «дарів», прикрас та ін.). Найбільш строкатими з точки зору норм ритуалу та характеру інвентаря були масові та «бідні» поховання. Саме цих верств населення менш за все торкнулися міжетнічні норми поховального ритуалу та впливи пізньоантичних культів. Це може служити побічним свідченням інтегрованості черняхівського суспільства, його певної єдності. Однак політична (потестарна) організація черняхівських племен не виходила ще за рамки первісної організації ранньокласового суспільства з його ранніми політичними формами і ранніми фор­мами експлуатації (обкладення даниною, воєнний примус, раб­ство).

Серед локальних варіантів слід виділити, в першу чергу, пів­нічні райони черняхівського ареалу, в які входять сучасна Во­линь, Поділля, Середнє Подніпров’я, де в І—III ст. існували, во­линсько-подільський варіант пшеворської культури, пізньозару- бинецька та київська культури. Саме в цих районах черняхівська культура була тісно пов'язана з іншим слов'янським світом. Як уже зазначалося вище, за межами черняхівського розселення за­лишалися й інші слов’янські племена, в основному на північ від черняхівських. До них належало й населення, що залишило ки­ївську культуру.