Археологічні культури мезоліту

У мезоліті поглибилася етнічна диференціація людства, переконливим свідченням чого була поява численних археологічних культур на мезолітичній карті Європи. Лише на території України відомі пам’ятки близько десятка культур мезоліту (рис.

Кукрецька культура — одна з найбільш вивчених і наймасштабніших за площею мезолітичних культур України. Крем’яний інвентар характеризується вкладнями кукрецького типу (рис. 26, 1—4), олівцеподібними нуклеусами, численними відтискними мікропластинами, круглими скребачками, різцями на відщепах з плоским різцевим сколом, кістяними наконечниками списів з пазами для вкладнів.

Кукрецькі стоянки відомі від Гірського Криму на півдні до Київського Полісся на півночі, від гирла Дунаю на заході до Приазов’я на сході. Най- відоміші стоянки — Кукрек, Вишенне І, Балін-Кош, Кам’яна Могила, Абузо­ва Балка, Ігрень VIII, Добрянка, Велика Андрусівка, Лазарівка та ін. (рис. 24). Культура датується від початку мезоліту до раннього неоліту — VIII-V тис. років до н. е. Кукрецьке населення Гірського Криму полювало на лісових ко­питних, степового Надчорномор’я — на лісостепових тварин, Надпоріжжя — на турів, благородних оленів, кабанів прирічкових лісів, ловило рибу.

Культура постала у степовому Надчорномор’ї на місцевому епіграветсько- му підгрунті, на зламі фінального палеоліту і мезоліту.

Гребениківська культура — група споріднених пам’яток пізнього мезоліту Північно-Західного Надчорномор’я зі специфічним крем’яним інвентарем (рис. 27, 2), якому властиві численні трапеції на перетинах правильних плас-

Рис. 26. Крем’яні вироби та кістяні наконечники кукрецької культури зі стоянки Ігрень 8 (Надпоріжжя):

1—4 — кукрецькі вкладні; 5 — н|ж із ретушшю; 6, 7 — вкладні до наконечників; 8—10 — нуклеуси олівцеподібні; 11, 12 — кістяні наконечники списів; 13—17— скребачки; 18—23— різці

тин, відтискна техніка розколювання кременю, плоскі, одноплощинні нукле­уси, численні “нігтьові” скребачки на невеликих відщепах, відсутність різців.

Поширена у степовій смузі Надчорномор’я між гирлом Дунаю і Нижнім Прутом на заході та Інгульцем на сході (рис. 24). Серед найвідоміших стоянок

2

Мирне (площа розколу 1807 м²), Гіржеве, Гребеники, Познанка, Казанка, Довжанка, Карпово. Датуються пізнім мезолітом — VII-VI тис. до н. е. Фау­ністичні рештки на стоянках свідчать, що гребениківська людність полювала на копитних лісостепу та степу — тура, коня, меншою мірою сайгака, віслю­ка, а також деяких лісових тварин (олень, кабан).

Крем’яний інвентар має аналогії в пізньому мезоліті та ранньому неоліті Нижнього Подунав’я та Балкан. Це дає підстави вважати, що культура поста­ла внаслідок просування мігрантів із Балкано-Дунайського регіону на Одещи­ну.

Донецька культура — група споріднених пам’яток пізнього мезоліту з одно­типним крем’яним інвентарем, якому властиві яніславицькі вістря, мікроплас- тинки з притупленим краєм, численні трапеції. Техніка розколювання креме­ню мікропластинчаста, нуклеус — правильний конічний, скребачки — кінцеві та округлі, різці на зламаних пластинах, сокири. Знайдені кістяні наконечни­ки списів з крем’яними пластинками в пазах. На пізніх пам’ятках наявна неолітична кераміка з гребінцевим орнаментом. Численні пам’ятки відомі у басейні Сіверського Дінця та на Донецькому кряжі: Петрівська 4, 28, Пришиб, Ізюм, Шевченкове, Пелагіївка, Ольхова 5, Моспіно (рис. 24). Датується VII— V тис. до н. е.

Донецька людність полювала з луком та списом на копитних прирічкових лісів (олень, кабан, кінь). Значну роль відігравало рибальство. Культура сфор­мувалася на місцевих традиціях степових мисливців кінця палеоліту під яніславицьким впливом з Полісся і, своєю чергою, вплинула на формування неоліту Сіверського Дінця з гребінцевою керамікою.

Платівський Став — тип пам’яток, крем’яний інвентар яких характери­зується невеликими сегментами й трапеціями з плоскою ретушшю, що захо­дить на спинку, олівцеподібними нуклеусами для мікропластинок, кінцевими скребачками. Поширюються на зламі мезоліту і неоліту в пониззі Сіверського Дінця (Платівський Став, Мурзіна балка, Зимівники І). Генетично пов’язані з раннім неолітом Прикаспію та Північного Кавказу.

Шпанська культура представлена у Гірському Криму невеликою кількістю пам’яток зі своєрідним крем’яним інвентарем.

Рис. 27. Нуклеуси, мікроліти-наконечники та інші вироби з кременю мезолітичних культур України:

1 — яніславицької (Полісся); 2 — гребениківської (Одещина); З — мурзак-кобинської (Гірський Крим) Основою економіки було полювання на лісових копитних Кримських гір та, можливо, степових травоїдних. Культура виникла на епіграветському підгрунті на зламі фінального палеоліту і мезоліту близько 10 тис. років тому.

Мурзак-кобинська культура — група мезолітичних пам’яток Гірського Кри­му з крем’яним інвентарем, якому властиві різноманітні геометричні мікроліти (трикутники, асиметричні та симетричні трапеції) (рис. 27, 3), сплощені од- ноплошинні нуклеуси для відтискних пластин, скребачки на відщепах, плас­тини з ретушованими виїмками (анкоші), кістяні гарпуни. Найвідомішими є печерні стоянки Мурзак-Коба, Фатьма-Коба (шари 3, 4), Шан-Коба (шари 2, 3), Кара-Коба, Jlacni 7. До мурзак-кобинської культури відносять поховання людей міцної статури в печерах Мурзак-Коба та Фатьма-Коба. Культура да­тується другою половиною мезоліту VII-V тис. до н. е.

Судячи з кісток тварин, населення полювало на копитних лісів Кримських гір (благородний олень, кабан, косуля), рибалило в гірських річках, займалося збиральництвом. У холодну пору року люди жили в печерах і навісах у долинах гірських річок. Улітку піднімалися на яйли слідом за травоїдними. Мурзак-ко­бинська людність брала участь у формуванні неоліту Гірського Криму.

До балтійської провінції мезоліту Європи входила Поліська низовина, де протягом цього періоду розвивалися культурні явища, аналогічні дослідженим на території Польщі, Литви, Північної Німеччини, Данії, Англії.

Кудлаївська культура — група споріднених пам’яток раннього мезоліту, яким властиві дрібні пластинки та вістря з притупленим краєм (рис. 21, 1—3, 22), що використовувалися як вкладні в пазах кістяних наконечників стріл та метальних списів. Техніка розколювання кременю відщепова, мікролітична. Знайдені дрібні нуклеуси для грубих мікропластин, численні дрібні скребачки на відщепах, різці, сокири на відщепах. Пам’ятки поширені в межах Полісь­кої низовини: Кудлаївка, Таценки, Селище, Коржі, Кухарі, Мартиновичі, Бро­ди, Люботинь 3, Криниця, Поляни (рис. 24). Останнім часом виявлені в басейні Німану. Датуються VlII-VII тис. до н. е.

Кудлаївське населення полювало на лісових копитних (тур, лось, олень, кабан) за допомогою лука, займалося рибальством. Культура генетично пов’я­зана із західними сусідами: коморницькою (Польща) та Дювенсі (Північна Німеччина). Сформувалася в басейні Прип’яті на початку мезоліту під впли­вом мігрантів з басейну Вісли. У другій половині мезоліту поступилася місцем новій хвилі мігрантів із заходу — людності яніславицької культури.

Пісочнорівська культура — група споріднених пам’яток з крем’яним інвен­тарем, який характеризується асиметричними вістрями алтинівського типу, грубими високими трапеціями (рис. 21, 14—21, 25, 26), відщеповою технікою обробки кременю, одноплощинними нуклеусами, скребачками та різцями на відщепах. На пізньому етапі (стоянки типу Студенок) домінантним типом на­конечників стріл стає висока трапеція. Поширена в басейні Десни у Новгород- Сіверському Поліссі, де вивчені стояйки Пісочний Рів, Гридасове, Ком’ягіне, Студенок, Мураги (рис. 24). Датується VIII-VI тис. до н. е.

Мешкаючи в лісовій зоні, пісочнорівське населення полювало на лісових копитних (лось, тур, олень, кабан, косуля), а також рибалило. Найближчими аналогами спільноти є гренська культура Верхнього Подніпров’я та єнівська — верхів’їв Волги.

Зимівниківська культура — група стоянок з крем’яним інвентарем, якому властиві грубі, високі трапеції (рис. 21, 18—20, 25, 26), відщепова техніка об­робки кременю за допомогою твердого відбійника, одноплощинні нуклеуси, скребачки та різці на відщепах. Поширена в лісостеповій частині Східної України. Досліджені стоянки Зимівники, Сурський V, Сабівка, Загай І, В’язі- вок 4 а, Дніпровець (рис. 24). Датується кінцем IX-VII тис. до н. е.

На стоянці В’язівок 4 а під Лубнами розкопано рештки п’яти округлих у плані зимових напівземлянок, господарчі ями. Знайдено кістки тура, оленя, лося, коня, бобра, птиці, риби, а також кістяні вістря, уламки кісток з геомет­ричним орнаментом. Основою господарства було полювання на копитних лісостепу та рибальство. Культура сформувалася на місцевому підгрунті під впливом красносільської культури Полісся. Розвивалася в контакті з пісоч- норівською культурою Подесення.

Яніславицька культура — група споріднених пам’яток пізнього мезоліту, крем’яним виробам якої властиві яніславицькі вістря та трикутники (рис. 27, 7; 21, 13, 24). У колекціях багато правильних пластин, трапецій, мікрорізців, одноплощинних нуклеусів для відтискних пластин, скребачок на аморфних відщепах, сокири. На пізніх пам’ятках знайдена неолітична кераміка з гребін­цевим орнаментом. Поширена в басейнах Вісли, Німану та Прип’яті. В Ук­раїнському Поліссі досліджені пам’ятки Сенчиці 5а, Переволока 2, Непірець, Рудня, Протереб, Оболонь, Вишгород, Бородянка 3 б, Рудий Острів (рис. 24). Датується VI-V тис до н. е.

Яніславицьке населення полювало з луком на лісових травоїдних (благо­родний олень, тур, кабан, косуля), ловило рибу. Культура виникла внаслідок просування населення культури Маглемезе із Західної Балтії на схід. Цей міграційний рух із північного заходу через Полісся у Надпоріжжя і навіть у басейн Сіверського Дінця (рис. 24) фіксується поширенням характерних для Полісся яніславицьких вістер.

Просування мезолітичного населення Балтії в Середнє Подніпров’я підтвер­джують дані антропології. Могильники Подніпров’я (Василівка I, III, Вовни- ги, Ясиновата, Вільнянка, Микільське) свідчать про появу тут у мезоліті ма­сивних, високих північних європеоїдів, морфологічно близьких антропо­логічним решткам із могильників Західної Балтії. Яніславицька людність у V тис. до н. е. брала участь у формуванні неоліту гребінцевої кераміки басейнів Прип’яті та Німану.

Різке скорочення поголів’я промислових тварин наприкінці мезоліту зумовило кризу мисливства й створило передумови для неолітизації автохтонів Європи. Перехід на новий, неолітичний етап розвитку відбувся під безпосе­реднім впливом ранніх землеробів балкано-дунайського регіону, від яких ме­золітичні автохтони Європи запозичили неолітичні новації — глиняний посуд, навички землеробства, скотарства, разом із домашніми тваринами (вівця, коза) та рослинами (пшениця, ячмінь, горох).