Війна і входження Західної України до складу УРСР.
На зламі 20-30-х рр. ХХ ст. країни Заходу опинилися у глибокій економічній і політичній кризі, яка супроводжувалася падінням виробництва, інфляцією, безробіттям, гострими соціальними конфліктами, розчаруваннями різних верств населення у капіталістичних цінностях: вільному ринку, невтручанні держави в підприємницьку діяльність, індивідуалізмі тощо.
Пошуки шляхів виходу з кризи і засобів врятування своєї влади підштовхнули правлячі кола різних країн до певної «соціалізації» своєї економіки. У СІІІА, наприклад, у ході реалізації «нового курсу» президента Рузвельта були успішно запроваджені такі методи управління, як: державне регулювання економіки і система соціального захисту населення. Ті ж самі методи активно застосовувалися й у Німеччині, де утворився альянс де утворився альянс феодально-поліцейської влади, олігархії та люмпенізованих верств населення, яких об’єднала ідея панування германо-арійської раси й неповноцінності інших народів - нацизм, який підігрівався приниженням німців після поразки в Першій світовій війні. За таких обставин у 1933 р. до влади в Німеччині прийшла Націонал-соціалістична робітнича партія на чолі з А. Гітлером.Агресія, війни, загарбання чужих територій - це одна з форм існування німецького нацизму. У 1935 р. Німеччина захопила Саарську область, у 1936 - підтримала фашистський путч Франко в Іспанії, у 1938 - здійснила «аншлюс» Австрії та виставила ультиматум Чехословаччині з вимогою передати їй Судетську область.
Претензії Німеччини були схвалені на Мюнхенській зустрічі Гітлера (1938 р.) з керівниками Англії (Н. Чемберленом) та Франції (Е. Деладьє), які сподівалися направити таким чином німецьку агресію на Схід, на Радянський Союз. Саме тому вони не підтримали ініціативу СРСР щодо створення системи колективної безпеки у Європі. Відчувши підтримку з боку провідних європейських держав, Німеччина захопила всю Чехословаччину.
У ситуації, що склалася, керівництво Радянського Союзу погодилося з пропозицією Німеччини підписати пакт про ненапад, що й було здійснено 23 серпня 1939 р. («Пакт Молотова-Ріббентропа»). Був також узгоджений таємний протокол про поділ країн Східної Європи між Німеччиною і СРСР. Досі в наукових колах точаться дискусії стосовно цих подій. Існує думка, що провина у розв’язуванні війни лежить і на тодішньому керівництві СРСР.
Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. після нападу Німеччини на Польщу, скінчилася 2 вересня 1945 р. після капітуляції Японії (союзника Німеччини). Вона назрівала протягом багатьох років. Причини її були складними і різноманітними. Найважливішою з них було загострення суперечностей між низкою країн, зокрема, між Німеччиною, Італією та Японією, з одного боку, і США, Англією і Францією, з другого. Тому, незважаючи на глибокі суперечності, що розділяли капіталістичні країни й СРСР, війна почалася не між ними, а всередині капіталістичного світу, у ролі підпалювача війни виступила нацистська Німеччина.
Як вже зазначалося, наприкінці 1930-х рр. українські землі знаходилися у складі 4-х країн: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. З початком німецького нападу на Польщу СРСР відповідно до угоди з Німеччиною ввів свої війська у Західну Україну (17 вересня 1939 р.). У червні 1940 р. СРСР відібрав у Румунії Північну Буковину, яка теж увійшла до складу радянської України. Відбулося об'єднання основної частини українських земель у складі СРСР. Поза Радянською Україною залишилося лише Закарпаття. Після розвалу Чехословаччини тут утворилася маріонеткова (по відношенню до Німеччини) українська держава - Закарпатська Русь, яка незабаром була загарбана Угорщиною.
Отже, восени 1939 р. та влітку 1940 р. відбулося етнічне возз'єднання України. Західноукраїнські землі увійшли до складу УРСР. Незважаючи на неоднозначність і суперечливість політики сталінського режиму в Західній Україні, об'єднання вперше за багато століть у межах однієї держави більшості українських етнічних територій було визначною подією, важливим кроком у розв'язанні українського питання.
Входження в СРСР, об’єднання з наддніпрянською Україною населення західноукраїнських земель зустрічало з ентузіазмом. Однак зміни, що відбувалися в цьому регіоні України, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувалися експропріація маєтків польських і румунських землевласників, перерозподіл їхньої землі між українськими селянами, українізація системи народної освіти, державних установ тощо. З іншого - активна радянізація, руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеною місцевою українською інтелігенцією. Здійснювалися насильницька колективізація, антицерковні акції, репресії проти так званих «буржуазних спеціалістів», масові депортації населення.
7.1.2.