Уривок з Маніфесту Катерини II про ліквідацію Запорозької Січі 3 серпня 1775 р.
Ми захотіли через це оголосити всім вірнопідданим цілої нашої імперії, що Запорозька Січ остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє й самої назви запорозьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших висо- чайших повелінь.
Іхні злочини, які примусили нас прийняти такі суворі заходи, є такими:
1. Забуваючи свої попередні важливі й згубні злочини й зраду вірності та підданства, вони почали років з десять тому назад та й зовсім недавно надто далеко заходити зі своїм зухвальством, привласнивши й вимагаючи врешті для себе в кінці, ніби як надбання їх власності, не тільки всі ті землі, які ми придбали в останню війну від Оттоманської Порти, але й навіть ті, що були заселені в Новоросійській губернії, мотивуючи, ніби їм і ті й інші здавна належали.
2. Через таке привласнення собі земель Новоросійської губернії вони насмілились не тільки робити перешкоди вказаному нами їх обмеженню, загрожуючи надісланим для цього офіцерам явною смертю, але й заводити і будувати для них свавільно власні зимівники, більше того, виводити ще з тамтешніх жителів і поселених гусарського й пікінерського полків людей чоловічої й жіночої статі, яких забрано й виведено на Запорожжя всього 8000 душ, включаючи сюди й тих, що від утисків козаків у своїх власних житлах були змушені переходити до них і підкорялися їх сваволі.
5. Приймали до себе в козаки, незважаючи на часті наші урядові заборони, не тільки утікачів, які вступали до козаків, але й людей жонатих і сімейних, через різні спокуси підмовили до втечі з Малоросії тільки для того, щоб собі підкорити й довести в себе власне хліборобство, у чому й досягали багато успіхів, бо селян, які займаються хліборобством, нараховується тепер на місцях колишнього запорозького володіння до 50 000 душ.
6. Нарешті, ті ж запорожці почали свавільно привласнювати землі, що здавна належали нашому Донському війську, непохитному в належній нам вірності, яке з великою мужністю ставиться до нашої служби й порядком і доброю поведінкою здобуло собі назавжди відмінну нашу височайшу монаршу прихильність. Вони забороняють донським козакам користуватись згаданими землями, які вже тривалий час знаходяться в їх володінні.
Всяка твереза людина може легко зрозуміти, які лукаві наміри запорозьких козаків, яка відчутна шкода від цього для держави. Заводячи власне хліборобство, вони розривали тим самим основу їх залежності від нашого престолу і, звичайно, задумали утворити з себе всередині батьківщини область, цілком незалежну, зі своїм власним несамовитим управлінням, у надії, що схильність до розбещеного життя й до грабунків буде при внутрішньому достатку безперестанно обновлювати й збільшувати їх кількість. Даремно тут пояснювати, наскільки негожим було б здійснення цього злодійського наміру, як з огляду на безпеку суміжних до Запорожжя жител і сіл, так і з огляду неминучої втрати числа наших вірних підданих.Так, з належною увагою до всього вищесказаного ми вважаємо нині своїм обов’язком перед Богом, перед нашою імперією і взагалі перед самим людством зруйнувати Запорозьку Січ і ім’я козаків, запозичене від неї. Через це 4 червня нашим генерал-поручиком Текелієм з довіреними йому нашими військами зайнята Запорозька Січ у цілковитому порядку й повній тиші без всякого опору з боку козаків, через те, що вони побачили наближення війська, коли вже з усіх боків були оточені. Ми цьому начальнику наказали найспокійнішим чином виконати доручену йому справу, уникаючи, наскільки це можливо, кровопролиття.
Повідомляючи наших вірних і любих підданих про всі ці обставини, ми можемо одночасно їм оголосити, що немає тепер більше Запорозької Січі з її політичним спотворенням, значить, і козаків цього імені. Місце жител і тамтешні угіддя ми залишаємо, зараховуючи їх за здатністю до Новоросійської губернії. Доручаємо при новому влаштуванні особливе опікунство заснованому там нашому урядові .
Чайковський А. С., Щербак М. Г. За законом і над законом: з історії адміністративних органів і поліцейсько-жандармської системи в Україні (IX- початок XXст.). - С. 173-174.