Українські громади

Незважаючи на те, український рух зростав по різних містах Ук­раїни і поза нею. Де були більші скупчення українців, почали осно­вуватися т.зв. Громади, які гуртували у своїх рядах свідомих україн­ців, переважно студентів.

Журнал виходив українською та російською мовами й коло нього гуртувалися найкращі уми України. Утверджуючи самобутність ук­раїнської національності, її риси, quot;Основаquot; стверджувала право ши-

¹ The mind of modern Russia, edited by Hans Kohn.— New Brunswick, 1955.— P. 298.

² Слабченко М. Матеріали до економічно-соціяльної історії України XIX ст.— Харків, 1927.- Т. 2.- С. 309-310.

³ Там же.—С. 310.

264

рокого розвитку української національної культури в усіх її сферах і проявах¹. Журнал сприяв розвиткові національної свідомості та став неофіційним речником українського національного руху. Він мав великий вплив на культурний і літературний процеси і через те посідає важливе місце в історії української культури. На жаль, доноси, переслідування цензури, а за тим і фінансові труднощі, при­мусили видавців припинити видання журналу у листопаді 1862 р.

Особливо пам'ятно записав своє ім'я в історії українського ру­ху в ділянці культури, а зокрема в релігійному русі Пантелеймон Куліш, який переклав українською мовою Св.

Український національний рух захопив не тільки українців, але навіть і частину молоді зі спольщених уже шляхетських родів Пра­вобережжя, яка почала вивчати історію України, її народний фоль­клор і мову. На чолі цього руху стали Володимир Антонович, Тадей Рильський та Борис Познанський. І якраз ці люди почали запере­чувати польські твердження, що мовляв, Правобережжя це части­на Польщі, що український народ є віткою польського народу, а йо­го мова — діалектом польської мови. Цей рух відомий в історії під назвою quot;українофільствоquot;.

Полякам не легко було з тим погодитися й вони згірдливо на­звали ту групу quot;хлопоманамиquot; й закидали їй зраду польських ін­тересів і ренегатство. У відповідь на те Володимир Антонович опуб­лікував на сторінках журналу quot;Основаquot; свою статтю під заголов­ком quot;Сповідьquot;, в якій заявив, що шляхтичі-поляки, які живуть в Україні й хочуть бути чесними зі собою, мають тільки два можли­ві шляхи: перший, повернутися до українського народу, якого ко­лись зреклися їхні предки. Працею і любов'ю вони повинні спо­кутувати за кривди, заподіяні тому народові, який виховав багато поколінь шляхетських колоністів, які визискували його працю і в заміну за те відплачувалися тому народові презирством та знева­гою. Вони знущалися над ним, зневажали його релігію, звичаї, мораль.

¹ Бернштейн М.Д. Журнал quot;Основаquot; і український літературний процес кінця 50-х — 60-х років XIX ст. — Київ, 1959.— С 209.

² Грушевський М.

265

Другий шлях — це залишитися зайдами-паразитами, визиску­вачами українського народу й ворогами його національного роз­витку. Отже, маючи до вибору цих два шляхи, Антонович вибрав перший шлях — повернувся до віри предків і працював для добра свого народу.

У другій половині XIX ст. осередком українського національ­ного руху знову став Київ, де було багато видатних українських уче­них і студентів університету. Вони часто зустрічалися і в 1861 р. з тих зустрічей постала quot;Громадаquot;, яка на початку не мала жодних організаційних форм, ані якоїсь політичної програми. У 1862 р. ки­ївська quot;Громадаquot; нараховувала понад 200 осіб і заявила, що єди­ний обов'язок її членів, як людей, що встигли дістати вищу осві­ту, полягає в тому, щоб ужити всіляких заходів до надання народу можливостей придбати освіту, усвідомити себе, свої потреби, умі­ти заявити їх, словом, внутрішнім своїм розвитком стати на той ступінь, на який він поставлений законом¹. Отже, в засаді київська, як і всі інші громади, присвячувала всю свою увагу культурній ро­боті, організації недільних шкіл з навчанням української мови, ук­раїнських концертів, видаванню підручників і творів красного пись­менства тощо.

Основним завданням громади було ширити освіту серед укра­їнського народу та ставати в обороні його гідності і прав. До полі­тики Громада і не вмішувалася, зате старалася впливати на зем­ства, щоб вони закладали школи, а також приділяли більше уваги розвиткові науки та письменства. Серед членів громади була низ­ка визначних науковців, які досліджували різні ділянки українського життя. Щойно з часом громади поставили собі за завдання, ши­рити українські національні ідеї серед українського населення³.

Першим головою київської quot;Громадиquot; був історик професор Во­лодимир Антонович (1834—1908). До неї належали такі визначні науковці, як мовознавець Кость Михальчук (1841—1914), філолог Павло Жнтецький (1837—1911), етнограф Павло Чубинський (1839— 1884), етнограф Борис Познанський (1841—1906), фольклорист Та-дей Рильський (1841—1902), статистик Олександср Русов (1847— 1915), етнограф Олександср Стоянов та інші.

Вслід за київською організувалися громади в Чернігові, Вінни­ці, Катеринославі, Катеринодарі на Кубані, Одесі, Полтаві, Хар­кові, а також в Москві.

Київська quot;Громадаquot; підтримувала українське письменство, те­атр, музику тощо. У 1875 р. вона закупила російську газету quot;Кіев-скій Телеграфquot; і через цілий рік утримувала її, як свій орган, і на його сторінках висловлювалась на актуальні громадські справи.

Після проголошення Емського Указу київська quot;Громадаquot; ого­лосила себе розпущеною, але насправді продовжувала існувати в зменшеному числі членів, потаємно під назвою quot;Стара Громадаquot;. Це був єдиний організований гурт в Україні свідомих українців аж до заснування Загальної Української Організації¹. quot;Стара Грома­даquot; складалася з людей різних політичних переконань, переважно правих, але були й соціалісти та революціонери. У quot;Громадіquot; твердо вимагалося, щоб в доборі членів мусіла бути одноголосність. Коли хоч один голос був проти, то такого чоловіка у члени не прийма­ли. Завдяки тому не було між її членами злодіїв, хабарників, чор­носотенців і ніколи не було зрадника чи провокатора, як це часто траплялося в інших організаціях².

Власне київська quot;Стара Громадаquot; придбала могилу Шевченка в Каневі, яку за матеріальною допомогою Золотоноського земства від­ремонтовано й поставлено залізного хреста. Довкруги могили роз­вела великий парк і побудовано сходи для виходу на гору³.

Налагоджувалися зв'язки не тільки з іншими громадами пДд мос­ковською окупацією, але також і з Галичиною та Буковиною. Однак у політичному відношенні quot;Стара Громадаquot; не спромоглася витво­рити окремої політичної думки чи ідеї, яка брала б до уваги перш за все інтереси українського народу.

У 1897 р. В. Антонович й О. Кониський зорганізували з'їзд пред­ставників громад, на якому створено Загальну Українську Безпартійну Демократичну Організацію, яка мала координувати працю всіх громад. Ця організація 1904 р. перетворилася на Українську Демократичну Партію, а згодом на Українську Демократично-Радикальну Партію.

Відділ Російського Географічного Товариства. Київська quot;Грома­даquot;, до якої входили відомі професори й доценти університету, ви-

¹ Історія Української РСР: удвох томах.— Київ, 1967.— Т. 1.— С. 457.

² Волощенко Л.К. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х— на початку 80-х років XIX ст.— Київ, 1974.— С. 114.

266

¹ Чикаленко Є. Спогади, 1861-1907.— Нью-Йорк, 1955.- С 292.

² Там же.— С 293.

⁵ Там же.- С 295-296.

⁴ Дорошенко Д. Нарис історії України.—Мюнхен, 1966.— Т. 2.— С 315.

267

клздачі київських гімназій, які прагнули повністю розгорнути и ле­галізувати свою діяльність і наукову роботу. У лютому 1873 р. захо­дом членів quot;Громадиquot; В. Антоновича, В. Беренштама, Ф. Вовка, П. Житецького та інших у Києві був відкритий quot;Південно-Західній Від­діл Імператорського Російського Географічного Товаристваquot; (quot;Юго-Западный отдел Императорского Русского Географического Обще­стваquot;), яке насправді було самостійним товариством. Його першим головою став власник великих земельних посілостей Чернігівщини й Полтавщини громадський діяч Григорій Галаган, діловим керівни­ком — відомий етнограф та громадський діяч Павло Чубинський. Членами Товариства стали лише українці, працівники на науковій ниві: історик Володимир Антонович, видатний економіст і соціолог з швейцарсько-українського роду Микола Зібер, історик і публіцист Михайло Драгоманов, основоположник української статистичної на­уки Олександер Русов та багато інших.

У першій половині 70-х pp. відділ розвинув успішну дослідну роботу, до якої залучив широкі кола міської та сільської інтеліген­ції. Вони збирали етнографічні, фольклорні, історичні й економіч­ні матеріали з багатьох міст і сіл України. Відділ Географічного То­вариства 2 березня 1874 р. провів одноденний перепис населення міста Києва, статистично його опрацювавши. Виявилося, що мі­сто здебільшого заселене українцями. У 1875—1876 pp. появилося два томи quot;Записокquot; із багатим і цінним матеріалом з народної твор­чості: пісні, казки, легенди, давні акти і літописи та аналіз зробле­ного перепису населення Києва.

Крім того, Географічне Товариство допомогло влаштувати 1875 р. Міжнародний Археологічний Конгрес у Києві, на якому розгорнуто синтетичну картину України, як окремо своєрідно сформованого організму¹. У часі конгресу проф. В. Антонович організував виставку української археології, а також українських карт і грав'юр, яка здо­була загальносвітове визнання. В остаточному висліді Третій Архе­ологічний Конгрес був святом української археології².

На жаль, Географічне Товариство проіснувало не повних чоти­ри роки й було закрите внаслідок Емського Указу. Однак воно встигло організувати систематичне вивчення минулої і сучасної Ук­раїни, а також видати декілька популярно-наукових творів.

¹ Лавріненко Ю. Від Емського Указу до нової програми Хрущова // Листи до Прияте­ лів.— Нью-Арк., 1962.— Ки. 1-2.- С 3.

² Курінний П. Нариси з історії української археології //Університетські виклади.— Авгсбург, 1947.- С 34.