Українська революція в контексті європейського революційного руху XVI-XVII СТ.

У вітчизняній історіографії склалася негативна традиція зображувати події Національної ре­волюції у відриві від розвитку європейського революційного руху. Разом з тим є підстави розгля­дати її причини як складову визрівання процесу соціальної і визвольної боротьби, що охопила ряд європейських країн у 40—70-х рр.

Тому не випадково Українська революція мала чимало спільного з Німецькою, Нідерландською та Англійською революціями XVI—XVII ст. Типо­логічно найближче вона стояла до Нідерландської революції (1566—1609 рр.), що розв’язувала зав­дання виборення національної незалежності й встановлення буржуазних відносин. В їх розвитку можна виділити такі спільні риси:

— довготривалість боротьби за незалежність, нерівномірність розвитку, імпульсивність, чергуван­ня злетів і спадів;

— складність і суперечливість боротьби, під час якої, в силу багатьох обставин, народні маси нерідко потрапляли по різні боки барикад;

— переплетення національно-визвольної, релі­гійної та соціальної боротьби;

— велика різноманітність форм боротьби: від найпасивніших до найактивніших, включаючи воєнні дії силами армій, політичну і дипломатичну бороть­бу; прояви протиборствуючими сторонами нетерпимості, жорстокості й терору;

— Українська й Нідерландська держави утвори­лись не в межах етнічних територій, а лише в окремих їхніх частинах, внаслідок чого кордони проходили не за національно-мовними, а за географічними ру­бежами;

— важлива роль релігійного фактору; при чому в обох країнах боротьба велася проти католицизму;

— відсутність єдності серед політичної еліти, що негативно позначилося на ході й результатах боротьби;

— негативна роль геополітичного фактору.

Вивчення змісту й мети боротьби українських селян і феодально залежних мешканців міст і місте­чок дозволяє стверджувати, що вона нічим не відрізнялася від боротьби селян під час європейських революцій XVI—XVIl ст.: спрямовувалася на ліквідацію всіх різновидностей особистої залежності й існуючих форм експлуатації, у виборенні особи­стої свободи і вільної власності на землю.

Аналіз політичного розвитку України та Англії під час революції дозволяє виявити однотипну тенденцію — зміцнення особистої влади їх керівників (відповідно Б.Хмельницького та О.Кромвеля) й еволюцію рес­публіканської форми правління в монархічну (в Україні в 1657 р. запроваджується спадкове гетьманство, а в Англії в 1653 р. — протекторат Кромвеля). І хо­ча в Україні після приходу до влади І.Виговського утверджується республіка (в Англії в 1660 р. цей про­цес завершився реставрацією монархії), все ж пізніше і він, і майже всі наступні гетьмани рано чи пізно приходили до висновку про необхідність зміцнення гетьманської влади, надання рис самодержавності, за­провадження її спадковості. Навіть П.Дорошенко, котрого відомий історик Д.Дорошенко назвав „найбільш конституційним гетьманом, який додержу­вався старих козацьких традицій”, не лише прагнув „вічного гетьманства” й передачі влади після його смерті „синові й онукові його неодмінно”, а й вино­шував плани „стати удільним князем”, „володарем всієї України”.

Таким чином, Українська революція 1648—1676 рр. типологічно належить до одного ряду з європейськи­ми революціями XVI—XVII ст. Вона становила важливу складову ланку процесу зародження й ут­вердження на континенті нових суспільних відносин. На відміну від Англійської та Нідерландської рево­люцій, що завершилися перемогою, вона зазнала поразки, як, до речі, і Німецька. Все ж в зовнішньо­політичному аспекті революція викликала серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній і Центральній Європі (яка, на жаль, також виявила­ся несприятливою для України). Вона різко послабила позиції Речі Посполитої та Криму й привела до зміцнення ролі Російської імперії, Швеції й Бранден­бургу (у 1657 р. Польща відмовилася від ленних прав на Східну Прусію). Революція вплинула на за­гострення соціальної боротьби в Польщі, Московії, Молдавії; національно-визвольної боротьби — в Білорусії, Валахії, Сербії, Болгарії. Не випадково вона викликала в Європі широкий резонанс і систе­матично висвітлювалася на сторінках брошур, „летю­чих листків”, наукових праць і шпальтах французь­ких газет „Газетт де Франс” і „Еспьйон де Kyp Де Пренс Кретьєн”, англійських „Меркюр Англе” і „Модеріт Інтелідженсер”, німецької “Франкфуртер Пост-Цайтунг” та інших.