Українська преса в Каналі
Водночас з розвитком релігійного, політичного та інших організаційних форм життя й інституцій у демократичній країні, якою Канада була, з'явилася також й українська преса. Першим часописом українською мовою в Канаді був тижневик quot;Канадійський Фармерquot;, що його заснував у 1903 р.
Франк Оливер, міністер внутрішніх справ ліберального уряду на чолі з Вілфридом Лор'є. Видання газети фінансувала канадська Ліберальна партія, як свій орган для українських поселенців. Очевидно, головним завданням цього тижневика були канадські справи, а зокрема діяльнісь Ліберальної партії, щоб українці підтримували цю партію в наступних виборах. Першим редактором quot;Канадійського Фармераquot; був учитель Іван Негрич.У 1904 р. Консервативна партія, готуючись до нових виборів, також стала видавати часопис для українців під назвою quot;Словоquot;, якого з'явилося заледве кільканадцять чисел.
Іван Бодруг, учитель і пастор Української Євангелицької Церкви, та священики Незалежної Грецької Церкви у 1905 р. започаткували часопис quot;Ранокquot;. Українці лівих радикальних переконань 1907 р. стали видавати власний часопис під назвою quot;Червоний Прапорquot;, під редакцією Павла Крата, в 1908 р. переназваний на quot;Робочий Народquot;, який редагували Мирослав Стечишин, Павло Крат та інші.
Група вчителів народної школи на чолі з Тарасом Ферлеєм з соціалістичними переконаннями 1910 р. заснували у Вінніпегу quot;Українську Видавничу Спілкуquot; на чолі з Ярославом Арсеничем. Тарас Ферлей став її секретарем. Спілка почала видавати часопис quot;Український Голосquot;, першим редактором якого був Василь Кудрик. Це були ті часи, коли ще рідко можна було почути слово quot;укра-їецьquot;, quot;українськийquot;. З уваги на тс на перших порах газета вживала обидві назви quot;українецьquot; і quot;русинquot;, як синоніми, щоб люди звикли до нового терміну і знали, що quot;русинquot; це українець.
Через деякий час, коли читачі до нової назви звикли, газета вживала лише назви quot;Українаquot;, quot;українецьquot; та прикметники quot;українськаquot;, quot;українськийquot;1.quot;Український Голосquot; став трибуною української прогресивної інтелігенції і пропагував програму самостійності України. Це був часопис — піонер у процесі перетворювання quot;австріяківquot;, quot;рутен-цівquot;, quot;галичанquot; і quot;буковинцівquot; на українців.
У 1911 р. почав виходити тижневик quot;Канадійський русинquot;, першим редактором якого був Микола Сироїдів. З приїздом єп. Н. Будки quot;Канадійський русинquot; став його офіційним органом. Часопис, як вже сама назва вказувала, був консервативного напрямку, тому відбувалася постійна полеміка поміж прогресивним quot;Українським Голосомquot; та quot;Канадійським русиномquot;, який у 1919 р. також змінив назву на quot;Канадійський українецьquot;. Серед української громади тривала полемічна війна, головно в питаннях релігії, і не так в її духовному аспекті, як у матеріальному, тобто за інкорпорацію храмів і всього церковного майна на Руську греко-католицьку Церкву в Канаді, яку підпорядковано безпосередньо папі римському. Непохитна постава єпископа Будки викликала завзятий опір української соціалістично настроєної інтелігенції, яка гуртувалася довкола часопису quot;Український Голосquot;.
Хоча українські поселенці в Канаді в жодному випадку не представляли собою одноцілої й ідейно згуртованої громади, вони все ж таки могли похвалитися не тільки культурними й релігійними здобутками, але також і політичними, оскільки вже мали своїх представників в кількох міських радах, а в 1915 р. здобули два місця у провінційних парламентах — Андрій Шандро був обраний в Алберті, а Тарас Ферлей у Манітобі. Іншими словами, українська етнічна група дала про себе знати, що вона є і з нею треба числитися.
З вибухом першої світової війни на 26 липня австрійський консул в Оттаві видав заклик про загальну мобілізацію австрійських громадян-резервістів, які повинні голоситися до австрійської армії.
Згідно з інструкціями консула, єпископ Будка видав 27 липня пастирський лист до quot;вірних Канадської Руси-Україниquot;. Цей лист був друкований у quot;Канадійському русиніquot; і деякі чоловіки зголосилися на виїзд. Але в міжчасі Великобританія, а з нею і Канада, вступили в війну на боці Росії, а це вже зовсім зміняло ситуацію і тоді єп. Будка видав другий пастирський лист, quot;До... вірних канадійських руси-нів-українцівquot;, з датою 6 серпня 1914 р., в якому говорив: quot;Русини, горожани Канади! Се наш великий обов'язок стати в обороні Канади, бо ж се край, що пригорнув нас, дав захист під стягом свободи Бритійської імперії, де ми найшли не лише хліб, але і можність духового розвою.Се наша дорога вітчина, бо тут наша сімя, наші діти, тут майно наше, тут і серце наше ціле, наша ціла будучність. Тому в отсій переважній хвилі пам'ятаймо, що як вірні сини Канади, вірні присязі зложеній Вітчині і нашому королеві і ми маємо гуртуватися під прапор бритійської державиquot;1.
1 Сирник І.Г. quot;Український Голосquot; в перших роках // Календар — альманах для відмічення 50-літгя праці quot;Українського Голосуquot;, 1910—1960.—Вінніпег, I960.—С. 38.
384
| 385 |
' Канадійський русин (Вінніпег).-1914.- 8 серпня.
, В. Ворига
Перший пастирський лист виявляв турботу про українців в Європі, а другий був продиктований життєвими інтересами тих українців, що для них Канада стала вже обраною батьківщиною, в якій вони почувалися краще ніж в Австро-Угорщині. На жаль, кана-дійський уряд не звернув уваги на цей пастирський лист й інтернував всіх тих, які зголосилися на поворот до Галичини чи Буковини, а також і тих, кого підозрівали в симпатіях до Австрії. Всі вони опинилися в таборах інтернованих. В одному тільки Онтаріо в таборі Капускейсінг було понад 1300 українців, а такі табори були в Манітобі, Алберті та Британській Колюмбії. Так тисячі чоловіків, яких єдиною провиною було те, що вони колись були австрійськими громадянами, замкнено в таборах, а на решту накинено строгий контроль, обмежено свободу слова, сходин і т.п.1.
Це все використали також опоненти єпископа Будки, які, по-кликаючись на перший пастирський лист, доказували, що греко-католицька ієрархія не здібна безпечно вести своїх вірних через загрозливі роки війни.