Україна в 1941-1945 рр.: воєнні дії, окупація та Рух опору

1941 р. Німеччина розпочала війну проти свого колишнього союзника Радянського Союзу. С.Кульчицький, Ю.Мицик та ряд інших дослідників вважають, що СРСР, який тоді володів більшим потенціалом, і Німеччина готувалися до нападу в 1941 р.

План нападу нацистської Німеччини містився у директиві Гітлера № 21 («план Барбаросса» від 18 грудня 1940 р.). Армія нацистської Німеччини, яка завоювала 17 країн Європи, оснащена якісною наступальною зброєю, занесла солдатський чобіт над нашим кордоном.

Гітлер висловився: «Коли ми говоримо про придбання нових земель і нового простору в Європі, то насамперед думаємо про Росію та про підкорені їй окраїнні держави... ця колосальна імперія на Сході дозріла для її ліквідації...» («Майн Кампф»).

22 червня 1941 р. нацистські війська раптово напали на Радянський Союз. В Україну вдерлися 57 дивізій і 13 корпусів групи армій «Південь». З боку Радянського Союзу протистояло 80 дивізій Київського та Одеського воєнних округів.

На перший день війни німецькі війська просунулись вглиб території СРСР на 25-50 км, а до 10 липня на вирішальних напрямках від 300 до 600 км.

Людські втрати до середини липня 1941 р. складали близько мільйона солдат і офіцерів, з них взято у полон 724 000. Противнику дісталося в якості трофеїв 6,5 тис. танків, 7 тис. гармат і мінометі, пальне, боєприпаси.

Тяжкі втрати понесла авіація. У перший день війни було знищено 1 200 літаків - у більшості ще на аеродромах.

Гвинтівкою в перших боях був озброєний лише один із трьох бійців. На складах німці захопили 5,4 млн. із 7,6 млн. гвинтівок, 191 тис. із 240 тис. кулеметів.

З 22 червня 1941 р. по 28 лютого 1942 р. втрати Вермахту (за офіційними даними німецького командування) складали - 210 572 чол. убитих, 747 761 чол. поранених, 43 303 чол. зниклих безвісті, 112 672 чол.

Полковник Штауффенберг, який втратив праву руку, два пальці лівої руки, ліве око у Вінниці в серпні 1942 р. під час прогулянки на коні, вигукнув із гнівом: «Та невже у ставці фюрера не знайдеться жодного офіцера, який пострілом із пістолета прикінчив цю свиню?»

29 липня 1944 р. у Ставці Гітлера був організований вибух бомби. Заряд у своєму портфелі приніс полковник Штауффенберг. Гітлера лише контузило.

Цілий тиждень тривала перша танкова битва радянсько-нацистської війни в районі міст Луцьк-Рівне- Броди-Дубно (23-29 червня 1941 р.).

Гітлерівці, підтримувані значними силами авіації, рушили на схід, сподіваючись безперешкодно захопити Луцьк. Але шлях був перекритий радянськими з’єднаннями, якими командував наш земляк генерал- майор, пізніше - маршал Радянського Союзу - К. С. Москаленко. Він сам надихав бійців і постійно перебував серед бійців і командирів.

Біля села Вовниця (20 км від Володимира- Волинського) було знищено 12 ворожих танків. Під с. Затурці, вперше зустрівшись в лобовій атаці з мотомехчастинами противника, було підбито 42 гітлерівські танки. Жоден ворожий танк не пройшов там, де стояла перша артилерійська протитанкова бригада генерал-майора К. С. Москаленка. Тільки в боях на захід від Луцька її воїни знищили майже 100 танків противника.

Запеклі бої розгорнулись на стику Рава-Руського і Перемишльського укріп-районів. Нацисти розраховували в перший день операції захопити Рава-Руською, а через дві доби вступити у Львів.

23 червня 1941 р. о 8.00 на Рава-Руський напрямок нацистське командування ввело нові сили. Але радянські війська несподіваним і рішучим контрударом відкинули гітлерівців за державний кордон. Німці кинули проти частин, які оборонялись в Рава-Руському укріп-районі, бомбардувальну авіацію і вогнеметні танки. Ворог хотів підірвати моральний дух і стійкість наших солдат. В тил дивізії закидалися групи нацистів переодягнених в міліцейську «червоноармійську» форму. Через гучномовці нашим бійцям і командуванню пропонували здаватися в полон, обіцяючи життя.

26 червня 1941 р. бій під Рава-Руською спалахнув з новою силою. Героїзм наших воїнів стримував загарбників, але їм вдалося вклинитись в розташування наших військ. Наше командування прийняло рішення про відступ увечері 26 червня.

У ці дні в районі Львова точились запеклі бої. Наприкінці 29 червня 1941 р. нацистські війська прорвались до Львова. Радянські війська залишили Львів.

Головні бої в ці дні розгорталися в районі Луцьк- Рівне-Дубно-Броди. Це були найбільші танкові бої на початку радянсько-нацистської війни. З обох сторін приймало участь до 2 тис. танків.

Бої в районі Дубно-Рівне-Броди тривали до 29 червня. До 30 червня 1941 р. в районі Луцьк-Рівне-Дубно- Броди 40% танків, 300 літаків, 10 піхотних і танкових дивізій ворога втратили боєздатність. Було знищено 180 гітлерівських танків, 50 гармат, 13 бронемашин і багато іншої техніки і озброєння.

Війська Південно-Західного фронту (командувач М.П. Кирпонос) в період з 25 червня по 2 липня мужньо стримували натиск ворога. Було утримано 800-тисячне угрупування гітлерівців на напрямку головного удару групи армій «Південь». Їх просування було затримане на 8 днів. Таким чином план «бліцкригу» було зірвано.

Гітлер велику увагу надавав «київському напрямку». І тому радянське керівництво збагнуло, наскільки серйозною є загроза, що її несли німецькі війська.

11 липня 1941 р. Й.Сталін надіслав телеграму першому секретареві ЦК КП(б)У М. Хрущову. В ній говорилося: «Отримано достовірні дані, що ви всі - від командування Південно-Західним фронтом до членів військової ради - настроєні панічно і маєте намір відвести війська на лівий берег Дніпра..., вас усіх чекає жорстке покарання як боягузів і дезертирів» (див. «Безсмертя. Книга Пам'яті України.1941-1945. - К.,2000. - С.45-94).

12 липня 1941 р. Хрущов і Кирпонос відправили Сталіну телеграму, де доповідали, що факти не відповідають дійсності. Вони будуть битися і утримувати правий берег Дніпра. Але Київ не втримали. 19 вересня гітлерівські війська захопили 8 з 9 районів міста.

21 вересня 1941 р. радянські війська після 74 днів оборони столиці України залишили останній район міста - Дарницю.

Київська оборонна операція 1941 р. - одна з найбільших стратегічних операцій першого періоду радянсько-нацистської війни. Вона тривала 2,5 місяці і охоплювала величезну територію - близько 300 км вздовж фронту і майже 600 км вглиб.

Німецький генерал-полковник Гальдер називав битву під Києвом «найбільшою стратегічною помилкою у східному поході» (див. «Безсмертя. Книга Пам'яті України.1941-1945. - К.,2000. - С.83).

У травні 1942 р. йшли жорстокі і виснажливі бої на харківському напрямку. Тут було 640 тис. бійців і командирів, понад 1200 танків, переважно легких із слабкою бронею, 13 тис. гармат і мінометів, 926 бойових літаків. Противник мав 636 тис. солдат і офіцерів, понад 1000 танків, близько 16 тис. гармат і кулеметів. Можна зробити висновок, що співвідношення сил сторін було приблизно рівним.

Під Харковом загинуло три армії, в полон потрапило близько 240 тис. радянських воїнів. Полковник Вільгельм Адам, який служив у штабі Паулюса, про жорстокі бої під Харковом пише, що для німців тут склалося загрозливе становище. Радянські танки підійшли на відстань 20 км, а втрати тільки 6-ї німецької армії становили близько 20 тис. солдат і офіцерів.

11 листопада 1941 р. розпочався другий штурм Севастополя. Німці підійшли на відстань 7 км до міста. Німецькі та румунські війська втратили 40 тис. солдатів і офіцерів.

20 травня 1942 р. гітлерівці розпочали підготовку до третього штурму Севастополя. Десять днів підряд порт обстрілювала артилерія та авіація. Місто палало.

На світанку 7 червня 1942 р. гітлерівці приступили до штурму Севастополя.

250-денна оборона міста - одна з яскравих сторінок радянсько-нацистської війни. 54 найхоробріші воїни були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

22 липня 1942 р. вся територія України була окупована.

В Україні встановилися окупаційні режими: німецький, угорський та румунський; характерні риси: поліцейський терор і пограбування.

20 серпня 1941 р. Гітлер підписав розпорядження про рейхкомісаріат «Україна» з центром у м. Рівне. Київ очікувало обезлюднення і зруйнування.

Рейх комісаріат складався з шести генеральних округів (генералбецирків):

1. «Волинь» (центр - м. Рівне)

2. «Житомир» ( центр - м. Житомир)

3. «Київ» (центр - м. Київ)

4. «Миколаїв» ( центр - м. Миколаїв)

5. «Таврія» (центр - м. Мелітополь)

6. «Дніпропетровськ» (центр - м.

Дніпропетровськ)

Генералбецирки поділялися на 114 крайзгебітів (округів), які включали в себе 431 район. Виділялися 5 крайзгебітів «міського типу» (серед них Дніпропетровськ, Запоріжжя), а також 25 невеликих міст окружного підпорядкування. Рейхкомісаріат «Україна» фактично почав діяти 1 серпня 1941 р.

Втрати українців і громадян інших національностей колишнього СРСР протягом 1941-1945 рр. складають:

• 4,5 млн. чол. цивільного населення окупованих територій (вбитих і зниклих безвісті);

• Близько 4,1 млн. чол. військових (вбитих, загиблих у полоні, зниклих безвісті, померлих у госпіталях у перші повоєнні роки);

• 2,4-2,8 млн. чол. вивезених до Німеччини на примусову роботу (велика частина з них загинула);

• Не менше 100 тис. членів ОУН-УПА;

• Близько 16 тис. українців, які загинули у складі збройних формувань, що воювали на боці Німеччини;

Всього на 1945 р. близько 10 млн. чол., не враховуючи радянських партизанів і підпільників, науково підтверджених даних про втрати яких немає (див. «Безсмертя. Книга Пам'яті України.1941-1945. - К.,2000. - С.561).

Величезних збитків завдали нацисти нашій державі:

• В Донецькому вугільному басейні було зруйновано 882 шахти;

• На Криворіжжі з 77 діючих до війни рудників 54 було зруйновано, решту - затоплено;

• Величезних втрат зазнала провідна галузь - чорна металургія.

• Нацисти пограбувала майно всіх 1 300 МТС, 872 радгоспів і близько 27,9 тис. колгоспів;

• Окупанти забрали або пошкодили 56 972 трактори, 24 556 комбайнів, 33 038 сівалок, 17 тис. молотарок.

Гауляйтер Кох підкреслював, що з початку окупації до кінця червня 1943 року з рейхкомісаріату «Україна» Німеччина отримала: зернових - 3 600 тис. т, бобових - 150 тис., олії - 50 тис., меду та варення - 25 тис., цукру - 155 тис., бавовни - 5 тис., вовни - 7 тис., коноплі та льону - 55 тис. т.

Отже окупаційний режим (німецький, угорський та румунський), що був встановлений на українських землях, характеризувався пограбуваннями та терором. І тому закономірним явищем є поширення руху опору, який в свою чергу поділився на український (бандерівський, мельниківський і бульбовський) та радянський.

Колишній генерал-полковник Вермахту Лотар Рендуліч свою працю «Партизанська війна» розпочав словами: «Історія воєн не знає жодного прикладу, коли б партизанський рух відігравав таку велику роль, як в останній світовій війні. посилюючись з роками партизанський рух у Росії, Польщі, на Балканах, а також у Франції та Італії вплинув на характер всієї Другої світової війни... Вже в перші її місяці діяльність партизанів стала набирати все більших розмірів».

Важливим чинником героїчного протистояння народів Радянського Союзу гітлерівським загарбникам були партизанський рух і діяльність підпілля, що розгорнулися на окупованій Німеччиною території.

У перші дні війни було залишено 3 500 партизанських загонів і диверсійних груп. У червні 1942 р. з них діяло лише 22 загони. Війська отримали 31 тис. т вибухівки, а партизани - лише 1,5 тис. т.

29 червня 1941 р. вийшла директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) із закликами і рекомендаціями чинити опір нацитсам. Необхідно було створювати партизанські загони і диверсійні групи.

30 червня 1941 р. ЦК КП(б)У створив оперативну групу, до якої ввійшли Л.П. Дрожжин, А.Н. Зленко, М.С. Співак, Т.А. Строкач та ін., керували групою секретарі ЦК М.С. Хрущов, М.О. Бурмистенко і Д.С. Коротченко.

У 1941 р. розгорнули діяльність лише 13 підпільних обкомів, близько 110 міськомів і райкомів, 280 партійних осередків, 4 обкоми комсомолу, 100 міськомів і райкомів ЛКСМУ.

16 липня 1941 р. Гітлер на нараді воєначальників зреагував на проблему «малої війни» так: «Росіяни... отримали наказ розгорнути партизанську війну в нашому тилу. Це відкриє нові можливості, даючи нам можливість знищувати всіх тих, хто повстає проти нас».

В кінці 1941 р. було сформовано 883 загони, а також понад 1 700 диверсійних груп загальною чисельністю 35 тис. чол.

20 червня у Москві був сформований український штаб партизанського руху. Його очолив Тимофій Строкач. У цей час формуються нові партизанські з'єднання. Їх очолювали С. Ковпак і С. Руднєв, О.Федоров, О. Сабуров, М. Попудренко, П. Вернигора, Я, Мельник, М. Наумов.

На території окупованої України діяло понад 45 партизанських з'єднань та майже 2 тис. загонів. В 1941­1945 рр. вони налічували майже 180 тис. чол., 30 % з них загинули.

Партизани нанесли нищівного удару по нацистським загарбникам. Останні, для боротьби з партизанами, змушені були відкликати з фронту солдат і офіцерів. Було направлено для боротьби з партизанами 120 тис. осіб. Партизани знищили до 100 тис. окупантів, розгромили 467 нацистських гарнізонів, організували аварії 4 тис. ешелонів.

Незважаючи на те, що йшла війна, всі люди працювали, віддавали максимум сили для забезпечення бійців Радянської армії одягом і продовольством.

У третьому кварталі 1941 р. було пошито 301,3 тис. шинелей, 899,3 тис. гімнастерок, 1024,6 тис. штанів, 777,2 тис. пар чобіт, 1097,7 тис. ватників та багато інших речей.

Героїчними зусиллями робітників, залізничників, працівників Одеського порту з Одеси за короткий час було вивезено 150 підприємств та установ. В дуже складних умовах проходила евакуація Херсонського нафтопереробного підприємства. 1 серпня 1941 р. він був повністю евакуйований до Сизрані.

На базі Челябінського тракторного заводу було створено танковий завод з евакуйованих із Ленінграда і Харкова дизельних заводів. Героїзм людей дав змогу виготовити 18 тис. танків і САУ, 48 500 танкових двигунів.

4.