Соціально-економічний розвиток Київської Русі.

Соціаль­но-економічний розвиток Київської Русі базувався на трьох галузях господарства - сільському господарстві, ремеслі та торгівлі.

Головне місце посідало сільське господарство, яке мало давні традиції і досягло високого рівня розвитку.

Землеробські знаряддя праці були різноманітними і підрозділя­лись на ручні (коси, серпи, мотики, заступи, ціпи тощо) і тяглові (ву- зьколезе рало без полозу, широколезе рало з полозом, плуг, борона, соха).

До зернових культур, які вирощували на Русі належали жито, пшениця, просо, ячмінь, овес, а до технічних - льон та коноплі.. Кож­на з рослин культивувалася там, де були для неї відповідні кліматичні умови.

В Київській Русі існувало кілька систем землеробства. У лісових районах - підсічно-вогнева. При цьому широко застосовувалася со­кира, а у лісостепових і степових - перелогова.

Природні умови країни були сприятливі для розвитку скотарства (розводили коней, волів, корів, кіз, овець).

Серед промислів виділяється мисливство, бортництво, рибальс­тво. Успішно розвивалося збиральництво диких фруктів, горіхів, ягід, грибів тощо. Ця галузь господарства, безумовно, мала велике значен­ня, тому що забезпечувала населення додатковими продуктами хар­чування.

Важливим елементом економіки було місто, яке уявляло собою центр ремісного виробництва, торгівлі, адміністративного управлін­ня. Ремісники виготовляли понад 150 видів ремісничих виробів, у то­му числі 22 - знарядь праці, 46 - ремісничих інструментів, 16 - зброї, 37 - хатнього начиння, 19 - прикрас, 10 - кінської збруї та споря­дження вершника. Всі ці вироби виготовляли руські майстри, лише деякі з них (наприклад, заготівки мечів) завозилися з інших країн. Найбільше на Русі цінувалися ковалі, які володіли багатьма техноло­гічними прийомами обробки заліза: ковкою, зварюванням, загарту­ванням, різанням, обточкою, поліровкою, інкрустацією кольоровими металами.

Внутрішня торгівля в Київській Русі була розвинена слабо, тому що господарство носило натуральний характер. Ремісники виготов­ляли товари на замовлення. В кожному удільному князівстві розвива­лися однакові галузі господарства. Продукції виготовлялося стільки, скільки необхідно для самозабезпечення.

Обмін між територіально віддаленими контрагентами здійсню­вався через постійні або періодичні ринки, що діяли у кожному місті та багатьох селах. Такі села називалися погостами, що означало місце “гостьби” - торгівлі.

З літописів відомо про найважливіші торгівельні шляхи, якими Русь здійснювала торгівельні зв’язки з іншими країнами: соляний, грецький, залозний. Соляний зв’язував Подніпров’я з Галицькою зе­млею, грецький - Русь і північні країни з Візантією, залозний прохо­див з Подніпров’я на південний схід до Азовського моря аж на Кав­каз. Київська Русь торгувала з багатьма країнами Сходу і Заходу, як сусідніми, так і віддаленими. Вона постачала на зовнішній ринок хут­ро, мед, віск, шкіру, ремісничі вироби, рабів. На Русь надходили пре­дмети розкоші, прянощі, вино, мечі, кольчуги, дорогі тканини, золо­то, олії тощо.

У Київській Русі існували навіть купецькі об'єднання, які спеці­алізувалися на торгівлі з певними країнами і певними видами товарів.

Про високий рівень розвитку торгівлі свідчить практика кредит­них операцій.

Розвинена торгівля неможлива без грошового обігу. Спершу поширення набули іноземні монети, зокрема, арабські драхми, захід­ноєвропейські динарії. Довготривалий час використовувалася власна грошова одиниця - куна (шкіра куниці або білки) та гривна (злитки срібла вагою 95-197 грамів). За Володимира Святославовича почали карбувати монету - срібники і золотники, а згодом карбованець.

Однак високий рівень торгівлі в Київській Русі не змінив нату­рального характеру господарства.

Таким чином, характерною рисою Київської Русі були швидкі темпи економічного розвитку.

2