Руська Правда
1. Коли вб’є чоловік чоловіка, то метиться брат за брата, чи батько або син, або брат старшого сина, або інші брати. Якщо не буде кому звершити кровну помсту, то внести 80 гривень, коли вбитим буде князів муж чи княжого тіуна.
Якщо вбитим буде міщанин, чи гридень, чи купець, чи боярський тіун, або мечник, або ізгой, або новгородець, то 40 гривень сплатити за нього.2. Після Ярослава зібралися сини його: Ізяслав, Святослав, Всеволод і воєводи їхні - Коснячко, Переніг, Никифор - і відмінили кровну помсту, а встановили за вбивство кунами відкупатися. А все інше судити, як Ярослав судив. Так сини його встановили.
3. Якщо уб’ють княжого мужа під час розбою, а вбивцю не шукають, то платити верву 80 гривень тій верві, у якій голова убитого лежить, а коли простолюдин, то 40 гривень.
4. Коли якась верв починає платити дику віру, то кілька років оплачує ту провину, оскільки платять за незнайденого злочинця. Якщо злочинець із їхньої верві, і в ній було дано волю злочинцеві, то як співучасники мають помагати злочинцю, оплачуючи дику випу. Але сплатити їм в цілому 40 гривень, а за злочин той самому злочинцю заплатити із 40 гривень свою частку від сплати дружини. Якщо вчинив убивство або в сварці, або під час бенкету, то тоді йому платити у верві, якщо оплачують злочин у складчину.
5. Якщо вчинив розбій без будь-якої сварки, то за розбійника люди не платять, а віддають його з жінкою і дітьми в дику випу і віру, але сам платить.
6. Статути про збирання віри після Ярослава: вірникові зібрати 7 відер солоду на тиждень, чи барана, або частину туші, або 2 ногати, а в середу куну чи сир; і в п’ятницю так само, а курей по двоє йому на день, і хлібин по 7 на тиждень, і пшона 7 уборків, і солі 7 головажень, - то все вірникові з отроком; а коням чотирьом; коням на зворотну дорогу вівса, вірникові 8 гривень і 10 кун прикладних, і метельнику 12 вікші, і в’їзна гривня.
7. Якщо віра у 80 гривень, то вірнику 16 гривень і (10) кун, і 12 вікші, а спершу в’їзна гривня і за чоловіка 3 гривні.
8. А це про княжих отроків, чи про конюха, чи про повара, - то 40 гривень, а за тіуна огнищного 11, і за конюшого - 80 гривень, а за сільського тіуна, княжого чи землевласникового, то 12 гривень; а за рядового 5 гривень, так само і за боярського.
9. А за ремісника і за ремісницю, то 12 гривень, і за кормилицю, хоч би була й із холопів чи рабів.
10. Якщо буде на кого наклепна віра, то треба мати 7 свідків, які і встановлять віру (провину). А коли варяг, чи хто інший, то 2.
11. Верв кісток мертвого не оплакує, бо імені його не відає, і не знає його.
12. Якщо суд скасує віру, то мито отроку в суді сплачує оправданий - одну гривню кун, а хто вчинив наклеп, той має дати другу гривню, а від того, хто виграв справу, «за допомогу» судові - 9 кун віри.
13. Коли, шукаючи свідка, не знайдуть, а позивач далі буде чоловіка звинувачувати в головництві, тоді правду встановлює розжарене залізо. Так само і в інших судових справах: і в злодійстві, і в наклепі. Коли позивач не з’явиться до суду, тоді насильно випробувати його залізом, якщо мав сплатити півгривні золотом. Коли мав сплатити до двох гривень [сріблом], то піддати тортурам водою, коли ще менше, то під присягою йти йому по свої куни.
14. Якщо хтось вдарить мечем, вийнявши його, або руків’ям, тоді сплачує 12 гривень збитків за кривду.
15. Якщо вийняв меч, але не вдарив, то гривня кун.
16. Якщо хто кого вдарить батогом чи чашею, чи рогом, чи обухом, то 12 гривень. Хто не стерпить цього й супроти цьому вдарить у відповідь мечем, то вини його в тому нема.
17. Коли вдарить руку й вона відпаде чи усохне, то платить половину віри 20 гривень [князівському суду], а тому, хто постраждав, - 10 гривень.
18. Коли будь-хто вдарить мечем (але не вб’є), платить 3 гривні продажі, а потерпілому - гривню.
19. Коли на двір прийде закривавлений муж або з синцями, то свідка йому шукати не треба, але належить заплатити 3 гривні продажі.
Коли ж не буде на ньому слідів побиття, то привести йому свідка, щоб слово було проти слова Той, хто почав бійку, має платити 60 кун. Якщо ж закривавлений прийде, а сам був зачинщиком, і знайдуться свідки, то йому платити тому, хто побив.20. Якщо вдарить мечем не на смерть, то має заплатити 3 гривні продажі, а потерпілому - гривню за рану як лікувальне. Коли ж уб’є на смерть, то платити віру.
21. Коли штовхне чоловік чоловіка або до себе, або від себе, або ж по обличчю вдарить, і 2 свідки засвідчать, чи коли жердиною вдарить, то платити 3 гривні продажі. Коли буде варяг або колбяг, то забезпечити повноту свідків.
22. Коли челядник (холоп) сховається, і на торгу сповістять про його втечу чи пропажу і через три дні його не знайдуть, то після третього дня новий господар вважає його своїм челядником, а попередньому власнику холопа сплачує 3 гривні продажі.
23. Якщо хто сяде на чужого коня, не запитавши, то сплачує 3 гривні продажі.
24. Коли хто загубить коня, чи вбрання, чи зброю і про це звіщено на торгу, а потім впізнають їх у своєму місті, то своє власник має забрати в наявності й одержати за кривду 3 гривні.
25. Коли хто впізнає своє, що загубив чи що було у нього вкрадено - чи кінь, чи одяг, чи худоба, то хай не говорить «це моє», але «веди на свод, де взяв»; встановлять, хто злодій, тоді своє візьме і, що загинуло, винуватець почне сплачувати.
26. Коли буде конокрад, то віддати його князеві на поток; якщо ж виявиться наклеп, то наклепник має сплатити потерпілому 3 гривні.
27. Коли буде в одному місті, то позивач має бути до кінця сводів. Коли ж свод відбуватиметься по землях міста (округах), то позивач має йти до третього своду, а що буде наявним (з краденого), то тому третьому платити за наявне кунами, а з наявним іти до кінця (третього своду) або позивачу чекати на залишок, а коли провина ляже на третього, то тому все платити й продажі.
28. Коли ж щось крадене купив на торгу, чи коня, чи одяг, чи худобину, то довести невинуватість можуть два вільні мужі або митник, які мають знати, у кого купив, тоді йти за ним тим свідкам під присягою, а позивачу своє наявне забрати, а що вже пропало, то того домагатись повернення через наступні оскарження, а покупцю краденого оскаржити повернення своїх кун, якщо не знає, у кого купив.
Коли ж із часом довідається, у кого купив, то цей має сплатити куни покупцеві краденого й за те, що в нього вже пропало, позивачу, і князю - продажі.29. Коли хто знайде свого украденого челядника й візьме його, то цей челядник має вести до покупців його до третього своду, після цього позивач залишає свого челядника взамін на челядника третього покупця, щоб цей з наявним міг іти до кінцевого своду, бо то є не скот безмовний: «не відаю, у кого я купив»; а за свідченнями йти до останнього своду, і де буде остаточний вор, назад має повернути челядника, а свого забрати; і за всі збитки має платити останній вор, і князю продажі 12 гривень за челядника, чи вкраденого, чи уведеного.
30. А зі свого міста в чужу землю на свод не відправляють, але винуватець має дати свідків чи митника, які засвідчать, у кого купив; позивачу своє наявне взяти, а за втраченим тільки шкодувати, а винуватцю залишається жаліти за втраченими кунами.
31. Коли злодія уб’ють у домі під час крадіжки, то уб’ють його, як пса, а коли виживе до ранку, то мають привести на княжий двір. Коли ж буде вбитий і будуть люди, що бачили його зв’язаним, то платити за нього 12 гривень.
32. Коли краде в хліві чи в домі, то, якщо буде один, платити йому 3 гривні і 30 кун, а буде злодіїв багато, то всім платити по 3 гривні і 30 кун.
33. Коли крадуть худобу на полі, чи вівці, чи кози, чи свині (і будуть зловлені), то сплачують по 60 кун; якщо злодіїв буде багато, то кожен сплачує по 60 кун.
34. Коли обкрадає тік чи збіжжя в ямі, то скільки б не було злодіїв, усім платити по 3 гривні і по 30 кун; коли крадене пропало, то власник може взяти наявне, коли воно (у злодія) буде, а впродовж літа має взяти зі злодія по півгривні.
35. Якщо вкрадуть княжого коня й наявного не буде, то платити за нього 3 гривні, а за інших - по 2 гривні.
36. За кобилу - 60 кун, а за вола - гривню, за корову - 40 кун, за третяка - 30 кун, за лошицю - півгривні, за теля - 5 кун, за барана - ногату, за жеребця об’їждженого - гривня кун, а за лоша - 6 ногат, - це плата смердом, що платять князівську продажу.
37. Якщо злодіями будуть холопи, чи князівські, чи боярські, чи монастирські, їх же князь продажем не карає, оскільки вони не вільні, то подвійно має заплатити їх власник позивачу за кривду.
38. Коли хто хоче стягнути з іншого куни, а він відмовляється, то проти нього треба виставити свідків, які приймуть присягу, а позивач візьме куни свої. Оскільки не віддав за багато літ, то винуватець має сплатити позивачеві за кривду 3 гривні.
39. Коли купець купцю позичить для купівлі куни чи для торгівлі з іноземцями, то купцю перед свідками кун не брати, свідки йому не потрібні, а сам мусить стати під присягу (клятву), оскільки він відмовляється.
40. Якщо хто поклажу залишає в кого-небудь, то той, у кого лежав товар, свідка не виставляє. Але коли буде наклеп, що товару було більше, то під присягу має йти той, у кого товар лежав: «Стільки у мене поклав», оскільки йому благодіяв і зберігав.
41. Коли хто куни дав під відсотки, чи мед під надбавку, чи жито під повернення з присягою, то свідків виставляти позивачу, оскільки з ним вирішував, так йому й брати.
42. Місячні відсотки за мало днів беруть; якщо куни сплачуються в тому ж році, то дають позичальнику куни в третину, а коли місячний відсоток віддано забуттю, свідків не буде, а буде кун 3 гривні, тоді йти йому по свої куни під присягу, якщо ж буде кун більше, то казати йому на присязі так: «Помилився ти, що ти свідків не брав»
Руська Правда. - М., 1950. - С. 251-259.