РУСИНОФІЛЬСЬКИЙ НАПРЯМОК

Професор Магочі переконаний у тому, що закарпатські русини мали шанс виділитись в окрему націю: "Із цих трьох орієнтацій се­паратистська, або русинська, була найслабшою„. Це не означає, що підкарпатська цивілізація не володіла потенціалом, аби перетворитися на окрему націю.

Слабкість цих міркувань полягає в тому очевидному факті, що на етнічному рівні окремої "закарпатської цивілізації” просто не іс­нує, оскільки за своєю мовою і народною культурою закарпатські русини є, безперечно, гілкою українського народу. Але цю проблему можна розглядати й під іншим кутом. € такі національні формації, що не базуються на етнічності, а існують завдяки специфічному збігові історично-політичних обставин. Тому можна припустити, що закарпатські русини за певних умов розвинули б окремішну національну свідомість політичного характеру, етнічно залишаю­чись українцями. Якби так сталося, їхнє становище можна було б, певно, порівняти зі становищем мешканців Тессінського кантону, які за своєю мовою і культурою є італійцями, але політично зараховують себе до швейцарської нації.

Для кращого розуміння цієї проблеми корисно буде навести справжній приклад зародкової "політичної нації” у Східній Європі. Під час громадянської війни в Росії з’явилася тенденція до фе­дералізації деяких козацьких "військ” і утворення незалежної козацької держави. Планована "Козакія” мала бути ба­гатоетнічною й охоплювати російськомовних донських і терекських козаків, україномовних кубанських козаків і неслов’янські гірські народи Північного Кавказу.

Цей контрастний приклад козацьких земель показує, чому у випадку Закарпаття русинофільська орієнтація не була життє­здатною. Національна ідентичність не етнічного, а політичного по­ходження повинна мати інституційний центр, здатний викликати відданість громаддя Корпоративна організація козацьких військ забезпечувала такий центр. Козаки могли пишатися тим, що вони завжди були вільними людьми і войовниками, пишатися славними спогадами минулих повстань проти московського самодержавства Схожих рис зовсім не було в історичній пам’яті Карпатської Украї­ни. Русини віками жили в угорському королівстві як підневільний селянський народ, без жодних власних інституцій, окрім церквя На відміну від Хорватії та Трансільванії, Закарпаття ніколи не становило окремого тіла серед земель корони св. Стефана Новітня угорська держава, створена порозумінням 1867 р., від самого почат­ку задумувалась як унітарна національна держава Те, що Угорщи­на пропонувала своїм меншинам — це перспективу рівноправного партнерства в житті мадярської нації, здобутого ціною їхньої аси­міляції. Ця перспектива була, звичайно, привабливою для багатьох освічених русинів, які зазнали сильної мадяризації протягом другої половини XIX ст. Якщо йшлося про те, щоб запобігти загрозі ма­дяризації, то єдиною реальною основою для боротьби закарпат­ських русинів за виживання був незаперечний факт їхньої етнічності. А це логічно вело до орієнтації на своїх етнічних родичів по той бік Карпат. То де ж, спитаймо професора Магочі, було буді­вельне каміння, щоб “споруджувати” з нього окремішню національ­ну ідентичність русинів?

Що собою насправді являла русинофільська орієнтація? Професор Магочі позначає цим терміном два явища, які відріз­няються за часом і характером: з одного боку, народовців у період перед першою світовою війною, з іншого боку — іурток, який створився навколо тижневика “Неділя” в 1930-ті р.

мають стати окремішньою національністю. Справжній характер цих самозваних русинофілів виявився в 1935-1945 рр., коли вони діяли як квіслінги угорського окупанта За таку поведінку вони виклика­ли на себе прокльони з боку абсолютної більшості співвітчизників.

Професор Магочі визнає, вочевидь, не без жалю, що русинофільська орієнтація була найслабшою серед трьох національних орієнтацій у міжвоєнній Підкарпатській Русі. Але ця слабкість не була випадковою. Ідея, що русини стануть четвертою східнослов'янською нацією ~~ поряд із росіянами, білорусами й українцями — була ілюзією без будь-яких етнічних та історичних підстав. Кілька місцевих діячів могли нею забавлятися, деякі чеські політики — протегувати їй задля власної вигоди, угорські ревізіоні­сти — потайки підтримувати цю ідею з метою підірвати терито­ріальні умови Сен-Жерменської та Тріанонської мирних угод, але вона ніколи не могла стати реальністю. Русинофільська концепція була штучним витвором, нездатним викликати дух безкомпромісної відданості й самопожертви, що є ознакою кожного справжнього національно-визвольного руху. Ідея, заради якої ніхто ніколи не хотів ставити на карту своє життя, на терезах історії важить мізерно мало.