РОЗВИТОК культури В УКРАЇНІ у другій ПОЛОВИНИ XIX ст.
Вивчаючи питання розвитку української культури в другій половині XIX ст., з’ясуємо, які фактори сприяли на той час піднесенню культури:
по-перше, реформи 60-70-х років (скасування кріпосного права, судова, земська, міська, освітня реформи);
по-друге, бурхливий розвиток капіталістичних відносин.
В галузі освіти зміни стали відчутними вже на рубежі 60-х років. Молода інтелігенція, студенти, що об’єдналися в громади, активно займалися справою недільних шкіл, про які ми вже згадували в попередній темі. У 1862 р. в Україні їх було понад 110. Викладання в багатьох із них велося українською мовою, видані були букварі та підручники, в тому числі “Букварь южнорусскій" Т. Шевченка. Але того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багато їх організаторів та викладачів були заарештовані.Політика реформ проводилась царизмом одночасно з політикою репресій проти української культури. Про це свідчив і відомий Ba- луєвський циркуляр 1863 р. Аж з початку 70-х років в Україні пожвавлюється культурно-освітня діяльність. У цей час значну підтримку шкільній освіті стали надавати земства. Вони збільшують асигнування на утримання і будівництво шкіл. Станом на 1895 р. асигнування зростають у 6 разів порівняно з початком століття.
Нового удару по розвиткові української культури завдав Енський указ Олександра II у 1876 р. Але й після цього не зникають прогресивні тенденції в культурі та освіті. У 1865р. з ініціативи М. І. Пирогова в Олесі засновано Новоросійський університет. Було відкрито також Ніжинський історико-філологічний інститут, Харківський технологічний. Київський політехнічний та Катеринославський гірничий інститути.
Певних здобутків у галузі освіти було досягнуто на Західній Україні: відкрито ряд вузів, у тому числі Чернівецький університет (1875), Львівський політехнічний інститут та Академію ветеринарної медицини, з 1869 р.
запроваджувалось обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років.Новим явищем було виникнення громадських наукових організацій- При Київському університеті створюються наукові товариства: фізико-математичне, фізико-медичне, психіатричне, акуиіеРсьК0'г*неколог*чне товариство дослідників природи, істо- >ра-літописця. При Новоросійському уні- товариство природодослідників, істори- ко-філологічне та інші.
ричне товариство нест< неоситеті організоване
На Західній Україні в 1873 р. було створене Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка, яке у 1892 р. перетворене у наукове товариство. В товаристві існувало три провідні наукові секції - історико-філософська, філологічна і математично-природничо- лікарська, а також цілий ряд комісій, у тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін. Визначний вклад у зміцнення наукового потенціалу товариства вніс М. Грушевський, який очолював його роботу з 1897-го по 1913 р. Науковці товариства започаткували кілька серійних видань, таких, як “Записки НТШ", “Пам’ятки українсько-руської мови", “Етнографічний збірник”, “Матеріали до української
етнології”.
Наукові дослідження проводяться в основному в університетах. Визначний вклад у розвиток магнетизму електротехніки вніс М. Д. Пильчиков, що довгий час працював у Харківському університеті. Абітурієнтові слід відзначити також багатогранну діяльність М. Бекетова, зав. кафедрою хімії Харківського університету, який вперше у світі став викладати курс фізичної хімії. Праці видатного вченого відкрили нову галузь наукових досліджень - металотермію. Талановитий біолог І. Мечников, працюючи в Одеському університеті, створив вчення про фагоцитоз та захисні властивості організму. В 1886 р. І. Мечников та М. Гамалія заснували в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію. В Київському університеті значний вклад у розробку нового навчального курсу неевклідової геометри вніс М.
Є. Ващенко-Захарченко. Основоположником наукової школи з молекулярної фізики був зав. кафедрою фізики Університету М. II. Авенаріус, якого ще зовсім недавно вивчали як aβτ°pa нібито антинаукової філософської теорії через критику його Леніним.У другій половині XIX ст., помітне піднесення відбувалося в гуманітарних науках, особливо в історичній. Широким визнанням користувались праці М. Костомарова, який присвятив ряд глибоких досліджень історії України періоду “Руїни" та Гетьманщини. Узагальненням багаторічної плідної праці історика стала фундаментальна “Русская история и жизнеописания ее главнейших деятелей". Копітку роботу над дослідженням історичних документів проводив В. Антонович, який саме тоді вивчав історію українського козацтва, гайдамацького руху та ін. У 80-90-і роки почалась активна дослідницька діяльність молодого покоління істориків - О. Я. Єфименко, Д. І. Баталія, Д. І. Яворницького, М. С. Грушевського та ін.
Слід також відзначити вагомі здобутки у філологічних науках, де в галузі дослідження історії української мови, літератури, фольклору плідно працював II. Г. Житецький. Ряд важливих праць з проблем мовознавства належить О. О. Потебні (“Заметки о малорусском наречи”, “Мысль и речь” та ін,). В етнографії відомі були роботи IL П. Чубинського, Б. Д. Грінченка, М. II. Драгоманова.
Питання розвитку української літератури, драматургії достатньо висвітлені в шкільному підручнику з літератури, тому автори не вважають за доцільне на них зупинятися.
Переходячи після розгляду цих проблем до характеристики українського театрального мистецтва, абітурієнтові треба відзначити, що кращі драматурги були також провідними режисерами і керівниками театральних труп. Професіональний український театр виник на базі аматорських колективів, що діяли в 60-70-і роки; серед них слід відзначити аматорський театр у Єлисаветграді, “Перший музично-драматичний гурток м. Києва" та ін.
У 1882 р. під керівництвом М.
Кропивницького в Єлисаветграді створено першу українську професійну трупу, до якої були запрошені М. Садовський, М. Заньковецька, О. Маркова, І. Бурлака та ін. У 1883 р. трупу очолив М. Старицький, а режисером залишився М. Кропивницький. На підвалинах першої театральної трупи в кінці XIX ст. виникло ціле сузір’я чудових і професійних колективів: М. Садовського, М. Кропивницького, П. Саксаганського таІ. Карпенка-Карого. Найпопулярнішими були вистави “Наталка Полтавка", “Назар Стодоля”, “Сватання на Гончарівці”, “За двома зайцями”, “Утоплена” та ін.
На Західній Україні український професіональний театр був заснований у 1864 р. О. Бачинським під назвою “Руська бесіда". Львів’яни встановили тісні творчі контакти з Наддніпрянщиною, у 70-х хжах тут певний час працював М. Кропивницький. Таким чином, незважаючи на дискримінацію з боку царських властей на сході і полонізацію на заході, український театр у другій половині XIX ст. зміцнів і прославився високим рівнем художньої майстерності.
Характеризуючи розвиток музичного мистецтва, слід відзначити творчість С. С. Гулака-Артемовського. У 1862 р. він створює першу українську оперу “Запорожець за Дунаєм”, що увібрала в себе кращі традиції української народної творчості. Великою популярністю користувалися також написані композитором пісні “Спать мені не хочеться", “Стоїть явір над водою”. Іншим визначним композитором на той час був П. П. Сокальський, який створив опери “Майська ніч”, “Мазепа”, “Облога Дубна". Відомий у майбутньому історик М. Аркас написав оперу “Катерина” на текст однойменної поеми Т. Г. Шевченка. Основоположником української класичної музики був М. В. Лисенко, який у цей період написав чудові опери “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Наталка Полтавка”, “Тарас Бульба”, оперету “Чорноморці”, опери для дітей “Пан Коцький”, “Коза-дереза”, “Зима і Весна”. Композитор зібрав і видав 7 збірок українських пісень для голосу з фортепіано, 12 збірок для хору з фортепіано і 6 збірок обрядових пісень.
Він записав музичний репертуар кобзаря Остапа Вересая і видав обрядові пісні та думи, які виконував великий кобзар.Широке визнання отримали написані композитором П. I. Hi- щннським “Вечорниці”, зокрема знаменитий хор "Закувала та сива зозуля".
На Західній Україні слід відзначити творчість М. М. Вербиць- кого, який написав хорові твори “Заповіт” (на вірші Т. Шевченка), Поклін" (на вірші Ю. Федьковича), симфонії-увертюри та музику до театральних вистав.
В образотворчому мистецтві зростає роль об'єднань художників, таких як Товариство художніх виставок у Києві, Товариство південноросійських художників в Одесі, Товариство для розвою руської штуки у Львові та ін. Мистецтво побутового жанру представлене υyj∣o творчістю К. О. Трутовського (“Сорочинський ярмарок", “Колядки на Україні" і jH.), І. І. Соколова (“Проводи рекрутів", "Ніч напередодні Іван Купала", “Ранок після весілля в Малоросії”). Видатним майсром пейзажу, а також історичного жанру, був С. І. Васильківський. Найбільш відомі його пейзажні полотна “Степ на Україні", *,Pa⅛κ", “Ромоданський шлях”, “Козача левада”. Історична тематик, представлена такими роботами як “Козачий пікет", “Сторожа запорозький вольностей” та ін.
Серед західноукраїнських майстрів пензля слід відзначити творчість T Д. Копиститського (“В селянській хаті”, “Погорільці”, “Гуцул з Липовиці”).
В українській архіте-турі другої половини XIX ст. поширюється еклектизм з різнома» ітних стилів. Найзначнішими здобутками в цей період відзначали ь архітектори О. В. Берегті (Володимирсь- кий собор, будинок Γle∣moi гімназії у Києві), В. О. Шреттер (будинок оперного театру і Татру Соловцова у Києві), Й. Главка (будинок резиденції митроп.дита Буковини у Чернівцях) та ін.
Таким чином, друга юловина XIX ст. була складним і суперечливим періодом у розвитку української культури. Незважаючи на труднощі, культура збраталася визначними здобутками майже в усіх провідних галузя>
(?) ЗАПИТАННЯ ^АЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1. Які були особливості розвитку української культури в другій половині XIX ст. ?
2. Яке значення маю сп варення Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка?
3. Охарактеризуйте розвиток українського професіонального театру.
4. Які зрушення відбулая в цей період у музичному мистецтві?