<<
>>

РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Розвиток політичних подій в CPCP в умовах “перебудови”, лібе­ралізації суспільно-політичного життя, пов'язаних з діяльністю М. С. Горбачова, призвів до посилення боротьби народів за неза­лежність, виникнення в CPCP ряду міжнаціональних конфліктів.

З’явилась реальна загроза розпаду Радянського Союзу. В цій си­туації 19серпня 1991 р. рядом високопоставлених керівників CPCP була здійснена спроба взяти ініціативу в свої руки, піднявши путч. Ця спроба завдяки рішучій позиції президента Росії Б. М. Єльцина та його соратників завершилася крахом. Це ше більш посилило прагнення народів CPCP до незалежності. 24 серпня 1991 р. Вер­ховна Рада України проголосила Акт про незалежність України, підтверджений народом України 1 грудня 1991 р. У референдумі взяло участь 84,2% виборців, з яких 90,3 проголосували за неза­лежність України. Тоді ж, 1 грудня було всенародно обрано Прези­дента України Леоніда Кравчука.

На початку грудня рішенням президентів України, Росії та Біло­русії денонсовано Договір 1922 р. про утворення CPCP1 і утворена Співдружність Незалежних Держав (СНД). В Україні почався ре­альний процес державотворення, що значною мірою консолідував суспільні сили, хоча загалом спектр суспільного життя став ще більш різноманітним.

Наприкінці лютого - на початку березня 1992 р. відбулися Другі Всеукраїнські збори Народного руху. Метою своєї подальшої діяль­ності Рух визначив утвердження свободи і незалежності України. Керівниками організації було обрано трьох співголов - М. Гориня, І. Драча та В. Чорновола. Перші два згодом фактично відійшли від керівництва Рухом. На початку 1993 р. у зв’язку з дією прийнятого Верховною Радою України Закону “Про об'єднання громадян" На­родний Рух України змушений був констатуватися як партія, за­лишаючись при цьому широкою масово-політичною організацією.

З метою консолідації демократичних сил ряд політичних партій разом із діловими колами заснували на початку 1992 р.

об’єднання “Нова Україна”, що мало позитивний вплив на суспільно-політичну атмосферу та соціально-економічне становище на Україні. Розгорнув діяльність також Конгрес національно-демократичних сил.

Водночас посилився процес структуризації суспільства і пере­групування політичних сил. Корозія розшарувань, розходжень і розколів торкнулася Народного Руху України, Української респуб­ліканської партії, Української християнсько-демократичної партії, Партії демократичного відродження України. Посилились супереч­ності в церковному русі. Активізувалися прокомуністичні сили. 247 народних депутатів України поставили свої підписи під вимо­гою переглянути постанову Президії Верховної Ради України про заборону діяльності комуністичної партії. На початку 1993 р. по­силився рух за підписання Україною Статуту СНД. У відповідь майже ЗО політичних партій та громадських об’єднань створили 21 лютого 1993 р. Антикомуністичний антиімперський фронт (ААФ). У роботі Всеукраїнського форуму ААФ взяли участь На­родний рух України, Конгрес національно-демократичних сил, Українська республіканська партія. Українська консервативно- республіканська партія, Демократична партія України, Християнсь­ко-демократична партія України, “Меморіал”, товариство “Про­світа”, товариство “Україна”, асоціація “Зелений світ”, Українська національна асамблея (УНА), УНСО, КУН, ВОСТ, Союз украї­нок та інші. Головне своє завдання коаліція антикомуністичних сил бачила у сприянні економічним реформам. Організатори Фронту оголосили про відмову від міжиартійної боротьби. Вони вислови­лись за підтримку політики Президента, Уряду України.

Тим часом соціально-економічне становище України погіршува­лося, набираючи характеру кризи й паралічу. Це стало наслідком дезінтеграції та дезорганізації колишнього CPCP, розвалу кредитно- фінансової системи, переорієнтації всього соціально-економічного й соціально-політичного комплексу на структуру нової держави, впливала також відсутність протягом останніх років реального плану будівництва держави та її економіки. Економічна депресія, іцо розвиваласьу 1990-1992 рр., досягла такого рівня, коли розпоча­лась деградація самої соціально-економічної структури суспільства.

Заданими Міністерства статистики, національний доход України знизився на 14%, продукгивністьсуспільної праці - на 15%. За 1992 р. темпи зниження виробництва промислової продукції склали 9%. Виробництво товарів народного споживання знизилось на 10,9%. Програма “Основи національної економічної політики”, прийнята в березні 1992 р., практично ігнорувалася урядом, і це призвело до краху фінансової системи України та знецінення грошової ерзац- одиниці - купона.

Восени 1992 р. па зміну уряду Віталія Фокіна прийшов оновлений уряд Леоніда Кучми. Розпочалася боротьба з розрухою та економіч­ною кризою. Уряд видав ряд декретів, спрямованих на подолання кри­зи та стабілізацію економіки держави. Це декрети про порядок при­ватизації присадибних ділянок, оплату праці, зміну митних правил тощо, їх мета - вивести Україну до кінця 1993 р. з кризової ситуації.

Однак з початком 1993 р. зросли ціни на хліб, проїзду транспорті і майже на всі товари, що викликало нову напругу в суспільстві - страйки електротранспортніїків у Києві, шахтарів у Донбасі та ін. Незважаючи на всі заходи уряду, економічне становище України в січні-лютому 1993 р. погіршилося, рівень життя народу знижу­вався. Процес роздержавлення йшов повільно. Непомірно зростав державний апарат, однак ефективної діяльності його не відчува­лося. Катастрофічною стала ситуація з паливно-енергетичними ре­сурсами. Складною залишалася політична обстановка в Криму. Чи­мало непростих питань було у формуванні Збройних Сил України.

У вересні 1993 р. у відставку пішов уряд Л. Д. Кучми, який пра­цював з жовтня 1992 р. Ситуація в державі продовжувала погіршу­ватися - спад виробництва тривав, продовжувалася інфляція.

Відповідно до рішень Верховної Ради у березні 1994 р. були про­ведені дострокові вибори до парламенту країни, а у червні того ж року - Президента. На виборах відчутної поразки зазнали пропре- зидентські політичні сили. Майже третина виборців віддали свої голоси партіям лівої орієнтації. На президентських виборах пере­могу здобув Л.

Д. Кучма.

28 червня 1996 р. на V сесії Верховної Ради України було прий­нято Конституцію - Основний закон держави, в якому закріплено основи суспільного, економічного, політичного устрою держави, правовий статус особи, її права, свободи, обов’язки, і^юрму держав­ного правління, порядок організації та повноваження органів законо­давчої, виконавчої та судової влади. Нова Конституція заклала пра­вові основи для активізації законотворчих процесів в Україні.

У березні 1998 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради України. Вперше в історії українського парламентаризму вони відбулися на принципах змішаної - пропорційно-мажоритарної системи. Вісім партій із сорока, які брали участь у виборах, одер­жали перемогу.

31 жовтня 1999 р. в умовах гострої політичної боротьби від­булись вибори Президента України. Перемогу вдруге здобув Л. Д. Кучма. Навесні 2002 р. відбулися нові вибори до Верховної Ради. В цей час в Україні діяло понад сто партій.

Парламентська більшість на основі блоку “За єдину Україну” обрала на посаду голови Верховної Ради у квітні 2002 р. В. Литви­на та створила у листопаді того ж року коаліційний уряд на чолі з В. Януковичем.

В Україні сьогодні розпочався процес переходу до парламентсь­ко-президентської республіки. У своїй зовнішньополітичній діяль­ності Україна рухається до Європейського союзу та НАТО, прагне вступити до Світової організації торгівлі.

@ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Який вплив на Україну мала поразка путчу 19 серпня 1991 р ?

2. Охарактеризуйте процес формування ринкових відносин в Ук­раїні у 1990-і роки.

3. Як розвивається політична система України?

<< | >>
Источник: Алексеев Ю. M., Вертегел А. Г., Даниленко В. М.. Історія України: Навч. посіб. - K.: Каравела,2004. - 256 с.. 2004

Еще по теме РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ: