Процес створення демократичних засад в українському суспільстві був елементом глибоких політичних змін, які відбулися в результаті падін­ня комуністичних режимів, значного послаблення позицій авторитаризму в світі й поширення системи політичної демократії.

Від часу проголошення незалежності поступальний рух українського суспільства в демократичному напрямку, незважаючи на всі суперечності й втрати, можна вважати таким, що відбувся.

Важливе значення для послідовної соціально-політичної трансфор­мації суспільства мало заснування посади Президента України (відповід­ний Закон Верховної Ради з цього приводу був прийнятий ще 5 липня 1991 р.). Його запровадження пояснювалося перехідним характером про­цесів розвитку суспільства в Україні, необхідністю широкого реагування на зміни в економічній ситуації та ін. За цією системою на Верховну Раду покладалося створення нової законодавчої бази, а на Президента і підпо­рядкований йому уряд - розв’язання поточних проблем суспільного життя. Для зміцнення президентської гілки влади в березні 1992 р. був запрова­джений інститут представників президента з повноваженнями голів місце­вих державних адміністрацій в областях і районах, у Києві й Севастополі.

У грудні 1991 р. під час президентських виборів переміг Л. Кравчук, у наступних - у червні 1994 р. та жовтні 1999 р. - Л. Кучма. Драматичний перебіг подій виборчих президентських перегонів восени 2004 р., масові протести проти фальсифікації виборів принесли перемогу В. Ющенку.

На початку 90-х років ХХ ст. було створено нову модель політичного устрою України, покінчено з однопартійною системою та ідеологічним монополізмом, закладено фундамент сучасного державного устрою на принципах поділу влади, відбулося становлення парламентаризму й ви­конавчої влади, незалежної судової системи та системи місцевого самов­рядування. Важливим поштовхом на шляху до демократизації стало при­йняття нової Конституції 1996 р., створення Конституційного Суду, Вищої ради юстиції, прийняття Конституції Автономної Республіки Крим. Усім, хто проживав на території України до проголошення незалежності, Закон про громадянство забезпечував набуття українського громадянства. У січні 1992 р. синьо-жовтий прапор був затверджений як Державний прапор України, того ж місяця Президія Верховної Ради України видала Указ «Про Державний гімн України», у лютому 1992 р. - як малий герб України затверджений тризуб. Про те, наскільки важко було подолати старі стерео­типи й підходи до символів незалежної України, свідчить той факт, що лише в березні 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний гімн» і затвердила музику М. Вербицького й слова П. Чубинського.

Стрижнем державотворчого процесу протягом першої половини 90-х років був конституційний процес, що мав забезпечити утвердження стійкої системи державної влади, національної правової системи, законності й правопорядку, а головне - залежної від електорату законодавчої й вико­навчої влади. Він започаткований ще прийняттям Декларації про держав­ний суверенітет (1990 р.) і створенням Верховною Радою у жовтні того ж року Комісії з розроблення нової Конституції України й завершився ухва­ленням нової Конституції України в червні 1996 р. Розгортання конститу­ційного процесу ускладнювалося уповільненим виробленням науково об­ґрунтованої моделі майбутнього суспільно-політичного устрою, протисто­янням різних політичних сил, наявністю спірних питань: про статус респу­бліки Крим, державну мову, державну символіку, приватну власність, роз­поділ владних повноважень тощо.

Нова Конституція України була прийнята 28 червня 1996 р. Як дже­рело права її можна віднести до конституцій постійного, демократичного, республіканського, унітарного, жорсткого, писаного типу. Важливо, що Конституція України за своїм змістом і духом не поступається консти­туціям країн зі сталими демократичними традиціями. Конституція харак­теризує Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, право­ву державу (ст. 1). За формою державного устрою Україна визначалася як унітарна держава із означенням адміністративно-територіальної авто­номії для Автономної Республіки Крим. За формою державного правління - президентсько-парламентська республіка.

Інститутами місцевого самоврядування визнано обласні, міські, ра­йонні в містах, районні, сільські, селищні ради. У ст. 6 Конституції визна­чено, що державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Конституція встановила норми, які мають обмежувати державну владу. У ст. 4 передбачається відповіда­льність держави перед людиною за свою діяльність, а у ст. 5 встановлено заборону узурпації державної влади будь-якими суб'єктами. Принципово важливим для розвитку України є закріплення принципу народовладдя (ст. 5), політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15), заборона цензури й положення про те, що «жодна ідеологія не може визна­ватися державою як обов’язкова». При цьому Конституція покладає на державу обов’язок гарантувати свободу політичної діяльності, не забо­роненої Конституцією та законами України.

Державотворчий процес в Україні проходив під гаслом «розбудови незалежної демократичної держави», яке згуртувало населення різних ре­гіонів, сприяло консолідації національно-демократичних сил, означило ха­рактер необхідних для України перетворень. Національна ідея є обов’язковою складовою будь-якого процесу державотворення, особливо важливою вона є в кризові періоди в історії народів. Історичний досвід до­водить, що альтернативи національній ідеї як консолідаційному чиннику суспільства не існує.

Важливою умовою становлення демократичних держав і формування націй у пострадянських країнах є системи суспільних інститутів, що утво­рюють громадянське суспільство. Серед дослідників перехідних процесів панує переконання, що демократія проголошена не може стати демократі­єю реальною, доки громадянське суспільство не зміцніє настільки, щоб стати дієвим конкурентом і опонентом старої номенклатури. Без вільного та потужного громадянського суспільства ринковий капіталізм неминуче перетвориться на капіталізм мафіозний. Чим розвиненішим є громадянське суспільство, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим меншою є небезпека узурпації політичної влади певними інститутами. Відстоюючи матеріальну й духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, громадянське суспільство активно сприяє процесам політичної демократизації. Рівновага між державою й громадянським суспільством є важливим чинником стабільного демо- кр атичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості й політичного безсилля народу.