Про національні меншини України Закон України 25 червня 1992 р.

Верховна Рада України, виходячи із життєвих інтересів української на­ції та всіх національностей у справі розбудови незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривність прав людини і прав національностей, праг­нучи реалізувати Декларацію прав національностей України, дотримуючись міжнародних зобов’язань щодо національних меншин, приймає цей Закон з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток.

Стаття 1. Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та ку­льтурні права й свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до націона­льних меншин, держава виходить з того, що вони є невід’ємною частиною загальновизнаних прав людини.

Стаття 2. Громадяни України всіх національностей зобов’язані до­тримуватись Конституції та законів України, оберігати її державний сувере­нітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин.

Стаття 3. До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття націо­нального самоусвідомлення та спільності між собою.

Стаття 4. Відносини, які виникають з приводу реалізації громадя­нами України прав і свобод, пов’язаних з їх належністю до національних меншин, регулюються Конституцією України, цим Законом, прийнятими на їх підставі іншими законодавчими актами, а також міжнародними дого­ворами України.

Стаття 6. Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування й навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних тра­дицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних і навчальних закладів і будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Пам’ятки історії й культури національних меншин на території Укра­їни охороняються законом.

Стаття 7. Держава вживає заходів для підготовки педагогічних, культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу на­вчальних закладів.

Державні органи на основі міжнародних угод сприяють національ­ним меншинам у підготовці спеціалістів в інших країнах.

Стаття 8. У роботі державних органів, громадських об’єднань, а також підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях, де бі­льшість населення становить певна національна меншина, може викорис­товуватися її мова поряд з державною українською мовою.

Стаття 9. Громадяни України, які належать до національних мен­шин, мають право відповідно обиратися або призначатися на рівних заса­дах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого й регіонального самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях.

Стаття 10. Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища в місцях їх історичного й сучасного розселення. Питання про повернення на територію України представників депортованих народів вирішуються відповідними законодавчими актами та договорами України з іншими державами.

Стаття 11. Громадяни України мають право вільно обирати та від­новлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Стаття 12. Кожний громадянин України має право на національні прізвище, ім’я та по батькові; громадяни мають право у встановленому по­рядку відновлювати свої національні прізвище, ім’я та по батькові. Грома­дяни, у національній традиції яких немає звичаю зафіксовування «по бать­кові», мають право записувати в паспорті лише ім’я та прізвище, а у свідо­цтві про народження - ім’я батька і матері.

Стаття 13. Громадяни, які належать до національних меншин, ві­льні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним за­конодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об’єднання.

Стаття 18. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.

Стаття 19. Якщо міжнародним договором України встановлено інші положення, ніж ті, які містяться в законодавстві України про націона­льні меншини, то застосовуються положення міжнародного договору.

Президент України Л. Кравчук

Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 36. - 8 вересня.