Причини громадянської війни
Під час громадянської війни на політичну владу в Україні претендували чотири політичні сили:
- Табір українських сил демократичної орієнтації. В середовищі цього табору можна виділити дві течії.
Одна, уособлювана В.Винниченком, схилялася до компромісу з Радянською Росією та Україною вважаючи, що військовий союз з ними спрямований проти Антанти та російських монархістів дозволить зберегти незалежну українську державу. Друга, під керівництвом С.Петлюри, вважала більшовиків і Радянську Україну ворогом №1. У боротьбі за політичну владу національні демократи розраховували на військову допомогу Німеччини та Австро-Угорщини у 1918 р., у 1919 р.- країн Антанти, а у 1920 р.- Польщі. Вони мали і власні збройні сили: українські січові стрільці (УСС), гайдамаки С.Петлюри, а пізніше Українська галицька армія. Взагалі регулярна армія УНР не мала твердих бойових та моральних якостей, тому й зазнала поразки.- Українські більшовики наприкінці грудня 1917 р. не були основною політичною силою. На виборах до Установчих зборів України за більшовиків проголосували лише 17,3% населення. Українські більшовики не були єдиними. В їх рядах на протязі усього періоду громадянської війни чітко прослідкуються так звані ’’праві” (Квірінг, Чудновський), які в часи гетьманату виступали за співпрацю з демократичними українськими партіями. Окрім ’правих” були ще й “ліві” (П’ятаков, Артем, Антонов - Овсієнко), які виступали проти будь-яких компромісів з національними демократами. Вони мали власні збройні сили: робітнича Червона гвардія Донбасу, червоне козацтво під керівництвом В.Примакова та ін. Вирішальне значення у боротьбі за владу мала військова допомога з боку Радянської Росії.
- Третьою важливою політичною силою були російські монархісти. Вони фактично становили основу збройних сил гетьмана П.Скоропадського. Добровольчеська армія О.Денікіна у 1919 р.
та армія Врангеля у 1920 р. становили основну небезпеку для української державності. Біла гвардія могла в першу чергу розраховувати на військову і політичну допомогу Антанти тому, що боролася за відновлення монархії в Росії.- Четвертою політичною силою в громадянській війні на Україні виступило селянство, незадоволене політикою монархістів та більшовиків. Найбільш чисельна селянська армія воювала під прапорами ’батька Махна”. В 1919 р. вони виступали на боці Радянської влади проти Денікіна та Петлюри, а в 1920 р.- проти Врангеля та отамана Григор’єва. Він розраховував у цій боротьбі тільки на власні сили, на революційний рух селян.
Жовтнева революція та громадянська війна - особливий період у нашій історії, коли відчайдушна спроба подолати віковічну відсталість Росії поєдналася з небаченим до того соціальним експериментом будівництва нового ладу.
Більшовики розглядали громадянську війну як неодмінний і цілком виправданий метод переходу до соціалізму, своєрідне комуністичне чистилище. В.І.Ленін наголошував: ми - єдина партія, яка не боїться такої війни. Наша партія за громадянську війну, повторював за ним Л.Д.Троцький. Ідеологічне сектантство більшовиків, ґрунтоване на переконанні в тому, що людство можна зробити щасливим силоміць ( диктатура ), їхнє прагнення негайно й кардинально реорганізувати політичне та економічне життя на абсолютно нових засадах ( воєнний комунізм ), спочатку відмова від будь-якого діалогу з політичними опонентами, а потім нещадне переслідування останніх ( червоний терор ) - все це дало могутній поштовх до розгортання громадянської війни.
Проголошення Української Народної Республіки стало своєрідною реакцією на жовтневе більшовицьке повстання в Петрограді. Намагаючись завоювати владу в Україні, більшовики розгорнули широку пропагандистську кампанію, підтримували ліві елементи українських партій з метою розколу Центральної Ради, чинили зовнішній силовий тиск тощо. Їхня спроба легітимним шляхом завоювати командні висоти та трансформувати Центральну Раду в „кишеньковий” Центральний виконавчий комітет рад України зазнала поразки.
Грудневий ультиматум Раднаркому призвів до спалаху війни між Раднаркомом і Центральною Радою, яка в критичних умовах своїм IV Універсалом проголошує суверенність, незалежність УНР. Проте проголошення універсалу не давало змоги зберегти контроль за територією України. Під тиском переважаючих сил радянських військ Центральна Рада втрачає територію, вплив, владу.
В цілому події 1918-1920 рр. розвивалися в Україні в загальному контексті громадянської війни на території всієї країни. Разом з тим вони мали свою специфіку й позначалися особливим драматизмом, який проявлявся у надзвичайній запеклості боротьби за владу, в більш складному, ніж деінде на руїнах колишньої імперії, комбінуванні найрізноманітніших політичних сил, їхній швидкій змінюваності біля керма державної влади, в поєднанні гасла соціального визволення з гаслом національно-державного суверенітету.