Позиція в аграрному питанні капіталізуючого дворянства

(Уривок з пропозицій цукрозаводчика графа Бобринського О. О. щодо влаштування селянського побуту. 1858 р.)

1. Віддати безплатно у вічну і невід'ємну власність селянам по 1 десятині землі на ревізьку душу, в тому числі і садибу, в тих селищах, де лічиться в селянському полі і під садибами по дві або більше десятин землі на душу.

2. В селищах, де лічиться в селянському полі і під садибами менше 2-х десятин землі на ревізьку душу, розділити землю пополам; одну половину залишити за поміщиком, а другу віддати у вічну власність селянам безплатно.

3. Звільнити негайно селян від кріпосного стану з повним правом переходу або ж з деякими обмеженнями цього права за розсудом уряду.

4. Наділити селян землею за числом ревізьких душ. Якщо ж у числі їх будуть такі сім’ї, які протягом останніх двох років не були наділені громадською землею, то дозволити селянам, коли вони самі того побажають, зазначених сімей до складу їх громади не приймати і в такому разі цих людей відпустити на волю без землі.

5. Усіх дворових людей негайно відпустити на волю.

6. Покласти на поміщика відповідальність за своєчасну сплату державних податей на підставі розділу VI, статті І програми і надати йому поліцейську владу для стягнення їх.

7. У всьому іншому селяни підкоряються порядку, який встанов­лений для вільних хліборобів.

8. Залишити за поміщиком борг кредитним установам, який лічиться за маєтком.

9. Наділити селян орною землею з їх поля однією круглою межею.

10. Дозволити селянам залишити садиби і поля в окремому або спільному їх володінні.

11. В тих губерніях, де поміщик користувався правом продажу вина, зберегти це право за ним на попередній підставі.

Викладена вище пропозиція заснована на нижченаведених мірку­ваннях:

Добробут народу і, отже, політична могутність держави залежать найбільше від розвитку продуктивних сил, а ці останні — від трьох таких умов:

1.

2. Свободи праці.

3. Свободи обирати місце для застосування праці.

Свобода особиста з примусовою працею і прикріпленням до землі може, звичайно, мати різні довільно пристойні назви, але не менше того, особиста свобода з примусовою працею і прикріпленням до землі буде по суті не що інше як та ж панщина, але тільки під іншою назвою. Загальна державна продуктивність не збільшиться. Між поміщиками, які не володіють землею, і вільними селянами, що не мають права розпоряджатися ні своїм часом, ні своєю працею, виникне дух ворожнечі. Становище незадовільне ні для держави, ні для поміщиків, ні для селян і сповнене дратівливих підстав, що не обіцяють мирного і благословенного майбутнього.

Свобода праці. В продуктивному відношенні ще більш важлива, ніж свобода особиста...

Щоб мати ще ясніше уявлення про марність панщинної праці, треба лише порівняти один день роботи, виконуваної вільною лю­диною, з тією самою роботою, що виконується на панщині, помно­жити цю різницю на один день праці 12 мільйонів працівників обох статей, потім на 140 днів протягом року і, нарешті, на цілий ряд років. Це порівняння виявить, які незліченні багатства гинуть таким чином в Росії і в скільки разів ми будемо бідніші порівняно з народами, які користуються свободою праці.

Свобода вибору місця. Де працівник побажає застосувати свою працю, це також має значний вплив на розвиток народного добро­буту.

Усім відомо, що промисловці, які мають великі підприємства, особливо поза столицями, зустрічають великі труднощі по найму працівників навіть за дуже високу оплату.

В інших місцях, навпаки, селяни марно намагаються найти собі роботу. Отже, прикріплення до землі спричиняється до двох наслідків. У першому випадку гроші не знаходять рук, у другому — руки не знаходять грошей.

Ці дві обставини настільки впливають на народний добробут, що якби зробити селян кріпаками в одній з європейських держав, то, звичайно, це привело б до незліченних бідувань.

Тим часом навряд чи буде можливість відокремити прикріплення селян до землі від користування ними всіма сільськими полями, а це останнє — від примусової праці.

Незважаючи на це, багато поміщиків знову вважають за краще встановити такий порядок, при якому поліпшений побут селян якомога менше відрізнявся б від нині існуючого порядку, тобто віддавати в користування селянам всю землю, яка є на їх полях, а замість цього залишити за собою право вимагати примусової праці або панщини.

Але селяни, наділені достатньою кількістю землі для забезпечення їх існування, звикнуть помалу вважати землю своєю власністю, а примусову працю тяжкою і нестерпною для них повинністю, яку вони виконуватимуть не інакше, як під загрозою покарання...

На закінчення вважаю за потрібне додати, що при вище запро­понованій постанові селяни, наділені кількістю землі, недостатньою для повного забезпечення їх існування, потребуватимуть землі. А поміщикам потрібні будуть робітники. Отже, взаємні вигоди як одних, так і других полягатимуть у тому, щоб погодитися на доб­ровільні угоди, без яких поміщики залишаться з необробленою землею, а селянам ніде буде прикласти свої руки.

ЦДІА У PCP_t ф. київського генерал-губернатора. Тимчасове відділення по влаштуванню селянського побуту, on. 300, спр. І, ч. II, 1858 р., арк. 270—273.

218.