Постать П. Сагайдачного в українській історії.
Велика роль у розвитку українського козацтва належить П. Сагайдачному, під орудою якого Запорозьке військо перетворилося на добре організовану силу. Воно не тільки виявилося здатним перемагати будь-якого ворога, але й заклало підвалини українського державотворення.
Петро Сагайдачний народився приблизно у 1570 р. (точна дата невідома) у с. Кульчицях поблизу Самбора, що нині на Львівщині, у родині дрібного шляхтича православної віри «як герб на його образку натякає». Церковний пам'ятник Київського Золотоверхого Михайлівського монастиря доніс до нас ім'я батька майбутнього гетьмана - Конан або, малоросійською, - Конаш. Звідси Конашевич означає по батькові, а не подвійне прізвище, як гадали історики.
Про молодість П. Сагайдачного ми знаємо дуже мало: всього два-три факти. Він навчається «час чималий» в Острозькій школі заснованій 1576 р. в м. Острозі на Волині князем Костянтином Острозьким, потім, коли переїхав з Острога до Києва, працює домашнім учителем у міського судді. Через деякий час опинився на Січі і вступив до війська.
Уперше ім'я Петра Сагайдачного - ватажка запорожців - стало відоме в 1606 р., коли внаслідок морського походу козаки здобули турецьку фортецю Варну, яка до того вважалася неприступною. Було захоплено 10 турецьких галер із продовольством, товарами й екіпажами. Розлючений султан наказав перегородити Дніпро залізним ланцюгом і заблокувати козаків. Проте навіть такі перешкоди не зупинили звитяжців.
П. Сагайдачний провів реформу війська на Січі. Її основною суттю було підвищення організації, дисципліни і боєздатності козацького війська. Він перетворив партизанські ватаги козаків у регулярне військо, усунув із війська свавільні елементи, завів сувору дисципліну, заборонив пити горілку під час морських походів, а за провини нерідко «карав на смерть». Особливо «врожайним» на події був 1616 р., коли бойова слава запорожців сягнула апогею.
Найзначнішим із походів того року слід вважати морський похід «чайками» на Крим і взяття Варни і Синопу.Спрямувавши всю свою енергію і знання на боротьбу з Туреччиною та Кримським ханством, П. Сагайдачний усвідомлював, необхідність боротьби і проти Речі Посполитої.
У 1617 р. гетьман Петро Сагайдачний уклав з польським військовим командуванням Вільшанську угоду, за якою: козацький реєстр установлювався в розмірі 1 тис. осіб, проте остаточну кількість реєстрових козаків мав визначити польський сейм; козакам надавалося право обирати гетьмана, якого затверджував польський король; за службу реєстровим козакам польський уряд зобов'язувався виплачувати платню; реєстровці мали право жити тільки на Запоріжжі; реєстровому війську заборонялося здійснювати походи на Крим і Туреччину; з козацького війська виключали тих міщан, які вступили в козаки протягом останніх 5 років; нереєстрові козаки поверталися під владу старост і шляхти.
У 1618 р., коли польський король звернувся до Сагайдачного з проханням взяти участь у поході на Москву, щоб врятувати королевича Владислава з безнадійного становища. Сагайдачний висунув такі вимоги: 1) розширення козацької території; 2) свобода на Україні православної віри; 3) збільшення чисельності козацького війська; 4) визнання з боку Польщі судової та адміністративної автономії України. Король і сенат погодились на ці вимоги Сагайдачного і прислали до його війська клейноди, тобто булаву, бунчук, печатку і прапор. Зібравши 20-тисячне військо, Сагайдачний рушив у межі Московської держави.
У жовтні 1618 р., у ніч перед святом Покрови пресвятої Богородиці, почався штурм і навіть можна було взяти Москву, як раптом Сагайдачний звелів припинити атаку і відступити козакам. Москву взяти не довелося. Повернувшись з походу, П. Сагайдачний не пішов на Січ, а прийшов з 20- тисячним військом у Київ, де його було «проголошено Гетьманом над Київською Україною та Гетьманом всього війська Запорозького».
1619 р. П. Сагайдачний підписав ще одну угоду з польським урядом - Роставицьку.
Ця угода передбачала, що: козацьке реєстрове військо, яке налічувало 10,6 тис. осіб, скорочувалося до 3 тис. Усі інші козаки, що вступили до війська протягом останніх 5 років і не увійшли до реєстру, мусили повернутися під владу старост і панів; реєстрові козаки повинні були протягом 9 місяців виселитися з маєтків шляхти й духівництва, інакше перетворювалися на їхніх підданих; козаки мали право жити на Запоріжжі та охороняти кордони, за що їм з державної скарбниці виділялася платня в розмірі 40 тис. злотих (на все військо), але їм суворо заборонялося здійснювати походи на Кримське ханство й Туреччину; крім Запоріжжя, козаки могли перебувати тільки в королівських володіннях; козацька старшина зобов'язувалася знищити човни, покарати учасників останніх морських походів і погодитися на кандидатуру гетьмана, якого призначить польський король.Підтримуючи освіту і православ'я, Петро Сагайдачний записується «з усім двадцятитисячним Військом Запорозьким до Київського братства». Прийнявши братство під свою козацьку опіку і захист, Сагайдачний зробив незвичний, безпрецедентний для того часу історичний крок - поставив зброю на охорону освіти, культури і православ'я, можна сказати, гуманізував зброю.
Ще одна важлива подія відбулась у Києві: відновлено православну ієрархію, а Берестейську унію (1596 р.) ліквідовано.
Сагайдачний, не покладаючись більше на обіцянки польського короля, вирішив скористатися проїздом через Україну з Москви Єрусалимського патріарха Феофана. 6 жовтня 1620 р. у Києві патріарх Феофан висвятив ігумена Михайлівського монастиря Іова Борецького Київським митрополитом.
Польський уряд був дуже розлючений і відмовився визнати православну ієрархію за законну, але у 1620 р. почалася війна з Туреччиною. Під Цецерою турки вщент розбили польське військо коронного гетьмана С. Жолкевського, який там і загинув. Король змушений був знову звернутися до козаків по військову допомогу і запросив у Варшаву особисто Сагайдачного. Але Сагайдачний не одразу погодився їхати до Варшави.
Тільки після переконань патріарха Феофана, котрий ще перебував у Києві, Сагайдачний погодився очолити посольство і їхати до Варшави. Там йому виявили велику шану. Сам король звернувся до П. Сагайдачного зі словами: «Я посилаю сина під Хотин і доручаю його тобі». Під час переговорів П. Сагайдачний виявив неабияку державну мудрість і талант дипломата; він домігся того, що уряд Речі Посполитої дав згоду задовольнити вимоги козаків: 1) скасувати посаду старшого над козаками від польського уряду; 2) визнавати владу обраного на козацькій раді гетьмана над усією Україною; 3) скасувати постанови сейму щодо обмеження вільностей і прав козацтва; 4)надати населенню України свободу віросповідання. Православна ієрархія (митрополит, єпископи висвячені патріархом), мала бути визнана урядом і не повинна зазнавати гоніння від влади Речі Посполитої. Це був значний успіх: фактично визнавалася автономна козацька республіка на Україні на чолі з обраним гетьманом. Завдяки цьому українські козаки взяли участь у Хотинській війні і надали допомогу Речі Посполитій.40-тисячне козацьке військо під проводом П. Сагайдачного відіграло головну роль у розгромі турецького війська. Але для гетьмана перемога під Хотином стала останньою. Тяжко поранений отруєною татарською стрілою, Сагайдачний помер у квітні 1622 р. Перед смертю Сагайдачний в присутності Київського митрополита Іова Борецького заповів своє майно на освітньо- навчальні і релігійно-церковні благодійні цілі, зокрема 1500 золотих він подарував Київській і Львівській братським школам.
2.5.