Перші цивілізації на теренах України
Та хоч як довго тривав перший період в історії людського суспільства, в результаті подальшого розвитку продуктивних сил на зміну йому прийшов час зародження класового суспільства.
Для розуміння цього питання треба назвати основні умови, що визначають становлення класового суспільства: по-перше, це такий рівень розвитку продуктивних сил, при якому виробляється відносний надлишок матеріальних благ - вище життєвого мінімуму, що дає можливість панівним класам систематично привласнювати його і утримувати військо, державний апарат; по-друге, зростання господарської самостійності окремих сімей і порушення принципу загальної рівності; по-третє, розвиток приватної власності на засоби виробництва, і, нарешті, четверта умова - концентрація багатств в руках племінної верхівки.В IX-I ст. до н.е. у племен Північного Причорномор’я і Криму виникли перші рабовласницькі держави на території України.
Першими з відомих нам кочових народів, що населяли територію нинішньої України, були кіммерійці. Гомер, розповідаючи у своїй «Одіссеї» про північне узбережжя Чорного моря, називає його «землею кіммерійців». Це, очевидно, найдавніша згадка про Україну. На рубежі II-I тис. до н. е. вони населяли все степове Причорномор’я від Дону до Дністра, їх етнічність остаточно не з’ясована. Проте більшість істориків сходяться на думці, що це були іраномовні племена.
Провідною галуззю в господарстві кіммерійського суспільства було кочове скотарство, насамперед конярство, вони одними з перших опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Їхні майстри навчилися кувати залізо й виготовляти високоякісну сталь. Значну роль у житті кіммерійців відігравала війна. Озброєні вони були залізними мечами, луками, бойовими сокирами. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не мали довготривалих поселень і жили в тимчасових таборах і зимівниках. Їхнє суспільство складалося з племен, і об’єднаних у союзи на чолі з царями-вождями.
Військово- політичне об’єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н. е. і розпалося під натиском скіфських племен, які мали чисельну перевагу. Внаслідок агресії частина кіммерійців покинула свою країну. Основна ж маса поступово асимілювалася у скіфському етнічному середовищі.На початку VII ст. до н.е. в українському степу з’явилися скіфи. Спустошивши багато країн Близького Сходу, вони нарешті осіли в степах Північного Причорномор’я. Саме скіфські племена вперше утворюють на території України велике політичне об’єднання.
Наприкінці VI ст. до н. е. в причорноморських степах формується могутнє державне об’єднання на чолі зі скіфами - Велика Скіфія зі столицею поблизу сучасного м. Кам'янка-Дніпровська на Запоріжжі. Скіфську державу очолювали представники єдиної династії, влада яких була спадковою. Суспільство складалося з общинників, воїнів та жерців. У часи свого піднесення скіфська держава охоплювала величезну територію від Дунаю до Дону й від Чорного моря до сучасного Києва, на якій проживали різні за походженням народи.
Про господарське та культурне життя скіфів відомо в основному з даних археології. Скіфи створили високу матеріальну культуру. Найважливішим джерелом пізнання скіфської культури були і є скіфські поховальні пам'ятки. На території України було досліджено цілий ряд царських курганів, як Чортомлик (біля м. Нікополя), Куль-Оба (біля м. Керч), Гайманова Могила та Солоха (Запоріжжя), Товста Могила (Дніпропетровщина). У V ст. до н. е. Скіфію описав давньогрецький історик Геродот. Її населення він поділив на чотири групи: царські скіфи, скіфи-кочовики, скіфи-хлібороби і скіфи-орачі. Спосіб життя, господарство було різним. У скіфів швидко виникло ремесло. Скіфські ремісники володіли технологією виплавки міді та заліза, виготовляли зброю, військову амуніцію, знаряддя праці, виливали котли тощо. Осілі племена виробляли з глини різний посуд. Значного поширення набули кушнірство і ткацтво. Знайдено численні ювелірні вироби надзвичайно складної роботи, зокрема славнозвісну скіфську пектораль.
Добре розвиненою була торгівля між скіфськими племенами та грецькими містами-колоніями. Від самого початку своєї появи в Криму та Причорномор'ї скіфи вели, активну войовничу політику.З-поміж військових успіхів скіфів слід також зазначити перемогу над перським царем Дарієм, який в 514-513 рр. до н. е. намагався їх завоювати.
Однак в 339 р. до н.е.вони зазнали поразки від Філіпа Македонського. Після розквіту скіфської держави, який тривав протягом VI-IV ст. до н. е., на межі IV-III ст. до н. е. почався раптовий спад.
У III ст. до н. е. на землі Північного Причорномор’я з поволзько-приуральських степів прийшли кочові племена сарматів. У кількох битвах з ними царські скіфи зазнали невдачі й мусили відступити. Основна частина царських і кочових скіфів осіли в Нижньому Подніпров’ї та Степовому Криму й утворила нову державу - Малу Скіфію, її столицею став Неаполь, залишки якого й досі зберігаються в передмісті Сімферополя.
Приблизно через 100 років більшу частину скіфів завоювали і асимілювали сармати. До складу сарматського об’єднання входили військово-політичні союзи племен язигів, роксоланів, сираків, аорсів, аланів. Основу господарства переважної більшості сарматських племен становило кочове тваринництво. Вони розводили овець, велику рогату худобу, коней. Особливо вражає у сарматів та велика роль, яку відігравали в їхньому суспільстві жінки. Переказуючи легенду, за якою сармати походять від союзу амазонок зі скіфами, Геродот повідомляє, що сарматські жінки жили, як колись амазонки: вони полювали верхи, брали участь у війнах нарівні з чоловіками, а також одягалися як чоловіки. Жодна сарматська дівчина не мала права виходити заміж, «поки вона не вб’є якогось ворога». Дані археології свідчать, що сарматських жінок часто ховали разом зі зброєю і що вони нерідко виконували функції жриць.
Сармати панували в степах Північного та Східного Причорномор’я протягом майже 400 років, з ІІ ст. до н.е. до ІІ ст. н.е.
Тривалий час сармати наводили жах на античний світ, але у III ст. нищівного удару їм завдали готи - германські племена, які просунулися з Північного Заходу, а в другій пол. IV ст. н. е. їх добили гуни - нові кочівники, що з’явилися у степовій Україні з Центральної Азії. Частина сарматів відійшли в гори Північного Кавказу і
Криму, а частина залишилася на місцях кочовищ, ставши одним з етнокультурних компонентів черняхівської культурної спільності.
3.