Пакти конституції та законів вольностей Війська Запорозького

(Конституція Пилипа Орлика)

Між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообра­ним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, пол­ковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічно ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних вибо­рах встановленою присягою названим ясновельможним гетьма­ном, року Божого 1710, квітня 5 при Бендерах.

...Народ Козацький, що доти перебував під тяжким поль­ським ярмом, прагнучи відновити колишню свободу, повстав за ревну віру православну, за закони батьківщини і старі воль- ності під проводом палкого борця, найвідважнішого керманича вічної пам’яті Богдана Хмельницького, який за допомогою Са­мого Бога і переможною поміччю найяснішого короля Швеції, безсмертного і славної пам’яті Карла X, з’єднавши сили Крим­ського Ханства і Війська Запорозького, а також завдяки влас­ному прозорливому старанню, пильним турботам і величі духу, збройно звільнив від польського рабства Військо Запорозьке і пригноблений народ Руський і цілком добровільно піддав і се­бе, і народ Царству Московському, сподіваючись на те, що вони, будучи самі такого ж обряду, як і ми, дотримуватимуться своїх зобов’язань відповідно до прийнятих пактів і конституцій, скріплених присягою, і що він назавжди збереже Військо Запо­розьке і вільний народ Руський під його покровительством при непорушних правах законів та вольностей.

Однак після смерті вищеназваного гетьмана Богдана Хмель­ницького, який благочестиво почив, Московське Царство взяло намір, дошукуючись багатьох засобів позбавити Військо Запо­розьке його вольностей, підтверджених власного присягою, при­звести його до остаточного знищення і накласти рабське ярмо на вільний народ, який ніколи не дозволяв себе завоювати си­лою зброї. І тоді щоразу, як Військо Запорозьке терпіло таке насильство, воно мусило власного кров’ю та відважним повстан­ням захищати недоторканість своїх законів і вольностей, за­хист яких Сам Бог, Месник беззаконня, милостиво підтриму­вав.

Нарешті тепер уже недавно, за часів ясновельможного Геть­мана Івана Мазепи, що благочестиво почив, вищеназване Цар­ство Московське, прагнучи втілити свої нечестиві наміри за до­помогою сили і платячи нам злом за добро, замість вдячності і справедливої шани за таку велику й вірну службу, за (наші) військові видатки, що довели нас до повного розорення, за нез­численні героїчні подвиги і криваві ратні труди, вирішило пе­ретворити козаків на регулярну армію, підкорити своїй владі міста, скасувати права і вольності, знищити з коренем Військо Запорозьке, що перебуває в пониззях Дніпра, і навіки стерти його ім’я. Усе це було очевидним, і нині існують докази на це, документально підтверджені. І тоді згаданий вище святої пам’я­ті ясновельможний Гетьман Іван Мазепа, перейнявшися за­конною ревністю до недоторканості батьківщини, законів та вольностей Війська Запорозького, палаючи пристрасним бажан­ням і в дні свого видатного Гетьманату, і після власної смер­ті — для увіковічнення свого імені — не тільки побачити на власні очі нашу батьківщину, а також Військо Запорозьке не- ушкодженими, але й залишити їх процвітаючими, з помно­женими і розширеними вольностями, піддав себе під непере­можне покровительство найяснішого, наймогутнішого короля Швеції Карла XII, який за особливим Господнім провидінням направився зі своїм військом на Україну. Ось так він (Мазепа) пішов по слідах свого попередника найвідважнішого святої па­м’яті Гетьмана Богдана Хмельницького, який при взаємній згоді і стратегічній передбачливості (вступив у союз) з найясні- шим королем Швеції, такого ж імені дідом його священної ко­ролівської величності Карлом X, прагнучи до звільнення своєї батьківщини з-під тяжкого польського рабства, і так само у відповідь на своє прохання отримав допомогу для вигнання польських військ. І хоча й безмірною була справедливість Гос­пода і ревно сприятливою до благочестивого померлого гетьма­на, однак відступилася від нього не тільки у мінливому жеребі війни, але й привела його самого сюди, до Бендер, щоб поко­рився закону смерті.

І

Оскільки серед трьох богословських чеснот перше місце по­сідає Віра, то й перший пункт нехай буде про Віру Православ­ного Східного Обряду, якою колись відважний Козацький народ був просвітлений через хозарських князів від Константинополь­ського Апостольського престолу. І відтоді аж донині (наш на­род) твердо в ній перебуває, ніколи не стривожений чужинсь­кою релігією. Добре відомо усім, що славної пам’яті Гетьман Богдан Хмельницький з Військом Запорозьким не через якусь іншу причину розпочав законну війну проти Польської Держа­ви, лише прагнучи належної по праву свободи і захищаючи Православну Віру, яку всіляко пригноблювали польські влади і принаджували до об’єднання з Римською Церквою. Після знищення на батьківщині чужинської Новоримської Релігії (Хмельницький) із названим Військом Запорозьким і народом Руським не з якої іншої причини віддався під захист Московсь­кого Царства, добровільно прийнявши його зверхність, а лише задля союзу Православної Віри. Тому теперішній новообраний Ясновельможний Гетьман, коли всемогутній Господь Бог спри­ятиме військовому щастю Його Священної Королівської Велич­ності короля Швеції у збройному порятунку нашої батьківщини від ярма московського рабства, буде зобов’язаний і примуше­ний у законному порядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релігія не запроваджувалася на нашій Руській бать­ківщині. А якщо б вона коли-небудь таємно або явно об’явила­ся, то (Гетьман) повинен буде сам з власної ініціативи її викорі- нити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості її прихильників. Особливо ж він не повинен допускати спів­існування на Україні облудного Іудаїзму, докладаючи особли­вих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина Віра Православ­на Східного Обряду під священним Апостольським престолом у Константинополі, і щоб ширилася слава Божа, і щоб при новозбудованих церквах множилося навчання руських дітей вільним мистецтвам, і щоб віра Господня міцніла й процвітала серед чужинських релігій як троянда серед колючок.

II

Подібно до того, як будь-яка держава існує і міцніє завдя­ки недоторканій цілісності кордонів, так і наша батьківщина, Мала Русь, нехай лишається у своїх кордонах, затверджених угодами Польської Речі Посполитої, славетної Порти Османсь­кої і Московського Царства, зокрема тих, що по річці Случ, які визнані за правління Богдана Хмельницького як володін­ня Гетьмана і Війська Запорозького вищезгаданою Польською Річчю Посполитою і навічно встановлені та підтверджені си­лою договорів. Обов’язком Ясновельможного Гетьмана під час (складання) угод його Священної Королівської Величності, ко­роля Швеції, нехайі стане турбота про це, і нехай він чинить твердо, наскільки вдасться, коли справа вимагатиме протидії. Особливо ж він мусить в уклінному проханні до його Священ­ної Королівської Величності, свого наймилішого Володаря, опікуна, захисника і протектора наполягати, щоб його Свя­щенна Величність нікому не дозволяв не лише порушувати закони і вольності (наші), але й привласнювати батьківські землі.

Ill

...усіма силами і проникливим старанням (Гетьман) прагне і вважає за свій службовий обов’язок дбати, щоб з нашого боку не порушувався і ніяким чином не псувався стійкий союз і бра­терство з Кримським ханством розгнузданими нападами поруш­ників, які не соромляться, звикнувши жити у гріхах, не тільки ламати права сусідства й дружби, але й розривати мирні угоди.

IV

...подбати про такі сприятливі умови миру, за якими б Дніпро і землі Війська Запорозького були звільнені від московсь­ких укріплень і фортець і повернуті у попередню власність зга­даного Війська, і щоб надалі там не споруджували жодних фор­тець, не осаджували ніяких міст та сіл із оговореним строком слобід [...].

VI

...ми, старшина, Кошовий Отаман і Все Військо Запорозьке, укладаємо договір з Ясновельможним Гетьманом і постановляє­мо в акті обрання Його Ясновельможності навічно зберігати у Війську Запорозькому такий закон, щоб у нашій батьківщині першість належала Генеральній старшині як з огляду на її ви­сокі служби, так і у зв’язку з постійним перебуванням при Гетьманах. Після неї у звичайному порядку мають бути вшано­вані цивільні Полковники, подібні за характером обов’язків до цивільних радників. Окрім того, від кожного полку мають бути обрані за згодою Гетьмана декілька знатних ветеранів досвідче­них і вельми заслужених мужів, для входження до публічної ради. Цій Генеральній Старшині, Полковникам і Генеральним радникам належить давати поради теперішньому Ясновельмож­ному Гетьману та його наступникам про цілісність його попе­реднього рішення і згоди, на власний розсуд (Гетьмана) нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися. Через це вже тепер, при обранні Гетьмана, за одностайною ух­валою встановлюються три Генеральні Ради, які щороку збира­тимуться у Гетьманській Резиденції. Перша — на свято Різдва Христового, друга — на свято Великодня, третя — на Покро­ву Найблагословеннішої Богорівної.

На ці Ради мають з’являтися відповідно до наказу згадано­го Гетьмана і згідно з законним обов’язком не лише полковни­ки зі своїми урядниками і сотниками, не тільки Генеральні Радники від усіх полків, але й посли від Низового Війська За­порозького для слухання й обговорення справ, щоб взяти ак­тивну участь, під жодним приводом не ухилятися від призна­ченого часу [...].

Якщо ж, однак, поза цими вищеназваними Генеральними радами з наперед визначеним терміном проведення виникне потреба у вирішенні, зміні чи виконанні якихось невідкладних справ, тоді Ясновельможний Гетьман наділяється певною сво­бодою влади і впливу, щоб вирішувати такі справи за порадою Генеральної Старшини. Таким же чином, якщо надходитимуть якісь листи із іноземних країн чи областей, адресовані Ясно­вельможному Гетьманові, тоді належить Його Ясновельмож­ності повідомляти (про них) Генеральну Старшину, а також розкривати відповіді, і щоб не було таємної писемної кореспон­денції, особливо чужоземної і такої, яка могла б завдати шко­ди цілісності батьківщини і загальному благу. А для того, щоб виникла більша довіра між Гетьманом і Генеральною Старши­ною, Полковниками і Генеральними Радниками у веденні сек­ретних і відкритих справ, кожен з них, заступаючи свій уряд, повинен скласти за публічно ухваленою формою тілесну прися­гу на вірність батьківщині, чесну відданість Гетьману й вико­нання обов’язків своєї служби [...].

VII

...винуватців (злочину) не повинен карати сам Ясновельмож­ний Гетьман із власної ініціативи і помсти, але таке правопо­рушення — і умисне, й випадкове — має підлягати (розгляду) Генерального Суду, який повинен винести рішення не поблаж­ливе й не лицемірне, а таке, якому мусить підкорятися як пе­реможений законом.

IX

Оскільки відомо, що з давніх часів у Війську Запорозькому були Генеральні Скарбники, які відали публічним скарбом, млинами і всіма публічними прибутками, податками і сплата­ми і розпоряджалися всім цим на розсуд і за згодою Гетьмана, отож і нині за загальною згодою встановлюється такий порядок і ухвалюється закон, що не підлягатиме змінам, що на випа­док, якби наша Батьківщина звільнилася від московського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публічній згоді обрати Генерального скарбника, мужа видатного, заслуженого, багато­го і прямодушного, який взяв би під свою опіку державну скар­бницю, відав би млинами і всіма прибутками і дбав би про них не для власної, а для загальної потреби... одночасно (слід обра­ти) у кожному Полку двох присяжних Скарбників, значних і заможних (представників), затверджених спільною ухвалою обох станів: козаків і простого люду. Вони мусять знати і при­бутки Полку від приватних осіб, і публічні податки й зобов’язані опікуватися видатками, щороку складаючи звіти — звітуючи про своє управління. Отож ці Полкові скарбники, перебуваючи у залежності від Генерального Скарбника, мали б своїм завдан­ням і обов’язком виплачувати у своїх Полках борги з держав­ної скарбниці, визначати її прибуток, збирати його й передава­ти до рук Генерального Скарбника [...].

X

Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов’язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дба­ти про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали над­мірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв за межі рідної землі, аби полегшити подібні тя­гарі і шукати життя кращого, спокійнішого і легшого [...].

XVI

[...] Я, Пилип Орлик, новообраний Гетьман Війська Запо­розького, присягаю Господом Богом, прославленим у Святій Трійці, на таке: обраний вільним волевиявленням відповідно до старого закону і звичаїв (нашої) вітчизни за згодою Священної королівської Величності Короля Швеції, Нашого Протектора, Генеральними Старшинами і послами від усього Війська Запо­розького, що перебуває під рукою його священної Королівської Величності й мешкає в нижній течії Дніпра, будучи обраним, проголошеним і піднятим на видатне Гетьманське звання, при­сягаю, що незмінно виконуватиму ці пакти й конституції, які додаються тут і одноголосно узгоджені в даному Акті виборів між мною і Військом Запорозьким, прирівнюючися закону й орієнтуючися у всіх пунктах, частинах, періодах і клаузулах з вірною любов’ю і належною турботою на благо України, нашої батьківщини і спільної Матері, державну недоторканість якої я (зобов’язуюсь) боронити, а також якнайширше дотримуватися законів і вольностей Війська Запорозького усіма стараннями і зусиллями, на які лише я здатний. (Теж присягаю), що не буду вступати в жодні союзи з іноземними державами і народами, а всередині батьківщини — у будь-які змови, які б переслідували намір зруйнувати її чи завдати їй шкоди, а таємні підбурюван­ня ззовні, небезпечні для законів і вольностей батьківщини, будуть завжди відкриватися перед Генеральною Старшиною, Полковниками і особами, яких це стосуватиметься по уряду. Теж присягаю і зобов’язуюся виказувати пошану достойним і добре заслуженим перед батьківщиною особам, а також усім козакам обох станів.

Видали в місті Бендерах, дня 10 травня, року Божого 1710.

Карл (підпис)

місце печатки Г. Фон. Мюллерн

Національні процеси в Україні. — Ч. 1. — С. 209-225.