Меседж 1 «СССР був потужною імперією, а українці знехтували її здобутками»
Кирило Галушко
СРСР загинув через неефективність економічної моделі та штучність ідеології. Радянська модернізація виявилася шляхом у глухий кут, і подолання її наслідків лишається важкою проблемою - не так економічною, як соціальною.
Саме анклави радянського індустріалізму сьогодні створюють бар'єри для руху вперед нових незалежних держав, і Донбас - промовистий приклад. На 2014 р. у зоні економічної моделі, яка загинула, перебували 5 млн людей. Через безвихідь їхнього життя, найпростіше було їх закликати до радянської ностальгії та підтримати накинутий ззовні «сепаратизм». Подібні приклади можна знайти в багатьох нових пострадянських державах - від Латвії та Естонії до Казахстану.Російська пропаганда наголошує на тому, що наслідком розпаду СРСР і незалежності України стала депопуляція. Але ця теза маніпулятивна. Депопуляція почалася 1986 р. (спад народжуваності після аварії на Чорнобильській АЕС) і посилилася у 1990-ті (економічна криза). Але на ці цифри накладаються періодичні хвилі динаміки народонаселення, спричинені демографічними кризами ХХ ст. (світові війни, Голодомор), а також зміною моделі родини в пізній радянський період.
Якщо говорити про перетворення СРСР на наддержаву, то тут оцінки можуть бути різні. Перетворення колишньої Російської імперії на одну з наддержав поруч із США на 1945 р. дійсно відбулося. Тільки цей досвід для різних народів СРСР був специфічний. За умов незалежності Україна не може позитивно оцінити перетворення на наддержаву тоталітарного режиму, який заради «високої мети» забрав: близько 1 млн жертв голоду 1921 р.; близько 1 млн загиблих у російській громадянській війні 1917-1921 рр., жертвою якої, зокрема, стала Українська Народна Республіка; 200 тис. української політичної еміграції 1920-х років; 3 млн 900 тис. загиблих від Голодомору 1932-1933 рр. (визнаного актом Геноциду українського народу Верховною Радою України та низкою світових держав); близько 1 млн жертв голоду 1946 р.; який криваво придушив дії Опору тоталітаризмові в Україні (Української Повстанської Армії) у 1944-1950 рр.,
масові політичні репресії 1920-1950 рр.
щодо українських інтелектуалів, політичних діячів, церкви і навіть радянських українських діячів.Тут є ситуація нехтування морально-етичними оцінками на користь підтримки «комплексу великої держави - переможниці фашизму». Сьогодні цей дрейф підтримує Москва.
У дослідників в Європі та Америці цей дрейф зазвичай вважається «неподоланим колоніалізмом». Країни, що відпали від СРСР (Росії), не можуть вважати такі пріоритети необхідними для себе. А що вони не претендують на статус «наддержави», то й не схильні виправдовувати акти геноциду та масових репресій таким «статусом».
«Соціалістична цивілізація» дійсно існувала в часи СРСР, а надто у 1950-1990 рр., але виявилася економічно, політично неефективною та неспроможною пережити конкуренцію з капіталістичною економікою та політичними цінностями свободи та прав людини. За цю прикру помилку заплачено (у зоні радянського впливу та впливу Китаю) мільйонами людських жертв у мирний час.