Листівка Катеринославського комітету більшості РСДРП, яка закликає селян до боротьби проти самодержавства. Квітень 1905 р.

Російська Соціал-Демократична Робітнича Партія Пролетарі всіх країн, єднайтеся!

Селяни! З усіх кінців Росії надходять повідомлення, що народ повстає проти своїх гнобителів. Встають робітники, встають селяни, весь трудовий народ розпростує зігнуту спину, голосно і владно вимагає своїх прав.

Наляканий цар із своєю зухвалою і жорстокою чиновницькою зграєю даремно намагається то залякуванням, то погрозами втихо­мирити своїх непокірних рабів. Приходить кінець його сваволі. Народ хоче бути вільним. Народ завоює свої права і свободу.

50 років тому кріпаки почали підніматися проти поміщиків. Рух розростався все більше і більше. Ніяка сила вже не могла спинити його. Наляканий цим цар Олександр II сказав поміщикам: «Краще звільнимо їх зверху, ніж вони самі звільнять себе знизу». Так, для царя та поміщиків було краще звільнити селян зверху. Можна було дати небагато, щоб тільки заспокоїти народ. А повстане народ, почне боротися, він не помириться на малому, а буде вимагати всіх своїх прав.

Цар звільнив селян від поміщиків. Але за це звільнення він їх пограбував. За високу ціну вони повинні були викупити власну землю. Викуп селяни сплачують досі, хоч земля вже давно викуп­лена. Селяни змушені тепер за високу ціну або за відробітки орен­дувати у поміщиків необхідну їм землю, відрізану під час звільнення. Селяни залишились нижчим станом. Над ними стали різні чинов­ники з дворян, поліція, земські начальники.

Селяни, як діти, не можуть розпоряджатися своїми справами, а у всьому змушені коритися царським начальникам. Селянин не повинен розпоряджатися своєю землею. Шоб розділитися, сім'я повинна питати дозволу у земського начальника. У неврожай селяни не можуть їсти власний хліб з «запасного магазина». Для селян є окремі школи, а щоб селянин не почав боротися за свої права, його намагаються тримати в неуцтві, йому не дають книжок і газет. Цар примушує його читати дурні «Дружеские речи» Мещерського.

Значну частину всіх прибутків держави сплачує народ, а не поміщики і багаті. Акцизом і митами оподатковане все, податки зростають все більше і більше. Всіх податків, мит і акцизів кожна сім’я повинна платити не менше 40 крб. на рік.

Навіть на прибутки з шинків зазіхнув цар і загарбав собі, коли з народу більше нічого було взяти. До поміщиків приєднались ще багачі з селян. Поміщики і багачі вижимають з бідного селянина все, що залишають ще йому царські чиновники.

Де ж шукати вихід розореному, пригнобленому селянинові?

Податки все тяжчі, землі все менше. Почались голодування селян. Безробіття в місті у робітників. Робітники захвилювались, почали вимагати свободи. Піднялись селяни в Полтаві. Зрозумів цар, що приходить кінець його владі, і почав шукати засобів заспокоїти народ. Вірний засіб для цього — обдурити й одурманити. Вигадали саровські моші. Треба було показати, що все від бога, а не від рук людських. Горе і сльози бідних теж від бога, треба тільки молитися і чекати чуда. Але цьому вже ніхто не вірив. Тоді затіяли війну для завоювання Китаю. Не вдалося одурманити народ чудом, Вирішили спробувати одурманити його воєнною славою. Та вийшло не так. Царські генерали здатні тільки на те, шоб розстрілювати беззбройних робітників і селян. Не їм було воювати з вільною Японією. Цар гонить на смерть російських солдатів тисячі за тисячами, а Японія здобуває перемогу за перемогою.

Два мільярди карбованців народних грошей витрачено вже на цю безумну справу, 70 крб. на сім’ю. Ось скільки повинен платити російський народ. А скільки людей загинуло і загине ще? Сто тисяч убитих, сотні тисяч калік і хворих. Скільки горя і сліз заради мерзенної царської витівки. За царським наказом відривають селян від землі, робітника — від верстата і одягають їх в солдатський одяг. Одних посилають умирати в Китай, а інших примушують офіцери- поміщики розстрілювати своїх братів робітників і селян.

Терпіти більше було неможливо. Першими повстали робітники Петербурга. Через страйки вони хотіли спочатку примусити хазяїв поступитися їм. Страйки заборонені російським законом — так відповіли робітникам. Закон і влада забороняють робітникам боро­тися за своє право. Якщо так, сказали робітники, треба змінювати закони і владу, щоб народові жилося краще. Робітники вирішили йти до царського палацу і вимагати від царя нових законів, народного управління і припинення війни. Вони простили йому старі злочини; вони ще вірили, що цар для народу. З іконами і царськими порт­ретами пішли вони до царського палацу. Що ж дав їм цар? Жорсто­кий і кровожерливий, він боягузливо утік до Царського Села, а проти робітників вислав солдатів і поліцію. Тисячі робітників полягли убитими на вулицях Петербурга. Вся Росія здригнулася від жаху. Робітники всієї Росії почали страйкувати і вимагати того ж, що вимагали робітники Петербурга. Скрізь вимагали свободи слова, союзів і зборів, права страйків, народного управління.

Піднялись і селяни, в Польщі сільські сходки виносили рішення про вимоги народних прав. Страйкували сільські робітники, нищили казенні винні крамниці і місцями руйнували поміщицькі садиби. Почався селянський рух в Чернігівській, Курській, Орловській, Воронезькій, Харківській та інших губерніях. Там селяни заорювали спірні землі, рубали поміщицький і казенний ліс, знищували садиби і цукрові заводи. На Кавказі селяни збираються тисячами і виносять рішення, вимагають свободи, народного управління і скасування поміщицького гніту.

На зборах вони ухвалюють знищувати сільські управління і не коритися царській владі, а обирати свою владу.

Свобода російського народу близька, тому що весь народ бореться за неї. Не встояти царській владі перед одностайними і одночасними вимогами всього народу. І солдати перестануть виконувати накази офіцерів, коли побачать, що повстав весь народ. Hc з царської милості буде ощасливлений народ, він сам завоює своє щастя.

Селяни, допомагайте робітникам, що борються в містах. Коли ви почуєте, що робітники піднялись в містах, вставайте і ви, щоб разом перемогти спільного ворога. Збирайтесь у великій кількості, обирай­те своє управління, відмовляйтесь підкорятися поліції і всій царській владі, не платіть податків, озброюйтесь. Складайте постанови і вимагайте:

1. Щоб було знищене царське самовластя, щоб всі закони вида­вались зборами народних представників, обраних загальною, рівною, прямою і таємною подачею голосів, щоб вся влада обиралась наро­дом, щоб Росія стала вільною народною республікою;

2. Щоб всі були рівні і не було ніяких станів;

3. Щоб всі могли вільно збиратися для обговорення своїх справ і повідомляти вільно іншим про свої рішення — свободи зборів, союзів, страйків і слова;

4. Щоб ніяка влада не могла самовільно, без рішення суду, входити в чиє-небудь житло або садовити кого-небудь у в’язницю — недоторканності особи і житла;

5. Щоб кожний вільно сповідував ту віру, яку він обрав сам — свободи совісті;

6. Щоб селянам були повернені землі, відрізані у них поміщи­ками;

7. Щоб сільським громадам були повернені всі викупні платежі, які вони сплатили;

8. Щоб суди мали право полегшити занадто важкі умови селян­ської оренди;

9. Щоб були засновані селянські комітети, обрані самими селя­нами для встановлення нових земельних порядків на селі;

10. Щоб була скасована військова повинність і постійне військо, а замість того озброїти весь народ;

11. Щоб були скасовані податки, які називаються посередніми, і які сплачують бідні, купуючи різні необхідні предмети, наприклад, сіль, сірники, тютюн та ін., а замість того встановлений прогресив­ний (що змінюється відповідно доходу) прибутковий податок, який би сплачували ті, у кого є прибутки з власності;

12. Щоб негайно були скликані Установчі збори народних пред­ставників, обраних загальною, рівною, прямою і таємною подачею голосів для встановлення нового порядку в Росії і для укладення миру з Японією.

Геть царів-гнобителів!

Хай живе народне управління, народна республіка!

Хай живе народна боротьба за свободу!

Хай живуть Установчі збори!

Катеринославський комітет більшості Російської Соціал-Демок- ратичної Робітничої Партії.

Листовки большевиков Украины периода первой русской революции

(1905—1907 гг.), стор. 118—121.

297.