Клопотання вуглепромисловців перед урядом про створення сприятливих умов для розвитку промисловості на Півдні Росії
(Уривок з доповідної записки уповноважених VII з'їзду гірничих промисловців Півдня Росії від 1882 р.)
Незважаючи на зростаючий щороку видобуток і збут мінерального палива в Донецькому кам'яновугільному басейні і успіхи, зроблені цією промисловістю за останнє десятиріччя, вжиття дальших заходів до розширення збуту його є вкрай необхідним.
Останнє підтверджується точними статистичними даними, виробленими VII з’їздом гірничопромисловців. Тепер всі копальні Донецького кам’яновугільного басейну підготовлені до видобутку: 166 700 000 пуд., з яких призначено на вивіз в цьому році 57 185 000 пуд. по Курсько- Харківсько-Азовській залізниці і 42 250 000 пуд. по Козлово- Воронезькій, а всього тільки 100 045 000 пуд. За відрахуванням16 000 000 пудів призначених для місцевих потреб, залишається близько 50 000 000 пудів, які внаслідок нижченазваних перешкод не можуть мати збуту і повинні залишитися в копальнях, не кажучи про те, що при вільному збуті копальні могли ще набагато збільшити видобуток. З одного боку, потреба в мінеральному паливі дійсно є, що підтверджується всіма визнаною дорожнечею дров, швидким винищенням лісів і нестачею лісних запасів, з другого — щорічно зростаючим ввозом в Росію іноземного кам’яного вугілля на суму до
17 1/2 мільйонів карбованців, з якого більше половини його використовується в Чорноморському басейні, Південно-Західному краї і в Москві, тобто в таких районах, де воно при певних умовах цілком може бути замінене російським паливом.
...Ряд урядових заходів вплинув на розвиток кам’яновугільної промисловості, але остання чекає здійснення ще ряду інших заходів, які природно, випливають із заходів, здійснених і здійснюваних.
Такими сьомим з’їздом гірничопромисловців визнані: 1) закінчення сітки рейкових шляхів у Донецькому басейні; 2) влаштування рейкових під’їздних шляхів від копалень і заводів до станцій залізниць;
3) встановлення сприятливих для збільшення збуту залізничних тарифів; 4) обкладання іноземного вугілля митом; 5) обладнання південних портів і пристаней і усунення різного роду перешкод, які заважають розширенню збуту, збільшення водних шляхів.
Подаючи разом з цим окремо клопотання по перших чотирьох пунктах, ми дозволяємо собі в цій записці докладно спинитися на останньому.
Сітка рейкових шляхів у Донецькому басейні прилягає, з одного боку, до портів Чорного і Азовського морів, з другого — до річних пристаней. При передачі мінерального палива з рейкових шляхів на водні шляхи невпорядкованість пристаней і портів дуже впливає на подорожчання палива, заважає йому вільно розповсюджуватися і погіршує за певного роду перевантаженням і його якості. За винятком споруджуваних пристаней в Катеринославі, Кайдаках на Дніпрі, всі інші пристані і порти зовсім не пристосовані для дальшої передачі мінерального палива. Так, Маріупольська дорога, шо відкрилась 1-го листопада і пряме призначення якої доставляти донецьке вугілля до Азовського і Чорного морів, упирається в невпорядкований Маріупольський порт, де одне перевантаження за вартістю вугілля становить від 1/4 до 1/3 ціни цього продукту на місці. Без упорядкування тут належного порту з необхідними пристроями для перевантаження вугілля Маріупольська залізниця не виконає свого призначення. Тому дуже бажано якнайшвидше спорудити Маріупольський порт в інтересах вантажного руху Донецької залізниці. Таким же необхідним заходом є спорудження пристані в Олександрійську на Дніпрі, в заглибині гавані Таганрозького порту.
Кількість вугілля, яке провозиться через Олександрівськ, тепер досягає 1 мільйона пудів, але з відкриттям Катерининської залізниці через цю пристань ще більше посилиться рух вугілля, якщо будуть влаштовані належні пристрої для дешевого перевантаження мінерального палива. Ті ж недоліки відчуваються досі в Таганрозі.
Крім подорожчання палива, яке є наслідком невпорядкованості портів і пристаней, Донецьке кам’яне вугілля дорожчає ще від збирання окремого попудного збору на користь портових міст від до 1/2 коп., як, наприклад, в Таганрозі і Маріуполі і в інших портових містах. За таких умов донецькому мінеральному паливу важко конкурувати з іноземним, яке користується дешевими фрахтами і най-
досконалішими пристроями для перевезення в закордонних портах, що доводять витрати по навантаженню і розвантаженню до мінімуму.
Зважаючи на викладене, для полегшення збуту донецького вугілля сьомий з’їзд постановив клопотати перед урядом:
1) про найшвидше спорудження Маріупольського порту з усіма необхідними пристроями для безперервного і дешевого вантаження мінерального палива;
2) про скасування в м. Таганрозі попудного в 1/4 коп. збору з російського мінерального палива на користь міста і про скасування 1/2-копієчного збору з вугілля в Маріуполі; і взагалі клопотати, щоб надалі, доки кам’яновугільна промисловість цілком не розвинеться і збут вугілля не встановиться в Чорноморському басейні, не були б дозволені які б то не було збори з донецького мінерального палива;
3) про найшвидше заглиблення гавані Таганрозького порту в тому місці, де вантажаться мінеральним паливом судна і пароплави, до глибини принаймні 10—12 ф.;
4) про спорудження пристані в Олександрійську на Дніпрі з необхідними пристроями для навантаження вугілля на судна;
5) про розчистку донських гирл і про встановлення суворого урядового нагляду за утриманням їх у належному порядку.
Уповноважені VII з’їздом гірничопромисловців Півдня Росії (підписи).
ЦДІАЛ, ф. Гірничого департаменту, on. 67, 1882 p., спр. 2028, арк. 34—35.
251.