Іменний покажчик

Абаза-паша 221

Абрамович (Абрахамович) Ян 80

Андрієвич Каленик 186

Анкудінов Тимошка 53

Антонович Михайло 28, 86,

90, 95, 96, 98

Араслан, мурза 153

Арон, господар 28, 189

Ахія (Ях’я), лжесултанчик 28, 159, 164, 183, 230, 231

Ахмет-паша 83

Баги Золтан 82

Бадовський Ян 13

Байбуза Михайло 15 Баловень Михайло 155

Барабаш Дмитро 66, 201 Барика (Baryka) Пйотр 161, 250

Барш Яків 81

Баторій Габор (Габріель), князь 129, 150

Баторій Сигізмунд, князь 189

Баторій Стефан (Стефан І), король 14, 15, 28, 60, 66, 68-70, 73, 75, 85, 107, 124, 128, 131, 134, 135, 150, 168, 190, 192, 202, 203, 249, 254, 255

Баторій Христофор 189

Бегер Янча (Янча-угорець)

67, 76

Безрідний Федір 152

Беринда Степан 241

Бєльський Йоахим 9, 14, 61, 76-85, 133, 151, 157, 186,

229, 255

Бєльський Мартин 9, 14, 18, 19, 23, 76, 229, 255

Бжозовський Максиміліан

245

Бзовський Станіслав 229

Білецька Ольга 156

Бінвільський Ян 219

Біруля (Бірута), козак 38, 124, 134

Бліверніц Арон 260

Богдан IV Ляпушняну, госпо­дар 189

Бологнеті Альберто 63

Боплан Гійом 6, 7, 45, 64, 79, 80, 119, 143, 173, 197, 199, 202, 205, 214, 215, 222-224, 239

Боратинський Людвик 63

Борек Пйотр 220

Борецький Іов 143

Боровяк Альберт 228

Бородавка Яків 148, 193

Брейн (de-Bruyn) Авраам 16

Брехуненко Віктор 29

Броневський Мартин 17, 57, 58, 102

Будоразький Ієв 241

Бухар-султан 155

Буцень 169

Валенті Ермініо (Карло) 104

Варгоцький Анджей 229

Варкоч Миколай (Ніклас) 71

Величко Самійло 37, 119, 241

Вердум, фон Ульріх 207, 212

Верещинський Йосип 6, 43, 53-55, 61, 85-99, 107, 157, 169

Верещинські: Бартош і Зиг- мунт 91

Верховець Яків 120

Верховські: Альберт (Войцех), Матиш, Олександр, Ян 91

Вестерфельд Абрагам 74

Виговський Іван 251

Вишневецький Дмитро (Бай­да) 10, 34, 53, 55, 58, 80, 112, 153, 185

Вишневецький Михайло Ми­хайлович 127,128

Вишневецький Михайло Олександрович 10, 15,

112, 185

Вишневецький Олександр 10, 52, 95, 96

Вишневецький Ярема 223,

231, 240-242, 258

Владислав Варненчик, король 136, 171

Владислав ІѴ Ваза, король 160, 162, 167, 177, 190, 203, 215, 220, 222, 227, 259

Возняк Михайло 36, 105, 151, 154, 157

Волович Єронім (Ярош) 139,

180

Володимир Святий 252

Г айреддін Барбароса 3 0

Галятовський Йоаникій 74

Гамберіні Карло 45, 63-65, 73, 84, 157, 204

Гаркавець Александр 187

Гатрі Метью 253

Гваньїні Алесандро 17, 26, 31, 38, 54, 74, 77, 110, 131, 186

Ґейденстейн Рейнольд 61, 68­

72, 74, 106, 137, 141

Генебрард Гілберт 229

Генріх Валуа, король 132, 209

Геракл 44

Гербурт Ян 229

Гербурт Ян-Щасний 101, 157

Гиря Іван 240

Гільдебранд Конрад-Якоб 74, 251

Гірц Кліфорд 7

Глембоцький Григорій 168

Глинська Горпина (Огрофена) 15

Глічнер Еразм 55

Гоголь Микола 121

Годунов Борис, цар 104

Голий, полковник 88

Голота, козак 45

Голуб Олефір 143, 159, 162­172, 215, 216

Голубок Габріель (Гаврило Голуб) 67, 185, 191

Гомер 44, 131

Горський Войцех 90

Горчин Ян-Александр 215

Гребер Девід 66

Грибовський Владислав 9, 251

Гроховський Станіслав 67

Грушевський Михайло 54, 154

Гуджол (Куджа) Іван 242

Г унашевський Михайло 219

Гуня Дмитро 242-245, 247

Дамінео Христофін див.

Дзержек Криштоф

Дашкович Остафій 23, 24,

185-187, 249

Делюмо Жан 5

Демболецький Войцех 145­147, 152, 156, 187, 196, 203

Дзвоновський Ян 33, 67, 145, 152, 186, 187, 249

Дзержек Криштоф 65, 72

Дзярнович Алєг 60 Дітрихштейн Франциск 138 Длугоборський 169

Длугош Ян 9, 229 Дорошенко Михайло 160, 191 Дорошенко Петро 188 Дортеллі Д'Асколі Еміддіо 19,

67, 105, 119, 151, 180, 183, 197

Дуодо Пйєтро 73

Єльников Михайло 69

Єремія, хотинський «старос­

та» 136

Жмайло Марко 163

Жолкевський Станіслав 53,

83, 87, 89, 91, 92, 100, 125, 127, 131, 133, 140, 150, 152, 170, 175, 176, 193, 201, 206 Жолкевський Ян 165

Жукович Платон 128, 130,

163, 180

Зайцев Ілля 115

Замойський Станіслав 123

Замойський Томаш 166, 167,

222

Замойський Ян 30, 39, 49, 61,

68, 73, 86, 89, 92, 93, 98, 104, 122, 125, 169, 190

Заславська Єлизавета 101 Збаразький Криштоф 164,

167, 168, 171, 179 Збаразький Юрій 136 Збаразький Януш 75 Збилітовський Анджей 101,

196

Зборовський Криштоф 55 Зборовський Самійло 28, 55­

57, 61-63, 83, 119

Зебжидовський Миколай 125, 136, 147, 236

Зебжидовський Ян 136 Зиморович (Зіморович) Юзеф-

Бартоломій 36, 71, 105,

151, 152, 154, 156, 187, 261 ЗонараІоанн 82

Івоня, господар 76, 136, 189, 191

Ігнатович Яким 32

Казановський Адам 218, 235 Казимир ІІІ Великий, король 254

Казимир IV Ягелончик, король 51, 132

Калина, козак 187 Калігарі Джованні-Андреа

57, 143

Кам’янецькі: Агоп і Аксент 187

Кантемир, мурза 155, 211, 230 Карвацький Ян 147 Карл V, імператор 29, 51 Кашовський Генрик 220 Келісінський Каетан-

Вінцентій 104 Кимиковський Якуб 110, 111, 113, 115, 116, 121, 157 Кирик «з Литви» 106 Киянин Сава 244, 247 Кіцький Войтех 56 Кішка Самійло 36, 116, 191 Клемент Х, папа 162 Кльонович Фабіан 22 Кмітич Кришто ф 115 Кобержицький Станіслав 259 Ковалець Тарас 12, 62, 86, 94,

219

Козаревський (Козаківський)

Василь 97

Коммендоні Джованні-

Франческо 20 Комулович Олександр 94 Конєцпольський Станіслав

163, 193, 223, 233, 246, 256

Копинський Ісайя 231

Корела Андрій 217 Коробка, полковник 130

Корольов Владімір 199

Косинський Криштоф 10, 52,

53, 62, 72, 85, 88, 93, 94, 97,

102, 103, 125, 126, 142, 169, 190, 236, 239, 256

Котляревський Іван 121

Кохановський Ян 20 Кочегаров Кірілл 163

Краєвський Ян 71

Красінський Ян-Анджей 9,

17, 24, 25, 27

Кром Міхаіл 166

Кромер Мартин 25, 229

Куліш Пантелеймон 13, 15,

28, 29, 34, 36, 50, 66, 72, 83,

88, 95, 102, 104, 105, 136, 140, 141, 164, 167, 171, 178, 180, 183, 190, 193, 197, 206, 231, 235, 238, 242

Кунцевич Йосафат 169 Куцкович Іван 104, 151, 169 Кушевич Самуель-Казимир

249

Ласький Ольбрахт 123 Латальський Януш 123

Лащ Мартин 142

Лащ Самійло 238, 245, 248

Ле Лабурер Жан (Le Laboureur

S.

Левнклавіус Йоган 73

Леп'явко Сергій 27, 63, 91,

194

Лжедмітрій, цар 104, 109, 138,

217

Липа Андрій 163

Лігенза (Ligeza) Миколай 161,

232

Лісовський Олександр 147,

156

Лобода Григорій 72, 185, 191 Лубенський Станіслав 61, 68,

69, 74, 137-140, 142-147,

152, 156, 157, 173, 182, 183 Лукка, да Джованні 22, 46, 111, 142, 201, 224 Лундорп Міхаель-Каспер

(Беллі Юлій) 138, 145 Любаш 169

Любенецький Анджей 38, 61, 122-130, 134, 190, 193, 236 Людовік XV, король 172 Лянцкоронський Предслав

77, 133, 186

Лясота Еріх 6, 7, 36, 45, 66,

78, 80, 81, 89, 94, 112, 133, 155, 157, 179, 223

Мазепа Іван 197 Маковський Томаш 103 Максиміліан, ерцгерцог 73 Максимович Мийхайло 179 Макушев Вікентій 45, 65, 73 Мамай, козак 102 Марескоті Галеаццо 162 Маріон Жан 222 Маскевич (Машкевич)

Богумил-Казимир 223

Маслюк Віталій 101

Матвій (Матіас) Габсбург, імператор 138, 189

Матюша, полковник 88

Матяш (Корвін), король 136 Менглі-Гірей І, хан 9 Микита, козак 124, 134 Микола з Черкас 70, 71

Микошинський Богдан 112,

116

Михайло Романов, цар 167,

230

Михайлович (з Островиці)

Костянтин 18, 68 Михалон Литвин 17, 24, 59,

187

Мицик Юрій 220

Мінінков Ніколай 144

Міхай Витязь, господар 124,

125, 189

Могила Костянтин, господар

127

Могила Петро 231, 234, 253 Мойсей, пророк 99 Морштин Збігнєв 249 Мотори: Семен і Варвара 244

Мрнавич Іван-Томко 73 Мурад IV, султан 213

Муха, козак 67, 156, 186, 187, 249

Мюнц Йоган-Генрих 21, 117,

198

Мясковський Войцех 157,

225

Нагельський Мирослав (Nagielski Myroslaw) 29

Наїма, хроніст 36, 83, 160, 197, 211, 222, 223, 227, 254

Наливайко Семерій (Северин)

54, 61, 67, 68, 72, 73, 84-86,

93, 94, 99-102, 112, 125,

126, 142, 157, 169, 187, 190­

192, 201, 217, 236, 239, 256

Наронович-Наронський Юзеф 215, 223

Невер (Карло Гонзага де

Невер), герцог 136

Немирич Юрій 183, 187

Николайчик Федір 15

Нідецький Анджей-Патрицій 62

Новицький Яків 33

Новосельський Алексей 172, 226

Обухович Філіп-Казимир 119

Овідій 131

Окольський Шимон 91, 196, 207, 217, 219, 227-240, 242, 243, 247, 248, 257, 258, 262

Олександр, брат І.

Олександр Македонський, цар 46, 131, 235

Олексій Попович 63

Олешко Флоріан 185

Ольмо Джованні-Франческо 182

Ольшовицький Валента 13

Орендаренко Тиміш 219

Оржельський Свентослав 9, 17, 25-27, 29, 31, 38, 59, 210

Оріховський Станіслав 10,

19, 22, 55

Орішовський Ян 45, 63, 65, 66, 72, 76, 77, 79, 81, 82, 84, 85, 97, 120, 254, 255

Оссолінський Збігнєв 130,

152, 201

Острозький Василь-Костянтин 14, 97, 99, 102, 103, 134,

190, 256

Острозький Костянтин 186

Острозький Януш 90, 101,

129, 193

Острозькі, князі 86, 88, 95,

97, 101, 102, 112, 217

Острянин Яків 237, 239-242,

244, 247, 257

Павлюк (Павло Бут) 222, 230,

233, 234, 239, 257

Падалка Лев 118

Пальчовський Криштоф 61,

130-137, 164, 186 Пальчовський Павло 130 Папроцький Бартош 9, 13, 17,

20, 26, 51-57, 62, 70, 172, 178, 183

Паулі Жегота 62

Пашковський Мартин 55, 61,

75, 77, 80, 109-110, 113,

117, 120, 131, 137, 151, 152, 157

Пекалід Шимон 61, 63, 80,

94, 101, 102, 141, 157, 217 Петрило (Петро Кульгавий), господар 132

Петрицій Ян-Іноцентій 42,

61, 147-156, 173, 182

Петрухінцев Ніколай 81

Пешта Роман 242

Пилипенко Володимир 131

Підкова Іван 28, 37, 57, 62,

68, 77, 192, 217, 239 Плахта, козак 54, 67, 143, 152 Плевчинський Марек 25 Плутарх 131, 235 Полозович Семен 115, 133,

186

Полуектов Ігор 65

Порадовський Криштоф 220

Потоцький Миколай 228,

229, 232, 235, 236, 243, 245­

247, 257, 258

Потоцький Петро 257

Потоцький Станіслав, полков­ник 236, 238, 241, 242

Потоцький Станіслав Ревера

229

Потоцький Стефан 127 Претвич Бернард 12, 17, 23,

24, 50, 51, 55, 122 Претвич Якуб 97, 123 Путивлець Йосип 240, 241,

247

Пшонка (Pszonka) Якуб 73, 193, 217

Пясецький Павло 81, 159, 162, 203-206, 208-209, 215, 216, 229

Пясочинський Лаврін 31, 197

Радзивіл Миколай-Криштоф

(Сирітка) 88, 103 Радзивіл Януш 127 Радишевський Ростислав 86,

99

Рангоні Клаудіо 61, 90, 103­109, 150, 180

Рей Миколай 9, 17-20 Реуттенберген Лауренсіус 82 Рікоут Пол 74, 198, 219 Ріпка, полковник 241 Рогатинець Юрій 105 Розвадовський Мартин 186 Руджері Фульвіо 9, 14, 17, 20,

21, 23 Рудольф ІІ Габсбург,

імператор 189 Ружинський Богдан 10, 13,

33, 37, 118, 119, 134 Ружинський Кирик 10, 119 Ружинський Михайло 10, 112,

119

Ружинський Остафій 10 Руссель Жак 160

Сагайдачний Петро 136, 143,

148, 155, 177, 185, 191

Сакович Касіян 71

Самойлович Іван 202

Сансон Ніколас 154

Сапега Лукаш 129

Сарапович Прокіп 29

Сарницький Станіслав 9, 12, 17, 19, 26, 29-31, 33-46, 48­51, 64, 76, 77, 79-83, 92,

140, 151, 155, 171, 197, 205, 218, 219

Свірчовський (Свірговський) Іван (Ян) 76, 185, 189, 191

Себаштіан Жаданий, король 171

Секерявий, полковник 240,

242

Сенявський Миколай 123

Сенявський Прокіп 55

Серватовський Валеріан 229

Серебряний-Оболенський Петро 191

Сигізмунд-Август, король 13, 15, 38, 39, 55, 59, 68, 80, 123, 132, 134, 135

Сигізмунд І Старий, король 29, 64, 122, 132, 133, 135, 186, 202

Сигізмунд ІІІ Ваза, король 67, 88, 124, 126, 134, 144, 150, 163, 189, 192, 203

Сігоніо Карло 24

Сікора Радослав 25

Скандербег-албанець 136

Скидан Карпо 233, 237, 240, 243, 247

Скіндер-паша 134

Скробішевський Якуб 229

Скупєнський Томаш-Каспер

181

Сміт Джон 111

Смолій Валерій 188

Смотрицький Мелетій 161

Собеський Марек 108

Собеський Якуб 148, 159, 162, 172-181, 201, 215, 216, 218

Соліковський Ян-Димітр 10

Соловйов Сєргєй 190, 230

Солома, полковник 240

Соранцо Лазаро 75

Срібний, полковник 191

Станіславський Александр 155, 194

Старовольський Шимон 42,

50, 140, 159, 162, 180-189, 191-205, 215, 216

Степанков Валерій 188

Стефан Великий, господар 136, 187

Стороженко Андрій 82

Стрийковський Мацей 17, 34,

38, 59, 60, 112, 186, 229

Сука Франц 124

Сулейман Пишний, султан

29, 59

Сулейман, татарин 185

Сулима Іван 119, 221, 222, 230

Тамерлан (Тимур), емір 64, 65

Танд, де Гаспар 207

Тарановський Андрій 17, 26, 36, 58, 121, 191

Тарновський Ян 42

Твардовський Самуель 262

Тищенко Микола 32

Трубецькой Дмитро 166

Туан (де Ту, Жак) 24, 69, 217

Туровський Казимир-Юзеф

228

Улуг-Мухамед, хан 65

Уровецький Миколай 39

Феофан, патріарх 170

Фергюсон Ніл 59

Фердінанд ІІ Габсбург, імператор 138

Ференц (Ferenc) Марек 30

Філоненко, полковник 245

Фірлеї: Анджей, Генрик, Ми­колай, Петро 249,252

Франциськ І, король 51

Фредро Анджей-Максиміліан 39, 159, 162, 165, 166, 180, 196, 209-216, 224

Фрідріх V, курфюрст-король 138

Хаджи-Гірей, хан 51 Хлопицький Станіслав 54

Хмелецький Стефан 91

Хмельницький Богдан 53, 74, 98, 99, 162, 224, 247, 250, 251, 257

Ходарковський Майкл 153,

159

Ходкевич Ян-Кароль 106,

192, 193

Цертелєв Микола 152

Цинерський Ян 229

Ціллі Алессандро 109

Чарнецький Ян-Непомуцен 224

Челебі Евлія 227

Челядка, полковник 130

Черіолі Франческо 154

Черкас Борис 12

Чирський Ян 95

Чорт Мишко 22

Шагін-Гірей 171

Шалайський Мацей 142

Шаула Матвій 72

Шафран (Шапран) Олексій

197, 226

Шах (Вацлав і Федір) 37

Шевальє П’єр 219

Шейх-Ахмет, хан 115

Шеламанова Ніна 70

Шимановський Самуель 115,

217, 220-227, 240, 252

Юлій Цезарь 68

Юрченко Петр 46, 111, 142

Яворницький Дмитро 80, 81,

112

Язловецький Миколай 83,

112

Язловецький Юрій 12-14, 39, 60, 61, 123

Якимовський Марко 222

Яковенко Наталя 101, 141

Ян-Ольбрахт, король 9, 67

Янсоніус (Jansonius або Isselt)

Міхаель 52

Яценко (Зеленський) Лука 19

Яцина, кошовий 178

Янушкєвич Андрєй 27

Янушовський Ян 218, 229

Яфарова Мадіна 202

Drozdowski Mariusz 189, 259

Falibogowski Krzysztof

Franciszek 155

Frost Robert I.

Glinka Franciszek 39, 166, 180, 196, 210

Glubisz Bartosz 25

Gorsky Konstanty 13

Iorga Nicolae 10

Jagodynski Stanislaw Serafin 142

Jusiak Pawel 252

Korzon Tadeusz 27, 38, 44,

107, 125, 193, 196

Kocowski Bronislaw 89

Piotrowski Bohdan 36

Pisarski Jan Stefan 201, 259

Rakowski Wojciech 175

Rzeczycki (Recicii) Andrzej 55,

61

Skorupa Dariusz 128

Tretiak Jozef 150

Warsuchtig Fridrich (Rudomina

Jan?) 106, 162

Wojtkowiak Zbigniew 59

Woysznarowicz Kazimierz Jan

36, 230, 248

Zrzenczycki Jan 127

під «дах» коронного гетьмана - тому, козаки-волонтери наблизилися до статусу жовнірів-солдатів Корони).

4 Першою правовою пам’яткою, яка трактує статус козаків, є військові артикули (правила функціонування коронного війська) з 1565 р. За ними козацькі формування (тогочасного польського кор­пусу підтримки, який прибув на допомогу ВКЛ) виводилися з підлег­лості військової вертикалі і просто підпорядкувалися командувачу- гетьману, див.: Stanislawa Cikowskiego Wiceregenta artykufy // Polskie ustawy i artykuly wojskowe od XV do XVIII wieku / wyd. S. Kutrzeba. - Krakow, 1937. - S. 126 (art. 31). Те саме бачимо і в артикулах для війська ВКЛ 6.І.1567 р. (там не названі козаки, йде просто окреслення «охочі» і «цигани», які споряджаються своїм коштом, прибувають до війська у розпорядження гетьмана, який, у разі, якщо хтось відзна­читься у боях, клопоче перед королем про винагороду), див.: Русская Историческая Библиотека. - Т. ХХХ: Литовская Метрика. Отделы 1-2. Часть 3: Книги Публичных Дел. Т. 1. - Юрьев, 1914. - Стлб. 414. Отже, звичайні правила поведінки жовнірів на козаків не поширюва­лися і організаційні структури у них були свої (що фактично нагадує більше статус союзних військ).

Про спорядження козаків-найманців є королівський лист 1563/1564 рр. до державці Кричівського, якому доручалося організу­вати козацький підрозділ для війни з московітами. Мова йшла зде­більшого про піших козаків (з людей неосілих), яким обіцяли, крім здобичі і бранців, за службу на чверть року по два злотих польських плюс на півроку по сукну простому.

5 зл. пол., на «копейнічого» (бойового коня вершника-списника) -

6 зл. пол. Див.: РИБ. - Т. ХХХ. - Стлб. 750-751.

¹⁰ Цілком може бути, що непорозуміння щодо козаків ведуть до часів безкоролів’я 1575 р. Бо у червні того року московити отримали інформацію про ослаблення позицій київського воєводи В.-К. Ост­розького в Києві (йшлося про те, що він тут вже нічого не контролює

- усім заправляють «поляки», може йтися навіть про заміну воєводи). Ті таки «поляки» (під якими, гадаю, слід розуміти гетьмана корон­ного Ю. Язловецького) «хотят завладеть Черкасами Каневскими да и Подольскою землею всею», див.: Посольская книга по связям России с Польшей (1575-1576 гг.) // Памятники истории Восточной Европы.

- Т. VII. - Москва-Варшава, 2004. - С. 24-25. Канівські черкаси - це явно про дніпрових козаків (частину їх Язловецький взяв на корон­ний жолд), а Подільська земля тут - то передстепове межиріччя між Дніпром (нижче Києва) і Дністром (в Подільському воєводстві), його, справді, мало контролювати здебільшого коронна армія, відповідаль - на за оборону кордону.

Про конфлікт із згромадженими на українському кордоні військо­вими, які не підтримували кандидатуру Баторія на виборах короля, а згодом відзначилися нападами на татар в Іслам-Кермені та на турок під Тягинею, натякає королівський лист до обивателів руських воє - водств від 28.ІХ.1576 р., див.: Sprawy wojenne krola Stefana Batorego: dyjaryjusze, relacyje, listy i akta z lat 1576-1586 / zebral i wydal Ignacy Polkowski. - Krakow, 1887. - S. 54-55.

Знана також звістка з королівського двору з листа зі Львова від 27.V.1578 р., що є план, за яким київський воєвода В.-К. Острозький

²⁷ В описі жартівливого запорізького посольства з комедії 1637 р.

⁶⁵ Цікаво, що і коні сірої (сивої) масті цінувалися, бо вважалися військовими одними з найліпших, див.: Piotrowski B. Dobor i ujezdza-

⁶⁸ До речі, кримські татари були тієї ж думки (що Запоріжжя іде «в комплекті» з Києвом) - ось 1567 р. вони міркували, що якщо московський цар захопить Київ, він почне ставити городки і нижче по Дніпру і це загроза самому існуванню Кримського ханства, див.: Посольская книга по связям Московского государства с Крымом. 1567-1572 гг. - Москва, 2016. - С. 96. Власне, з 1577 р. походить звістка, що московський цар умовив кримського хана на набіг на

¹⁰⁹ У Дж. да Лукка «джентльменський набір» спорядження вояка- татарина включає: дерев’яну чашку-піалу чи шкіряний бурдюк досить великого розміру (так щоб при нагоді і коня напоїти), канчук,

¹¹⁸ Ширший огляд українознавчих студій Папроцького див.: ВирськийД. Війни українні... - С. 28-33. Без його творів «Паноша, себто уславлення панів земель руських і подільських» (Краків, 1575),

¹²⁷ Erazma Glicznera Ksiazki o wychowaniu dzieci / wydal W. Wis-

locki. - Krakow, 1876. - S. 89-90. Поділля як військову школу для молоді (як для шляхтича, так і для його слуги-пахолка) описував у «Паноші» (Краків, 1575) і сам Б. Папроцький. Що Україна має бути «школою рицерською» пишуть анонімний «Вотум шляхтича поль­ського... 1606» (з посиланням на книжку «біскупа пограничного»

Й. Верещинського - напевно то «Публіка» з 1594 р.) і М. Пашков- ський (Задора) в «Трактаті про наступальну війну» (15.ХІІ.1612). Про

¹³⁰ Припускаю, що саме від М. Броневського може походити ін­формація про запорожців, яку подав у своєму донесенні до Ватикану (лист кардиналу Коменсі) від 15.VIII.1579 р. папський нунцій у Поль­щі Джованні-Андреа Калігарі (римський дипломат тоді виявляв заці­кавлення стосунками з Кримом, хоча у донесенні козаки з’являються в зв’язку із авантюрою І. Підкови та його спадкоємців). За цим текс­том, козаки є плем’ям, змішаним з різних народів: поляків, русинів,

⁹ У творі «Оборона Самуеля Зборовського». Про нього Паулі було відомо, що він зберігався у Львові в книгозбірці проф. Країнського

²² Вона здобула всеєвропейську популярність - крім вже згадано­го квазигазетного німецького «Меркурія Галло-Бельгійського», його

²⁴ З січня 1577 р. є згадка у Москві Черкаської слободи, див.: Ше- ламанова Н. Б. Состав документов Посольского приказа и их значе­ние для исторической географи России XVI века (По матеріалам

²⁷ До речі, так само змальовували запорожців і російські «експер­ти». Адже 1594 р. австрійський дипломат Варкоч питав у Москві но­вих союзників у війні з Туреччиною - якої військової користі можна чекати від запорізьких козаків? Московські думні дяки відповідали йому, що «Они хороши для нечаянного нападения, для набегов и

³⁵ Характерно, що венеційський теоретик антитурецької боротьби Лазаро Соранцо (Soranzo) у своїй книзі «L’Ottomano» (1598; згодом багаторазово перевидавалася і перекладалася) вмістив підрозділ «Про Козаків» (ч. ІІІ, § XCV), де розпочинає історію козацтва з бендерської

⁴⁰ На мапі Боплана позначені Kochanne mons notabilis (Коханне гори знатні) біля Кічкаської переправи (вище о. Велика Хортиця).

⁶² Васильків тоді був більш-менш на підйомі, адже 28.III.1586 р. києво-печерський архімандрит отримав для містечка королівський

⁶⁴ Термін «народ козацький» для 1594 р. вельми цікавий, бо у се­редовищі річпосполитських козакознавців ледь не до середини XVII ст. точилася дискусія: чи козаки - то окреме плем’я-народ, чи лише військове формування? Що для Верещинського то не випадкове уживання свідчить і повтор цього ж «національного» словосполучен­

⁹² Сучасне видання див.: Rangoni Claudio. Relacja o Krolestwie Pol-

⁹³ Не виключено, що Військо Запорізьке саме за часів Рангоні переживало кризу. «Пробачене» за Наливайківщину 1600 р., воно ак­тивно використовується великим коронним гетьманом Я. Замойським як інтегрована частина коронного війська (а кампанії в прибалтій­ських Інфлянтах, через різке похолодання 1601-1603 рр., звелися до облог численних замків). У таких умовах значення власного «гетьма­на» і загальновійськових структур падає. Ось у Баркулабівському літописі є запис з 1603 р., що гетьман запорізьких козаків Іван Куць- кович (Куцька), в Могилеві «здав з себе гетьманство козацкое, для того иж у войску великое сваволенство: што хто хочет, то и броить», див.: Кулиш П. А. Материалы для истории воссоединения Руси. - Т. 1. - С. 80. Інструкції послів на сейм у грудні 1604 р. досить одностайно повторювали вимогу взяти козаків у карби, а посли краківські і практику призначення королем козацького гетьмана запропонували, див.: Bibl. Korn. - rkps sign. BK01399: Panowanie Zygmunta III. Woyna Turecka. Dodatek do niey. - K. 497. До речі, у кризі тоді було і донське козацтво - царювання Бориса Годунова (1598-1605) для Війська Донського це час спроби держави взяти його у жорсткі карби. У цьому і секрет ентузіазму як донців, так і запо­рожців у справі Лжедмітрія - для козацтва то була ледь не визвольна війна.

Зрештою, і смерть Я. Замойського 1605 р., ймовірно, також від­гукнулася на Запоріжжі. Бо багато чого у стосунках держави і запо­рожців трималося лише на його слові. Ось на сеймі 1606 р. прозву­чало, що по смерті того коронного гетьмана були такі люди «шляхет­ської крові», які виїхали шукати служби у турків і татар. І ті, що до татарської землі від’їхали ставали провідниками-навідниками для на­

¹¹⁸ Класичний екіпаж звичайної галери-кадирги - 35 моряків, 196 гребців, 100 вояків (разом 331 особа). Важка галера-мавна/мавуна

¹²⁹ Себто перескочити Кінській Воді не вдалося, її відкинуло навіть вгору і вона мусила далі плинути вздовж лівого (татарського) боку Дніпра. У згаданих переказах про Десну і Дніпро перша також плине понад лівим берегом. Мотив подвійності річки цікавий і з точки зору традиції «руського» (правого) і «татарського» (лівого)

¹⁷⁰ Причому, запорожці якраз показали себе проти них успішно. Ось у листі Я. Радзивіла від 19.ІХ.1612 р. є згадка, що низовці біля Білої Церкви напали на татар і відбили у них бл. 5 тис. полону, див.:

¹⁸⁴ Мова про гучний татарський набіг у жовтні 1575 р.

¹⁸⁸ Пальчовський не єдиний такий оптиміст. Ось, 1620 р. (після погрому коронної армії на Цецорі) кн. Ю. Збаразький пропонував

¹⁹³ Взагалі, тоді вже існувала і свіжіша алюзія до Швейцарії (з її ландскнехтами). Ось на сеймі 1616 р. литовський підканцлер Єронім Волович заявляв, що козацька сваволя (дії на власний розсуд) змінює

²⁰⁰ Утім, була ще традиція означення козаків як вірян-вояків, байдужо-індиферентних до «конфесій» у середині християнства. Їх підкреслена простота віри протиставляється вченим «вигадкам». Ось, наприклад, двовірш-епіграма «Стрільба в Теологів Козацька»: «Лук Віра, Любов стріла, Надія тятива, || Бог [всьому] кінець, люди­на стрілець: стрільба певна, коли правдива», див.: Jagodynski Stani- staw Serafin. Dworzanki. - Krakow, 1621.

Із того ж 1621 р. походить і побажання «київських обивателів», котрі записалися до Війська Запорізького, аби православні священни­ки заступили у козацькому війську «поганських ворожок», див.: Ар­хеографический сборник документов, относящихся к истории Северо­Западной Руси. - Т. 1. - Вильна, 1867. - С. 265. Зауважимо, що тут має місце чергова козацько-ногайська паралель. Про ногайців також писали, що вони мусульмани, але правил своєї релігії не знають і не дотримуються. Ще й місіонери-релігійні особи вижити серед них не можуть через суровий триб життя цього народу, див. зокрема опис середини 1630-х рр. Дж. да Лукка: Юрченко П. Описание Перекоп-

²⁰⁷ На захист Белліці-Лундорпа, зауважимо, що змішування лісов- чиків і запорожців не уникали і річпосполитські автори, див. коло­ритний текст львів’янина Я. Дзвоновського, де герой є причетним до ледь не усіх гучних виправ обох родів козацтва: Dzwonowski J. Konterfet cudowny i sila Kozaka Plachty, ukrainca, ktory byl przyciagnal

²⁰⁸ Про те, що вигляд лісовчиків в очах західних сусідів різнився від звичного образу польського шляхтича колоритно віднотував В. Демболецький в описі чергового австрійського походу 1622 р. (сягнув аж Рейну). Його самого численні зацікавлені розпитували - «Що це є за народ козацький? Чи далеко їх земля за Польщею? Чи мають свого короля? Чи йшли через Польщу і чи не боялися того по­ляки?». Не вірили, що то поляки, бо ті тут часто бувають, а ці в інших шатах, обличчя порубані і не схожі на завжди гарно вбраних і доглянутих жовнірів. Сумнівалися, що то християни, бо чому вони голови голять - лише одну чуприну залишають, бороди також голять - лише вуса залишають? Чому одяг в обтяжку мають та ще й з вели­ким комірцем? Чому шапки такі високі, що аж за головою загина- ються-висять? Чому спіднє (сягало до коліна) таке вузьке як рукав? Чому чоботи жовті і для чого вони підковані? Чому без зброї (це, напевно, про чур-слуг, у яких хіба дрючок який був)? Чому «криві рапіри» (це про шаблі)? Чому вудила у коней такі вузькі, що хіба вони утримають швидкого скакуна? Як не випадають вершники з таких малих сідел, як взагалі на них можна всидіти? Для чого при­йоми джигітовки? Нащо так багато коней у війську і так багато хлоп’ят-джур? Як упізнати джуру-чуру? Що то таке бубон (барабан- тулумбас) і хто і як його уживає? По чому розпізнавати старшину? Чому вона тростин-«кийків» не носить в руках? Чому полковник- командувач має «повну»-круглу булаву, а інші офіцери - перначі- буздигани рогаті. Чому свистять? Які забавки і звичаї побутові мають?, див.: Dembol^cki W. Przewagi elearow polskich... - S. 303-304.

²¹⁸ Цікаво, що навіть відоме з фольклору прислів’я «Великий Луг - батько, Січ - мати...» на початку XVII ст. ще мало інші «коорди­нати». Так, у творі Зиморовича (зараз його звичайно приписують В. Демболецькому) з 1620 р. читаємо, що для козаків: «Низ - батьком є справжнім, Україна - мати» (Zimorowicz J. B. Zywot Kozakow Lisowskich / Wydal K. J. Heck. - Lwow, 1886. - S. 28). А верхнім «кордоном» Низу-Запоріжжя аж до збудування Кодаку були не По­

²²¹ Цікаво, що близько цього часу з’являються і згадки про бойове уживання запорожцями барабану. Ось Б. Зиморович у «Пам’яті війни турецької року 1621-го польським народом перенесеної» (Краків, 1623) згадує, що шикуватися-«купитися» до битви козаків скликав «гучний тулумбас», див.: ВознякМ. Козацтво під Хотином 1621 р. в сучасній поезії // ЗНТШ. - Т. 149. - С. 157. Хоча, про видачу запо­рожцям «тулумбаса» за сторожову службу на користь московського царя є запис ще з 1589 р., див.: ГрушевськийМ. С. Історія України- Руси. - Т. VIII, ч. ІІ. - Київ, 1995 (1922). - С. 53. Сурмами і бара-

²²⁴ Логіку покозачених добре ілюструє російська справа з козаць­ким формуванням 1614-1615 рр. на чолі з Михайлом Баловнем. Їх «життєвий сценарій» виглядав десь так: 1) мобілізація до сил опору зовнішньому вторгненню, 2) спроба прожити військовим промислом без державної санкції (=грабунки), 3) бажання узаконення шляхом нової служби монарху, 4) внутрішній терор щодо охочих повернути­ся до докозацького стану, див.: Станиславский А. Л. Документы о

²²⁶ Ще одним знаком такої «нової якості» можна вважати потра­пляння гасла «Козаки» до польсько-латинсько-грецького словника, виданого у Кракові 1621 р., див.: Білецька О. В. «Thesaurus Polonola- tinograecus» Гжегожа Кнапа як джерело до вивчення середньовічної

²²⁸ Возняк М. Виправа Запорожців на Перекоп у 1608 р. // Україна. - Київ, 1929. - № 9 (кн. 36). - С. 18-21. Рукопис в: Bibl. Czart. - Rps. 1577 IV, s. 179-184.

До практичних висновків з хозаризму, напевно, належала думка про історичну автохтонність козаків на Дніпрі. Ось 1640 р. поль­ський посол до Туреччини Войцех Мясковський переповідав королю зміст своєї розмови з великим візиром. Він занотував: «Про Запоріж­

² Посилення ролі ногайців в регіоні трапилося через нову степову міграцію - 1613 р. Велика Ногайська Орда відступила-втекла на захід від нашестя калмиків. 1615 р. вона розташувалася під Азовом, де посланці польського короля навіть зробили їй пропозицію перейти на нижній Дніпро і діяти спільно із запорожцями, див.: Ходарковский М. Степные рубежи России: как создавалась колониальная империя. 1500-1800 (параграф «От степных рубежей к имперскому погра­ничью, 1600-1800 годы», пункт «Ногайцы»). Тут таки озвалися і кримці, які вимагали від ногайців визнати свою зверхність. Останні ж воліли служити турецькому султану, а не давньому супернику -

²¹ Власне, А. М. Фредро у своєму військовому трактаті 1668 р. зауважував про солдат-жовнірів взагалі, що одружені - погані вояки (бо роздвоєні між війною і господарством), і краще мати у війську

²³ Такий запис міщан до Війська Запорізького вимагала скасувати ще Вільшанська комісія-1617 (комісари вимагали виключити з реєстру ремісників, купців, шинкарів, війтів, бурмістрів, забивачів паль-«кафанників», рибалок-«балакшіїв», різників, кравців тощо). Та сама вимога була і на Роставицькій комісії-1619. Отже, справа це не нова. Взагалі, ці дві комісії дуже нагадують російську смутну прак­тику - «розбір» козаків (з поверненням до «довоєнного стану» негід - них до служби; особливо пам’ятний такий розбір «полку Д. Трубець-

²⁵ Нарікання, що прихід кварцяних коштує дорожче чим навіть «сваволя козацька» знані ще з часів Наливайківщини. А ось Обу-

⁴² Ще раз нагадаю про сеймову конституцію 1609 р. про козаків запорізьких. Вона скаржилася, що запорожці, які мешкають у корон­них, церковних і панських володіннях, не визнають місцеві влади, але

⁶⁰ Тема «річкових загонів» та «озброєних човнів» на Дніпрі далі не раз виринала у інших авторів мілітарних планів (див. трактат 1550 р. Михалона Литвина чи з 1632 р. «Роздуми про війну з московитами» Юрія Немирича).

⁶⁶ Іван (Ян) Свірчовський (Свірговський) - то ротмістр оборони поточної південного українського прикордоння. На чолі козаків ходив 1574 р. допомагати молдовському воєводі Івоні Лютому у війні з Туреччиною. Ще в річпосполитській традиції Свірчовський часто подавався як перший власне козацький ватажок (на відміну від прикордонних урядників, які лише використовували козаків для державної потреби). Гаврило Голуб (Габріель Голубок) - командир загону козаків під час битви з австрійцями під Бичиною 1588 р. (тут він і загинув). Пізніша польська літературна традиція зробила з нього образ ідеального жовніра. Самійло Кішка - герой відомої думи про звільнення козаків з турецької галери, ватажок запорожців 1600­1602 рр., активно співпрацював з урядом (тоді козакам «пробачено» Наливайківщину). Срібний - ватажок морських походів запорожців часів Хотинської війни 1621 р. Згадку, що козаки одні із Сагайдачним пішли до коронного війська із своїм гетьманом Сагайдачним, а другі - зі Срібним («Srebrny») - відправилися на море захоплювати турецькі галери, див.: Rozmowy swieze o nowinach z Ukrainy, Wcgier i Turcji. - Krakow, 1621 (наприкінці параграф «Новини про Козаків»). Полковник Срібний («Серебряний») згадується ще й 1625 р., коли він їздив на перемовини від козаків до російського Бєлгорода. Не виключаю, що це прізвище у Старовольського ще й фікція - нашарування спомину (за А. Тарановським) про іншого гетьмана- старшого Срібного - російського воєводу князя Петра Серебряного- Оболенського, який на човнах і галерах атакував турок і татар під Астраханню 17.ІХ.1569 р. Григорій Лобода - соратник Наливайка, потрапив до переліку «вірних» козацьких ватажків за свої антитатар - ські та антитурецькі акції першої половини 1590-х рр. (та й смерть від рук самих повстанців 1596 р. зробила йому в очах річпосполитського суспільства імідж менш винного, ба навіть просто «заблудлого»). У його біографії у «Сарматських войовниках» Старовольський вивів цього гетьмана єдино героєм війн у Молдові, про Наливайківщину нічого не згадав (не знав?). Петро Сагайдачний - гетьман запорож­ців, герой походів на Москву 1618 р. та Хотинської війни 1621 р. Ми­хайло Дорошенко (Цапирков) - гетьман реєстрового козацтва 1625-

⁷⁸ Ймовірно, Старовольський поширює «безжонські» табу Січі-За- поріжжя на будь-який козацький табір, де жінки таки траплялися (у

⁸⁰ Зауважимо, що десь з цього часу опис чайки стає невід’ємною частиною наративного образу козацтва, див. Дортеллі д’Асколі (1634): «Эти чайки длинноваты, на подобие фрегатов (fragate), вме­щают 50 человек, идут на вёслах и под парусами. Дабы они могли выдерживать жестокие бури, их обвязывают вокруг бортов соломой [себто очеретом], поддерживающей их на воде».

Див. також хрестоматійний текст Боплана (створювався також на спостереженнях з 1630-х рр.) - там йдеться про 50-70 осіб на човен. Про 50 козаків на чайку писала і турецька хроніка Наїми при описі морської битви під Очаковом 1625 р. Лаврін Пясочинський, поль­ський посол до Криму 1601 р. також згадав про 50 або 60 козаків у морському човні.

З 1626 р. є свідчення очевидця і учасника морського походу на Трапезунд 1625 р. полковника Олексія Шафрана (Шапрана). Він також казав, що у козацьких човнах плавали по 50 осіб, див.: Кулиш П. А. Материалы для истории воссоединения Руси. - Т. 1. - С. 290. Він також повідомив цікавий обхідний маршрут морських ви­прав запорожців. Вони «возили» човни-«липи» з Вовчих Вод (р. Вов­ча, притока Самари) на Кальміус, яким виходили в Азовське море (Там само. - С. 291; згодом про нього і Боплан згадував).

Власне і 30, і 50-70 осіб команди козацьких човнів - то, напевно, про найбільші (непересічні) судна, бо 1696 р. гетьман І. Мазепа роз­порядився для дій на морі збудувати 100 човнів, які вміщали б 20 осіб, див.: РГАДА. - Ф. 229. - Оп. 3. - № 102. - Арк. 55. Досить

ймовірно, що розмір козацьких човнів обмежувався можливістю їх витягання на берег на зиму, бо на воді дерев’яні судна легко чавила крига.

Англієць Пол Рікоут (Paul Rycaut, 1628 - 1700), у творі «Історія Турецької імперії від 1623 до 1677 рр.» (Лондон, 1680) про «козацькі човни» під 1626 р. занотував: «Їх судна довгі і легкі, мають по десять весел на кожен борт і по дві людини на кожному веслі. Ніс і корма збудовані майже однаково, так, аби вони могли прив’язувати руль то до носу, то до корми, без розвертання судна, що рятує їх від великої втрати часу. На кожному судні по 50 відбірних людей, озброєних вог­непальною зброєю і шаблями, у володінні усім тим вони дуже досвід­чені» (стор. 6).

Я гадаю, що до човна сідав козацький курінь-«десяток» - ота- ман+9 ветеранів, а з ними джури-новобранці. Разом, справді, могло бути і 50 осіб на човен.

¹⁰ Okolski Sz. Diariusz transactiey woienney miedzy woyskiem Koron- nym y zaporoskim w roku 1637 miesiqca grudnia przez... pana Mikolaia

³⁸ Цар Михайло Романов був вибраний за підтримки російських козаків і все його царювання (1613-1645) знане доволі гнучкою полі­тикою щодо козацтва. Це цілком могло імпонувати бодай частині

⁶⁵ Нижче (у розділі 6.11) є згадка позиції гетьмана М. Потоцького, що «ті, хто ближче до Дніпра, козаками бути мають», бо тут їх ос­новна ділянка фронту проти татарських вторгнень. Козаків він визна­

⁶⁹ Додатково див.: ВирськийД. С. Анонімний «Катафалк рицер-

ський» (1650) про початок Козацької революції (кампанія 1648 р.) // Укр. істор. журн. - Київ, 2012. - № 6. - С. 169-184; Його ж.

Військова кампанія на Україні 1649 р. в анонімному «Катафалку

⁷³ Цікаво, що цей мотив присутній і в початковій програмі Б. Хмельницького: як нотує спостерігач у листі від 14.V. 1648 р. (див.: Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу

1648-1658 рр. - Т. 1. - Київ, 2012. - С. 18) «той зрадник Речі Поспо­литої панів полковників [які командували на Запоріжжі] зігнавши, і ніби за власну свою державу Запоріжжя взявши, сам себе його паном