Характер і форма Давньоруської держави IX-X СТ.
Київська Русь IX-X ст. ще не знала класового устрою. Тому східнослов’янська державність : народилася в суспільстві, що залишалося родоплемінним. Можна назвати першу руську державу надплемінною, бо в ній влада не лише відокремилася від маси народу (одна з основних ознак державності), а й піднялася над самою племінною верхівкою, набула індивідуального характеру й стала успадковуватись.
Давньоруська держава була організована за територіальною ознакою, чим принципово відрізнялася від передуючих їй протодержавних об’єднань —■ племінних княжінь.Джерела, насамперед угоди Русі з Візантією, характеризують Київську Русь першої половини X ст. як об’єднання жителів основних її земель. У договорі Олега з греками 911 р. ця держава представлена як осібна соціально-політична спільність із своєю верховною владою, власними „законами й локонами" і як спільність етнокультурна. У преамбулі до цієї угоди посли Олега мовлять від імені „роду руського". А в договорі Ігоря з Візантією 944 р. наголошено на тому, що посли репрезентують як Ігоря і „всякеє княжье", так і „всіх людей Руської землі". В цьому ж документі „люди всі руські" названі повноправними учасниками договору з Візантією.
Варто прийняти запропоноване нещодавно О.О. Мельниковою вдале визначення форми Давньоруської держави IX-X ст. як дружинної. Адже панівний прошарок складався з верхівки княжої дружини, що протягом тривалого часу утворювала примітивний адміністративний апарат. Дружина стягала данину й чинила суд на місцях.
Літописці зображують давньоруських володарів кінця IX-X ст. як типових дружинних князів. Справжнім апофеозом дружинності звучать слова Нестора: „Адже Володимир (Святославич.— Авт.) любив дружину і з нею думав про влаштування землі і про раті, і про устав земляний". Певна річ, радниками князя були лише старші дружинники: вони утворювали й апарат управління, судочинства та збирання данини.
Існування дружинної форми державності завершується на добі Володимира Святославича (978—1015). Проте й його синові Ярославу довелося рахуватися з дружиною, щоправда, вже виключно як з військовою силою. У державних справах князівська дружина перестає брати участь. На перший план висуваються бояри, прошарок яких склався з тих же старших дружинників та вихідців із старої племінної аристократії.