Грудневе збройне повстання у Харкові
(Повідомлення газети «Известия Федеративного совета харьковских комитетов РСДРП». 13 грудня 1905 р.)
Штурм заводу Гельферіх-Саде. 3 ранку 12 грудня на заводі Гель- феріх-Саде на Кінній площі зібралась частина бойової дружини.
Робітників заводу було мало. Бойова дружина мала намір вже розходитися, коли прийшло повідомлення, що завод оточують війська- козаки, піхота й артилерія. Швидко завод був оточений тісним кільцем. Начальник війська зажадав, щоб міліціонери залишили завод і здали зброю. Частина публіки, що була на заводі, переважно студенти, визнали за краще піти, решта вирішила захищатися. Ha- чальник війська заявив, що через 10 хвилин він відкриє канонаду, якщо обложені не вийдуть. Почалась канонада. Завод обстрілювали з трьох боків рушничними залпами і гранатами з гармат. Стрілянина тривала хвилин 10-15. Захисники не могли діяти ні бомбами... ні револьверами, оскільки обстріл вели гарматним вогнем. Скоро передню стінку було майже зруйновано. Серед захисників з’явились убиті і поранені. Чинити далі опір було марно. Ми були б всі знищені під купою каміння будинків, які руйнувалися, не задаючи ворогові ніякої шкоди. Тому вирішено було викинути білий прапор.Багато хто встиг прорватися крізь стінки, частина захисників була заарештована, інша відпущена солдатами.
Коли на мітингу паровозного заводу поширилась звістка про те, що наші товариші оточені військами на заводі Гельферіх-Саде, було одностайно вирішено йти їм на виручку. Натовп у 3000 чоловік, очолений збройним загоном, з червоними прапорами і співом революційних пісень, вишикувавшись у струнку колону, попрямував на виручку своїм товаришам, оточеним козаками і піхотою на заводі Гельферіх-Саде. Натовп рушив по Петинській вулиці і, не зустрічаючи ніде перешкод, дійшов до Кінної площі. В цей час пролунали два гарматні постріли. Все стало ясно. Відступати не можна; треба перейти до рішучих дій.
Міліціонери повиймали шаблі і з вигуками «бий їх, за нами братці!» кинулися в бій. Пролунав грім револьверних пострілів. Козаки відійшли назад на відстань, при якій револьверні кулі і бомби не могли досягати їх, і потім завагалися і зробили по натовпу ряд пострілів з рушниць. Міліціонери здригнулися, але не відступили. Передові загони просунулись вперед і відповіли пострілами. Тоді почалось таке, чого не можна описати. Козаки відкрили вогонь пачками. Дощ куль буквально засипав усю площу, повітря наповнилося шумом і тріском з усіх боків. Міліціонери змушені були відступити, залишивши на полі бою багато поранених і убитих. Озвірілі козаки дійшли до того, що не давали підбирати поранених і погрожували стріляти по санітарах. Тільки через досить тривалий час вдалося підібрати з площі наших товаришів і відвезти у лікарню.Мітинг в залізничних майстернях. Робітники залізничних майстерень почали страйк власне ще до офіціального його оголошення. Свідомість необхідності боротьби була такою глибокою в усіх товаришів, шо з ранку ніхто не розпочинав працювати, а зібралися в 1-й збірній паровозних майстерень. Близько 9 години почався мітинг. Виголошувалось багато промов про сучасний стан Росії, про боротьбу революційного пролетаріату, про страйк, шо має відбутися, про мету руху. Ці промови переривалися кілька разів появою запасних, які просили робітників розвести їх по домах. Робітники вирішили виконати ці бажання. Деякі запасні виголосили невеликі промови робітникам.
Страйк був оголошений від імені Федеративної ради харківських комітетів РСДР партії. Був даний тривожний гудок, на який зараз же відгукнулися сусіди: заводи Бергенгейма, Пільстрема, Ж. Борана. Через деякий час робітники цих заводів з червоними прапорами прийшли до нас на мітинг, їх зустріли промовами і співом революційних пісень, оркестр грав Марсельєзу. Народу зібралося тисяч 6-7. Настрій підвищувався.
Незабаром прийшли тривожні вісті про те, що наші товариші оточені на заводі Гельферіх-Саде.
Майже в цей же час підійшли війська і до нас. Але до цього всі поставилися спокійно, оскільки і раніше у нас бували мітинги в присутності військ. Керівники вирішили закрити мітинг і піти на допомогу товаришам, але, побоюючись стрілянини на мосту, вирішили піти групками. Вві робітники відгукнулися на заклик промовців.Проте здійснити свій намір нам не вдалося. Як тільки голова оголосив резолюцію мітингу, закрив збори і почав виходити, раптом з’явилися біля входу солдати і без попередження зробили два залпи. Кулі шлюпали по стінах, почувся дзвін розбитих шибок. Натовп з вигуками безсилля і шаленості кинувся назад. Ледве вдалося трохи заспокоїти його, і він почав розходитися. Частина пішла в напрямі до вокзалу, друга — на головний вхід до Кузинського мосту. Тут біля мосту знову по-зрадницьки було зроблено два постріли. Два робітники впали мертвими, кілька (чоловік 6-8) — пораненими.
Місто здригнулося, коли зарокотали гармати біля заводу Гельферіх-Саде. Городяни розгублено блукали по вулицях, збирались купками і з страхом передавали один одному криваві новини. Ніяких войовничих дій ці мирні натовпи не робили, та і присутність великої кількості жінок, дітей і підлітків не могла викликати подібних побоювань. Але офіцерам, п’яним козакам і драгунам було наказано залити кров’ю місто, і вони блискуче виконали це. Без будь-яких підстав вони відкрили стрілянину по мирному натовпу, що стояв у Петровському провулку. Убиті і поранені усіяли вулицю. Опричники, що розходилися, стріляли навіть в окремих перехожих, вони не давали санітарам Червоного Хреста підбирати поранених.
За приблизним підрахунком кількість убитих за вчорашній день (12 грудня) досягла 14 чоловік, поранених — 96. Поранені є в усіх лікарнях. Більшість ран тяжкі...
Резолюція мітингу в залізничних майстернях.
В жовтневі дні революційний пролетаріат примусив уряд, що розгубився, піти на поступки і пообіцяти свободу слова, друку і навіть розширити виборчі права.
Але поступки ці були жалюгідні, метою їх було приспати і обдурити пролетаріат з тим, щоб при першій же можливості придушити ненависну царському урядові свободу.
Тепер він вирішив діяти. Він хоче кров'ю залити нашу батьківщину. Провокації, багнети, кулемети, гармати, арешти — все було пущено в хід. Соціал-демократичні газети закриті, збори розганяються, робітників розстрілюють на вулицях Москви та інших міст.
Обговоривши все це, робітники на численному мітингу залізничних майстерень прийшли до висновку, що урядові повинна бути оголошена рішуча боротьба. Ми не складемо зброю, поки не переможемо або не помремо. Ми наполягаємо на своїх вимогах. Ми вимагаємо Установчих зборів на основі загального, прямого, таємного і рівного для всіх голосування. Ми вимагаємо скасування незвичайних законів.
Ми вимагаємо негайного звільнення всіх борців за свободу народу і ці вимоги ми будемо підтримувати стійким політичним страйком. Геть тиранів! Геть підлу опричнину, чиновну зграю! Хай живе завойована нашими стражданнями свобода!
«Известия Федеративного совета харьковских комитетов РСДРП», № 2, 13 грудня 1906 р.
306.