Гетьман Петро Дорохвіевич Дорошенко 1665-1676.
ГЕТЬМАН ПЕТРО ДОРОШЕНКО.
часу він починає змагатися з Бруховецьким, щоб зробитись самостійним Гетьманом по обидва боки Дніпра.
Але в той час скоїлась подія великої ваги за-для України. 13-го січня (января) 1667-го року у Андрусові, містечку на Литві, підписана була згода Москви із Польщою на 13 літ. По тій згоді Україна була поділена на дві частини, розділені Дніпром: лівий бік із Київом доставався Московській державі, а правий — Польщі. З сієї умови Український народ бачив, що Москва у-нівець ставить його і тільки думає за себе. Над столітньою крівавою боротьбою Українців за визволення з-під польського ярма Москва люто насміялася, Тоді, як за-ради того ж визволення Україна оддала себе під руку єдиновірної держави, — ся держава віддає її назад тій самій Польщі, у теє ж ярмо, не питаючись народу, чи хоче він того. Більш освічені Українці, а між ними й Дорошенко, бачили, що коли Богдан, котрий підняв був на боротьбу за волю усю Україну, не зміг обійтись без того, щоб не піддатись під руку Царя, то тепер і надто треба було шукати чієїсь міцної руки, щоб вона захистила обездолену, поруйновану, стустошену, і вилюднену через безперестанні війни Україну. Думка Дорошенка була — зібрати її усю до-купи, а як пощастить, то й самостійною
МІСЦЕ, ДЕ ПРОЖИВАВ ГЕТЬМАН ДОРОШЕНКО.
зробити. Розуміючи заміри Москви і добре знаючи порядки та становище Польщі, він поклав собі знайти захист десь окрім них. Він шукав міцної руки, а такої ніде було шукати, окрім як не у Турецького султана. І от Дорошенко, після ради, що зібрав він на р. Росаві біля Корсуня, у початку 1669 р. піддався Турції на тих самих умовах, на котрих були піддані їй Молдавія і Волощина.
Україні забезпечено було сією умовою не тільки автономію, але вона не повинна була платити Султанові ніякої податі, — тільки військо мусіла йому постачати. За те Султан обіцяв Україні поміч, щоб вона могла добути собі незалежність в етнографічних границях, по Перемишль, Самбір і Путивль.Та, на жаль, тут ми стрічаємо те саме, що й за Виговського, коли він зробив 6vb із Польщею федерацію. Народ Український двісті літ воювався з мусульманами, і тепер ніяк не хотів пристати на те, щоб „невірний" султан приймав його під свою руку. Особливо нераді були такому союзови на Січи, бо й з ким булоб тоді Січовикзаа воювати, якби Турки й Татари стали приятелями України ? Проти Дорошенкові виступали січові отамани Суховієнко, Ханенко, і він мусів витратити не мало сил, щоб своїх вгамувати. А рівночасно відбивався від чужих. Особливо ж хотів він раз на все Польщу відсунути від України, щоб вона не мала ніякої надії панувати над Україною. По довгих заходах, намовив він султана Магомеда IV, і той року 1672 в маю рушив на Польщу. В купі з Дорошенком побили вони Поляків, взяли Камянець, Львів і Польща мусіла підписати ганебну для себе
ЗЛУКА ДОРОШЕНКА З ТУРЕЧЧИНОЮ.