Гетьман Олифер Голуб (Стеблівець).

Після його смерти гетьманом став Олифер Голуб, або Стеблівець, ■такого ж духу як і Сагайдачний, тоб то старався мирити правитель­ство з козаками. Чи довго він гетьманував, не знати.

А що діялося тоді на Україні?

Поляки, а найбільш перевертні наші, після смерти Сагайдачного, та вже й за нього потрохи, почали забірати силу над Українцями. Мало вже панів українських зосталося православними; за ними потягло й багато міщан, а старої віри православної міцно держалися найбільш прості люде — через те й віру нашу Поляки стали звати „хлопською". Уніяти, маючи за собою уряд, почували свою силу й усяково стали виявляти її: в православних церквах не дозволяли службу Божу од- правляти, а православних попів по тюрмах сажали, людей мучили, ка­тували; діти вмірали нехрещені, люде жили невінчані, вмірали бев сповіді; у Львові, приміром, усіх Українців виключили з усякого це­хового ремества, не дозволяли православним у дзвони дзвонити, хо­дити з Причастям до хворих, переносити через город мерців.

Найбільш виявляли ненависть до православних уніятські попи та владики, особливо Полоцький уніятський арцибискуп Иосафат Кун­цевич. Він звелів запечатати церкви православні у Витебській єпархії і не дозволяти правити службу; попів православних садовив по тюрмах.

Не краще було й по инших місцях. У Київі (трохи раніш) Запо­рожці ігумена Видубецького манастиря, Антонія Грековича, за те що він хотів оддати уніятам Михайлівський манастирь, утопили у Дніпрі і пограбували католицький манастирь: його „поймавши, козаки тамже проти Видубицького під лід посадили води пити“, — як записав лі­тописець.

До кого ж було вдатися, щоб дав помочи? Хто заступиться за права українського народу? Звичайно, козаки, та й Сагайдачний, по-

ПЕРЕСЛЇДУВАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ.

кладались на короля, що він, за їхні вірні послуги, оборонить право­славну віру і заспокоїть козацькі домагання.

Козаки удаються на сейм. Тепер, по смерти Сагайдачного, на чолі українського національного руху стає митрополит київський Іов Бо­рецький. Він виготовив на сейм довгий лист до правительства і в ньому говорить про справу православних єпископів. Теофан мусів їх ви­святити українцям, каже він, бо король перестав посилати до патріарха кандидатів, щоб їх висвячено було на православних єпископів. Про те ж, що діють унїятські єпископи з православними, то се бажання, „аби на Руси не було Руси“. Але старатися змінити віру руську — каже він — значить силкуватися знищити руський народ, а силкуватися зни­щити руський народ — чи не значить се задумувати знищити значну частину самої отчини (батьківщини), бо „віра східня не може бути знищена инакше як із знищенням народу руського".

І козаки, посилаючи на сейм свої домагання, теж починають з того, що від владиків-уніятів треба забрати церкви і маетности, а полишити при них владиків, висвячених патріархом.

Але з сейму нічого не привезли українські депутати. Про те, щоб скасувати унію, на сеймі не хотіли й думати, а радили „помиритися", а про козаків ухвалили, що треба їх геть знищити і лишити тільки

2 тисячі (комісарам, що мали з козаками торгуватися, позволено було потаєнці лишити аж... 5 тисяч!) Стільки дав козакам та й усьому укра­їнському народови сей сейм!

Козаки тоді знов за своє: повитягали з кущів чайки та під Цар- город! Олифера скинули з гетьманства, а вибрали Михайла Доро­шенка (дід пізнішого славетного гетьмана Петра Дорошенка). За ті морські походи уряд польський покарав козаків: не платить жалу­вання. Ce не дуже було до вподоби козакам — ворожнеча до Поля­ків дужчає. А тут як на те у Витебску вбито арцибіскупа унїятського Кунцевича, що неймовірно знущався над православними. Король був лютий. Вислав комісію, і та десятки людей позасужувала на смерть, заборонила у Витебських церквах дзвонити і т.

Року 1624 козаки зробили величезні походи під Царгород, а крім того Кримський хан Шагін-ґерай списав з козаками умову, що одні другим помагатимуть, коли буде потреба. Ce перша умова козаків

3 Ордою, а пізніш ми чутимемо про' неї не раз. Козаки тепер підняли голову. Між иншим, бажаючи добути собі од Москви „жалования", а духовенству (ченцям) „милостиню", козаки з митрополитом пробу­вали були просити царя Московського, щоб прийняв Україну й військо козацьке під свою руку. На се їм бояре одповіли: „з усього знати, що у вас самих про се гадка не зміцнилася і рішучої умови між вами нема".

Року 1625 почався знову сейм, і на нього несподівано для всіх прибули козацькі посли. Вони домагалися перше — платні для себе; друге — щоб усі православні єпископи мали усі права й маетности, а унїятських щоб не було; третє — щоб король потвердив Захарію Копистенського архимандритом Печерським (недавно перед тим його вибрано). Чи було б що з того — не знати, бо як раз під ту пору прийшли з Київа звістки, що там Запорожці розправилися з київським війтом Ходикою та попом Юзефовичем, що заходилися передавати православні. церкви уніятам: обом їм одрубано голови. Після такої події на сеймі не хотіли й розмовляти про козацьку справу.

Козаки тим часом ходили морськими походами, а коли на Запо­рожжя приїхав польський посланець і просив їх не шарпати Туреччину,

то йому одказали: „знаємо, що король з цісарем Турецьким уложив згоду, але не козаки!“

Тепер Польща положила вирушити війною проти козаків і ви­братися проти них в-осени — саме як козаки не вернулися ще з мор­ського походу. Проти козаків вирушив сам коронний гетьман Стани­слав Конецпольський — пішов через Паволоч і Білу Церкву до Ка­нева. Козацька старшина з головним військом була тоді на Запорожжі, а решта козаків у морському поході.

Городові козаки вирядили до Конецпольського посла й прохали, щоб він заждав, поки вернеться з Запорожжя гетьман їхній Жмайло (Дорошенка, знати, скинули), а самі зібрали раду у Каневі.

У Черкасах прилучилося до них ще 2.000 і знову вислали до Ко­нецпольського послів з тим самим проханням, але знов нічого не вий­шло. Тоді вони подалися далі під Маслів Став, а звідтіль до Крилова, і там вже зійшлися з гетьманом Жмайлом і Запорожцями. Польського війська було більш 30.000, а козаків — з 20.000: козаки несподівалися сієї халепни і нё встигли зібрати більш війська на Вкраїні. Що ж до Шаґін-гірая з Татарами, що повинен був помогти козакам, то з ним вийшло не гаразд: Поляки добренько йому заплатили заздалегідь, і він остався дома. Тут Конецпольський прислав їм такі тяжкі умови про згоду, що на них вони ніяк не могли пристати (наприклад, щоб спи­сано було реєстр, не мешкати в панських маетностях, не вибірати са­мим гетьмана), і 19 жовтня (октября) сталося бойовище. Козаки одва­жно билися, та нічого не можна було вдіяти; — невигідне було для них місце, через те у ночі рушили табором і подалися нижче по Дні­пру, на старе городище, в урочищі Медвежі Лози над Куруковим озе­ром (тепер Круків напротив Кремінчука). Тут обложив їх Конецполь­ський своїм військом. Два тижні билися вони з Поляками, втратили коло 8 тисяч людей, але й Полякам починили величезні шкоди. Врешті Поляки перші натякнули, що краще б уложити згоду. Почали торгу­ватись. Стали на тому, що козаки своїх ватажків не оддаватимуть (як того Поляки зразу хотіли), гетьмана на далі хоча й вибіратимуть, але потверджатиме його коронний гетьман польський. Тут таки зараз геть­маном обрали Михайла Дорошенка, а Конецпольський його затвердив. Далі: козаків тільки 6.000 у реєстр буде записано, — з них тисяча стоятиме на Запорожжі, а 5.000 на Україні. Усі-ж не вписані в реєстр козаки повинні вернутися під своїх старост та дідичів-панів, міщане — у міста і всі грунта, що поробилися козацькими, мусять вернути па­нам. Козаки не ходитимуть походами на сусідні держави, не приймати­муть і не посилатимуть послів до инших держав, спалять всі свої чайки.

Одно слово, Конецпольський повіз у Польщу ще один папірець, на якому було списано мало не смерть всій козаччині. Але козакам він не був страшний і бачили вони вже не раз, як життя нищить ті папірці і робить по свойому........